ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
05 грудня 2019 року № 826/15556/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:
головуючої судді - Добрівської Н.А., суддів: Кузьменко А.І., Маруліної Л.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Шаповалової К.В.,
судового розпорядника - Смикунової О.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
та представника відповідача - Пуленця А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України,
третя особа:Міністерство соціальної політики України,
про визнання протиправними дій, скасування п.п.2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі також - відповідач, Уряд) з вимогами:
- визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України щодо видання пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року;
- скасувати пункти 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на те, що він зареєстрований та постійно проживає у Саксаганському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, є учасником бойових дій та відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» користується відповідними пільгами, серед яких і 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Середні норми споживання у вигляді державних соціальних стандартів встановлює та регламентує відповідач.
З метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до статей 5 і 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» відповідач видав постанову №409 від 06.08.2014 року «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування».
У подальшому Кабінет Міністрів України видав оскаржувану постанову №609 від 18.08.2017 року, пунктами 2 і 3 якої, внесено до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №409 зміни, які, на переконання позивача, є протиправними і підлягають скасуванню.
Дане твердження позивача ґрунтується на наступних доводах (тези):
- оскаржуваним рішенням відповідач суттєво звузив обсяг соціально-економічних прав і свобод позивача, що є протиправним та суперечить статті 22 Конституції України;
- всупереч постанови колегії Міністерства юстиції України від 21.11.2000 року №41, якою визначено Методичні рекомендації щодо проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, зважаючи на очевидну протиправність та суперечливість Конституції України, правова експертиза оскаржуваної постанови не проводилась;
- оскаржувану постанову не зареєстровано у Міністерстві юстиції України;
- всупереч §11 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року №950, відсутній підпис Прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана та печатка з його найменуванням та зображенням Державного Герба України, виконана відповідно до статті 20 Конституції України.
- пояснювальну записку до оскаржуваної постанови підписав 02.08.2017 року заступник Міністра соціальної політики України Микола Шамбір, допустивши протиправність та порушення, а саме: у розділі 3 «Правові аспекти» проігноровано наявність Конституції України, зокрема статті 22; без жодної мотивації та аргументації проігноровано зауваження Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Голови Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні; у розділі 9 «Позиція соціальних партнерів» протиправно вказано про те, що «...проект акта не стосується прав осіб з інвалідністю та не потребує погодження...», оскільки пільги особам з інвалідністю надаються виключно в межах встановлених норм споживання;
- висновок на оскаржувану постанову підписала 28.07.2017 року перший заступник Міністра юстиції України Наталія Севостьянова, допустивши протиправність та порушення, а саме: у розділі 1 «Відповідність Конституції України» проігноровано наявність Конституції України, зокрема статті 22, без жодної аргументації та мотивації; у розділі 2 «Відповідність актам законодавства, що мають вищу юридичну силу» проігноровано наявність Конституції України, зокрема статті 22, статей 5, 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти», статей 1, 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статей 4, 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» без жодної аргументації та мотивації.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2017 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
Разом з тим, 15.12.2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції, визначеній Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року.
Згідно пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі клопотання позивача розгляд даної справи у підготовчому засіданні ухвалою суду від 28.02.2018 року призначено в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої було доручено Жовтневому районному суду міста Кривого рогу Дніпропетровської області (ухвали суду від 15.03.2018 року, 29.03.2018 року, 24.04.2018 року, 07.06.2018 року, 20.08.2018 року, 01.10.2018 року, 05.11.2018 року, 09.01.2019 року, 24.01.2019 року, 05.03.2019 року, 20.03.2019 року та 25.04.2019 року).
15.03.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому уповноважений представник просить у задоволені позову відмовити повністю. Позиція відповідача зводиться до наступного: оскаржувана постанова прийнята в межах повноважень Кабінету Міністрів України, а також на виконання вимог Регламенту Кабінету Міністрів України; Уряд, приймаючи в межах своєї компетенції на підставі Конституції та законів України обов'язкові для виконання акти - постанови та розпорядження, діяв у сфері публічно-правових відносин як суб'єкт владних повноважень, реалізуючи законодавчою закріплені за ним владні управлінські функції; позивачем не доведено належним обґрунтуванням порушення його прав.
У підготовчому провадженні, після з'ясування у позивача остаточної редакції заявлених ним у даному провадженні вимог, судом 02.04.2018 року постановлена ухвала, якою на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок опублікувати оголошення про відкриття провадження у адміністративній справі №826/15556/17 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та скасування пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
На виконання вимоги суду відповідачем було здійснено відповідну публікацію у Офіційному віснику України №41, 29.05.2018 року.
29.10.2018 року від позивача надійшла заява про відвід головуючої у справі судді Добрівської Н.А. від розгляду адміністративної справи №826/15556/17, за результатами розгляду якої ухвалою від 05.12.2019 року вказану заяву визнано необґрунтованою та зупинено провадження у справі до вирішення питання про відвід судді.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Катющенка В.П. від 07.12.2018 року заява ОСОБА_1 визнана необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
09.01.2019 року провадження у справі поновлено та призначено дату підготовчого засідання.
У підготовчому засіданні 13.02.2019 року суд протокольною ухвалою за клопотанням відповідача, поданим 15.03.2018 року, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство соціальної політики України.
Також у підготовчому засіданні 13.02.2019 року судом розглянуто по суті клопотання позивача від 26.04.2018 року (надійшло до суду 30.04.2018 року) про призначення у даній справі правової експертизи Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України для вирішення наступних питань (дослівно):
« 1. Чи суперечать положення Постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року ст.22 Конституції України, статтям 5 і 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»? Якщо так, то яким саме нормам?
2. Чи відповідають положення Постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року нормам Конституції України (254к/96-ВР), а також законам з відповідної галузі права? Якщо ні, то яким саме нормам?
3. Чи відповідає зміст Постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року ступеню її юридичної сили? Якщо ні, то які саме положення Постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року не відповідають ступеню її юридичної сили?
4. Чи суперечать положення Постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року, чинним на момент її прийняття нормативно-правовим актам більшої, рівної або меншої юридичної сили? Якщо так, то яким саме нормам?
5. Які положення Постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року, що суперечать чинним нормативно-правовим актам, не є достатньо обґрунтованими і мають бути виключені або доповнені?».
Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у підготовчому засіданні 13.02.2019 року відмовлено позивачу у задоволенні вказаного клопотання у зв'язку з його неузгодженістю з положеннями частини першої статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України, що виключає можливість призначення експертизи у сфері права, а також за відсутності сукупних умов, визначених пунктами 1 і 2 наведеної частини статті 102 Кодексу.
У підготовчому засіданні 13.02.2019 року за результатами обговорення учасниками справи судом було постановлено ухвали про відмову позивачу у задоволенні його клопотань про виклик в судове засідання Міністра соціальної політики України, про витребування у позивача оригіналу оскаржуваної постанови Уряду і про допит у судовому засіданні в якості свідка Прем'єр-міністра України Гройсмана В.
18.03.2019 року у підготовчому засіданні судом постановлена ухвала про повернення позивачу без прийняття до розгляду уточненої позовної заяви на підставі частини сьомої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з ненаданням позивачем доказів направлення її копій іншим учасникам справи.
22.05.2019 року позивачем подана уточнена позовна заява, в якій предмет позову і підстави не зазнали будь-яких змін, однак, позивачем викладено її зміст з урахуванням постановлених судом ухвал, в тому числі і про залучення третьої особи, а також наведено результати розгляду клопотань позивача.
У підготовчому засіданні 22.05.2019 року судом постановлена ухвала про закінчення підготовчого провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні колегією у складі трьох суддів.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив і просив відмовити у його задоволенні.
Під час розгляду справи у судовому засіданні колегією витребувані у відповідача належні докази на підтвердження направлення оскаржуваного нормативно-правового акта для його реєстрації у визначеному законодавством порядку та щодо здійснення такої реєстрації в Міністерстві юстиції України.
У зв'язку з надходженням від третьої особи - Міністерства соціальної політики України письмових пояснень по суті позову на стадії судових дебатів, після закінчення судом стадії з'ясування обставин і дослідження доказів у справі, дані пояснення повернуто третій особі без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши пояснення учасників справи, ознайомившись зі змістом їх письмових позицій, дослідивши докази, наявні у справі і стосуються предмета доказування у даній справі, судом встановлено наступне.
З метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до статей 5 і 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» Кабінетом Міністрів України 06.08.2014 року винесено постанову №409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» (далі по тексту - Постанова №409), підпунктом 5 пункту 3 якої (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 року №317) було установлено такі соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії для користування послугами з газопостачання:
- за наявності газової плити та централізованого гарячого водопостачання - 4,4 куб. метра на одну особу на місяць;
- за наявності газової плити в разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 7,1 куб. метра на одну особу на місяць;
- за наявності газової плити та газового водонагрівача - 14 куб. метрів на одну особу на місяць.
Також, з метою стабільного забезпечення споживачів природним газом Кабінет Міністрів України 23.03.2016 року виніс постанову №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (надалі - Постанова №203), якою (з урахуванням змін і доповнень, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 року №316) затверджено норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників згідно з додатком, а також установлено, що застосування норм, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 01.02.2016 року.
У додатку до Постанови №203 «Норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» було визначено для окремих видів споживання відповідні норми: Плита газова за наявності централізованого гарячого водопостачання - 4,4 куб. метрів / людино-місць; Плита газова у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 7,1 куб. метрів / людино-місць; Плита газова та водонагрівач - 14 куб. метрів / людино-місць.
В абзаці першому примітки до додатка до Постанови №203 було встановлено, що у період відсутності централізованого гарячого водопостачання населення норма споживання природного газу на плиту газову встановлюється 7,1 куб. метра на людину на місяць.
Водночас, 18.08.2017 року Урядом була прийнята постанова №609 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі по тексту - Постанова №609) якою були внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, якими врегульовувались певні суспільно-правові відносини у сфері реалізації програми соціальної підтримки населення при оплаті житлово-комунальних послуг.
Зокрема, пунктом 2 Постанови №609 було внесено зміни до підпункту 5 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №409, а саме:
1) в абзаці другому цифри « 4,4» замінено цифрами « 3,3»;
2) в абзаці третьому цифри « 7,1» замінено цифрами « 5,4»;
3) в абзаці четвертому цифри « 14» замінити цифрами « 10,5».
Вказані числові значення стосувались соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії для користування послугами з газопостачання:
- за наявності газової плити та централізованого гарячого водопостачання - 3,3 куб. метра на одну особу на місяць;
- за наявності газової плити в разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 5,4 куб. метра на одну особу на місяць;
- за наявності газової плити та газового водонагрівача - 10,5 куб. метрів на одну особу на місяць.
Пунктом 3 Постанови №609 внесені зміни у додаток до Постанови Уряду №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»:
1) у графі «Норма споживання» цифри « 4,4», « 7,1» і « 14» замінити відповідно цифрами « 3,3», « 5,4» і « 10,5»;
2) в абзаці першому примітки до додатка цифри « 7,1» замінити цифрами « 5,4».
Наполягаючи на тому, що такі зміни є протиправними з підстав, викладених у позовній заяві, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для визнання протиправним і скасування пункту 3 Постанови №609 колегією суддів враховується наступне.
Як було встановлено судом під час розгляду справи, вказаним пунктом оскаржуваного нормативно-правового акта Урядом були внесені зміни до положень постанови Кабінету Міністрів України №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників».
Водночас, станом на час розгляду справи по суті Постанова №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/2507/18 від 30.05.2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2018 року, визнана протиправною та нечинною.
У наведеній справі при прийнятті рішень суди першої і апеляційної інстанції виходили з того, що оскільки Постанова №203 є регуляторним актом у розумінні статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», відтак, не дотримання встановлених цим Законом правил прийняття регуляторного акта дає підстави для визнання його протиправним та нечинним.
З наведеними висновками погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, про що зазначено у постанові від 27.11.2018 року.
В подальшому, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 року №63, враховуючи зміни, внесені постановою Уряду від 13.02.2019 року №266, пункт 3 Постанови Кабінету Міністрів України №609 втратив чинність.
Отже, станом на час розгляду справи оскаржуваний позивачем пункт 3 Постанови №609 є нечинним.
При цьому, у підготовчому провадженні у даній справі і під час розгляду справи по суті будь-які зміни у зв'язку з наведеними вище обставинами позивачем до предмета і підстав заявленого позову не вносились. Не аргументована позивачем з наданням відповідних доказів і необхідність відновлення права позивача, яке за його твердженням, було спричинено оскаржуваною Постановою у відповідній частині за час її чинності. Також не наведено позивачем ні у позові, ні у додаткових письмових поясненнях даних, які б вказували на те, що позивач на момент звернення до суду був учасником правовідносин, які регулювались постановою Кабінету Міністрів України №203, а саме, що до нього застосовувались норми споживання природного газу у разі відсутності газових лічильників. Відтак, існування негативного впливу на права, свободи чи інтереси позивача тими змінами, що були внесені до Постанови №203 пунктом 3 Постанови №609, визнаються судом недоведеними.
З огляду на викладене, колегія суддів при вирішені питання щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного пункту 3 Постанови №609, зважаючи на наведені вище обставини і з урахуванням положень частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, яка гарантує право оскаржити до адміністративного суду нормативно-правові акти протягом всього строку їх чинності, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у вказаній частині.
Оцінюючи доводи позивача в частині його вимог щодо визнання протиправним і скасування пункту 2 Постанови №609, колегія суддів зважає на наступне.
Згідно частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Частиною першою статті 244 цього ж Кодексу встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються та чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
З урахуванням висновків суду відносно вимог позивача про скасування пункту 3 Постанови №609, з'ясуванню у даному провадженні підлягає питання щодо правомірності дій відповідача по внесенню Урядом змін до Постанови №409 пунктом 2 Постанови №609 та дотримання Кабінетом Міністрів України вимог законодавства під час розробки проекту оскаржуваної постанови, її підписання і відповідна реєстрація як нормативно-правового акта.
Як вбачається з позовної заяви, з урахуванням внесених позивачем уточнень, обґрунтовуючи наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо видання Постанови №609 у відповідній частині, а також для визнання конкретних її положень такими, що підлягають скасуванню, позивач вказує на те, що внесеними Постановою №609 змінами до інших нормативно-правових актів Уряду значно звужено обсяг прав позивача всупереч вимогам статті 22 Конституції України, а також на допущення відповідачем ряду процедурних порушень при прийнятті оскаржуваної постанови.
Так, надаючи оцінку доводам позивача про те, що пунктом 2 Постанови №609 суттєво звужено обсяг соціально-економічних прав і свобод позивача всупереч вимогам статті 22 Конституції України, суд враховує наступне.
За статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У статті 19 Конституції України зазначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, законами України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (у редакції, чинній на момент прийняття Постанови №609), «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III (далі по тексту також - Закон №2017-III у відповідній редакції), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Уряду від 18.07.2007 року №950 та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
У відповідності до частин першої і другої статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 4 цього ж Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
Так, згідно преамбули Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» цей Закон визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Державні соціальні гарантії визначаються цією ж нормою Закону №2017-III як встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Соціальні норми і нормативи - це показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами (абзац 5 статті 1 Закону №2017-III).
Статтею 5 Закону №2017-III встановлюється, що державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
Відповідно до статті 9 Закону №2017-III (у редакції на день прийняття Урядом оскаржуваної Постанови №609) державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.
До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі статтею 4 Закону за характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:
- нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;
- нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;
- нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.
Аналіз викладених законодавчих норм дає підстави суду дійти висновку про наявність у Кабінету Міністрів України повноважень щодо встановлення нормативів у сфері житлово-комунальних послуг (в тому числі й шляхом внесення змін до раніше встановлених Урядом норм споживання газу для побутових потреб) з метою визначення соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії.
На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом було встановлено, що згідно пояснювальної записки до проекту Постанови №609, остання приймалася з метою удосконалення та підвищення ефективності програми соціальної підтримки населення при оплаті житлово-комунальних послуг.
Так, проектом акта пропонувалося врахувати доходи для призначення субсидії не на чотири, а на два попередніх квартали, а також проводити розрахунок субсидії на опалювальний сезон у жовтні на підставі доходів за перший-другий квартали поточного року, що сприятиме посиленню адресності надання державної допомоги.
За прогнозом результатів прийняття проекту акта дозволить удосконалити та підвищити ефективність програми надання житлових субсидій населенню.
Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що соціально-економічні права і свободи людини і громадянина, їх правове визначення, зміст, обсяг і гарантії їх реалізації визначаються законами України.
Так, пунктами 1 і 6 частини першої статті 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина, а також основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України; визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації; визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.
Як вже наголошувалось судом, державні соціальні стандарти і нормативи згідно статті 5 Закону №2017-III формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
Також, за змістом статті 24 цього ж Закону Кабінетом Міністрів України визначається порядок проведення моніторингу застосування державних соціальних стандартів і нормативів та його фінансового забезпечення з метою дотримання державних соціальних гарантій, оцінки ефективності державної соціальної політики, її впливу на рівень та якість життя в Україні.
Аналіз наведених положень законодавства, що регулюють спірні правовідносини і визначають повноваження Кабінету Міністрів України у таких правовідносинах, дають підстави для висновку, що приймаючи Постанову №609 в оскаржуваній частині (пункт 2), а саме, формуючи (в даному випадку - змінюючи раніше ним сформовані) нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії, Кабінет Міністрів України діяв в межах наданих йому Конституцією України та законами України повноважень, не змінюючи при цьому суть і зміст гарантованих державою соціальних прав громадян.
З огляду на наведе в сукупності, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача щодо суттєвого звуження відповідачем спірними положеннями Постанови №609 обсягу соціально-економічних прав і свобод позивача.
Стосовно доводів ОСОБА_1 щодо не проведення відповідачем правової експертизи оскаржуваної Постанови №609 всупереч постанови колегії Міністерства юстиції України від 21.11.2000 року №41, якою визначено Методичні рекомендації щодо проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, зважаючи на очевидну протиправність та суперечливість Конституції України, колегія зазначає наступне.
Постановою колегії Міністерства юстиції України від 21.11.2000 року №41 схвалено Методичні рекомендації щодо проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів (далі по тексту - Методичні рекомендації).
Так, у відповідності до пункту 2 Методичних рекомендацій правова експертиза може бути проведена, зокрема, щодо проекту постанови Кабінету Міністрів України.
Завданнями такої експертизи проекту нормативно-правового акта, згідно пункту 3 Методичних рекомендацій, є: об'єктивне і повне дослідження поданого на розгляд експертів проекту відповідно до предмета експертизи виходячи із загальносуспільних та загальнодержавних інтересів, засад побудови правової системи; розроблення у разі необхідності пропозицій щодо внесення до проекту або інших пов'язаних з ним нормативно-правових актів необхідних змін і доповнень; підготовка обґрунтованого експертного висновку з усебічною оцінкою проекту нормативно-правового акта.
У відповідності до пункту 17 Методичних рекомендацій результати правової експертизи відображаються в експертному висновку, який складається з вступної, аналітичної та підсумкової частин.
У вступній частині визначається об'єкт та предмет правової експертизи, наводяться дані про експерта або групу експертів, які проводили експертизу.
Аналітична частина повинна містити обґрунтовані зауваження до тексту проекту нормативно-правового акта відповідно до кожного з наведених блоків питань правової експертизи, а також пропозиції щодо усунення виявлених недоліків.
У підсумковій частині формулюються концептуальна, системно-юридична та юридико-технічна оцінки проекту нормативно-правового акта, а також його загальна оцінка.
Згідно § 44 Глави 4 Регламенту Кабінету Міністрів України (у редакції на час розробки оскаржуваної Постанови №609) проект акта Кабінету Міністрів (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, про затвердження фінансового плану суб'єкта господарювання державного сектора економіки, а також проекту акта, визначеного абзацом третім пункту 5 § 33 цього Регламенту) розробник подає Мін'юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями) та довідкою, зазначеною у пункті 3 § 36 цього Регламенту.
У відповідності до § 45 Глави 4 Регламенту Кабінету Міністрів України Мін'юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза).
За результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст, згідно §46 Глави 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін'юсту обов'язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
Як визначено у § 47 Глави 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, у разі коли за висновком Мін'юсту проект акта Кабінету Міністрів не відповідає Конституції та законам України, актам Президента України, рішення щодо такого проекту акта приймається на засіданні Кабінету Міністрів.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами правової експертизи проекту оскаржуваної постанови Міністерством юстиції України складено висновок, відповідно до якого проект оскаржуваної постанови відповідає Конституції України, а також актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та узгоджується з актами такої ж юридичної сили.
Вказаний висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи підписаний першим заступником Міністра Севостьяновою Н., що узгоджується з приписами §46 Глави 4 Регламенту Кабінету Міністрів України.
Наведене спростовує доводи позивача щодо не проведення правової експертизи проекту оскаржуваної Постанови №609.
Також, наявними у справі доказами спростовується і твердження позивача про те, що оскаржувану Постанову №609 не зареєстровано у Міністерстві юстиції України.
Так, Постанова №609, згідно наданого Міністерством юстиції України екземпляру постанови з Інформаційного фонду Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, була внесена до Реєстру 23.08.2017 року з присвоєнням реєстраційного коду акта: 86984/2017.
Дана інформація підтверджується даними на офіційному сайті Міністерства юстиції України (https://minjust.gov.ua/news/acts/pro-nabrannya-chinnosti-novimi-normativno-pravovimi-aktami-scho-zachipayut-prava-ta-interesi-gromadyan-23960).
Доводи позивача про те, що зміни, внесені Постановою №609 (в певній її частині) є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а дії Уряду щодо видання оскаржуваного акта мають бути визнані судом протиправними з тих підстав, що (дослівно): «всупереч §11 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року №950 з відповідними змінами, далі - Регламенту), на оскаржуваній постанові(завірена печаткою фотокопія першого аркушу оскаржуваної постанови, на 1 аркуші, знаходиться у матеріалах справи) відсутні підпис Прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана та печатка з його найменуванням та зображенням Державного Герба України, виконана відповідно до статті 20 Конституції України», визнаються судом законодавчо необґрунтованими та безпідставними з наступних підстав.
До матеріалів справи представником відповідача 15.03.2018 року надано копії документів, серед яких і екземпляр Постанови №609, засвідчений Зав. сектором обліку та систематизації актів законодавства. Вказаний екземпляр містить відбитки Департаменту юридичного забезпечення щодо здійсненої публікації даного нормативно-правового акта та інші службові відмітки.
Аналіз наданого представником відповідача екземпляру дає суду підстави для наступних висновків.
По-перше, на момент видання оскаржуваної Постанови №609 (18.08.2017 року), а також її публікації і набрання чинності (19.08.2017 року) Регламент Кабінету Міністрів України діяв у редакції із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 року №627. Параграф 11 «Документування діяльності» Розділу 2 «Організація роботи Кабінету Міністрів» на той час не містив вимоги щодо обов'язкову зберігання документів Уряду у Департаменті юридичного забезпечення Кабінету Міністрів України з оригінальним підписом Прем'єр-міністра та/або з печаткою з найменуванням органу та зображенням Державного Герба України. Не містив зазначений позивачем параграф Регламенту Кабінету Міністрів України відповідних положень і на час надання представником відповідача відповідних документів для приєднання до матеріалів справи.
Так, згідно редакції даного положення Регламенту Кабінету Міністрів України на час надання екземпляру оскаржуваного нормативно-правового акта для приєднання до матеріалів адміністративної справи, для забезпечення документування діяльності Кабінету Міністрів застосовуються:
- власноручний підпис - у разі підписання (візування) оригіналу документа у паперовій формі, електронний цифровий підпис - у разі підписання (візування) оригіналу документа в електронній формі. У разі засвідчення відповідності електронної копії документа оригіналу застосовується спеціально призначений для таких цілей електронний цифровий підпис (електронна печатка);
- печатка з найменуванням Кабінету Міністрів та зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки документів у паперовій або електронній формі (далі - бланки), які створюються за зразками, затвердженими Державним секретарем Кабінету Міністрів. Порядок використання зазначених печаток, штампів, бланків встановлює Державний секретар Кабінету Міністрів.
Наведене вказує на безпідставність тверджень позивача, що ґрунтуються фактично тільки на зовнішньому вигляді наявного в матеріалах справи екземпляру, щодо відсутності на оригіналі Постанови №609 (документа у паперовій формі) власноручного підпису Прем'єр-міністра Гройсмана В.
По-друге, позивачем жодним чином законодавчо не вмотивовано твердження про те, що відсутність оригінального (або скопійованого) підпису Прем'єр-міністра Гройсмана В. на долученому до матеріалів справи екземплярі Постанови №609 може бути підставою для визнання такої постанови і дій Уряду протиправними.
До того ж, наявний у матеріалах справи екземпляр нормативно-правового акта за своїм змістом відповідає змісту того документа, що був опублікований в офіційних виданнях: в Урядовому кур'єрі та в Офіційному віснику України.
Крім наведеного, ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог зазначає про те, що пояснювальну записку до оскаржуваної постанови підписав 02.08.2017 року заступник Міністра соціальної політики України Микола Шамбір, допустивши протиправність та порушення, а саме: у розділі 3 «Правові аспекти» проігноровано наявність Конституції України, зокрема статті 22; без жодної мотивації та аргументації проігноровано зауваження Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Голови Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні; у розділі 9 «Позиція соціальних партнерів» протиправно вказано про те, що «...проект акта не стосується прав осіб з інвалідністю та не потребує погодження...», оскільки пільги особам з інвалідністю надаються виключно в межах встановлених норм споживання.
Під час оцінки наведених доводів, колегією враховується, що окремі, конкретно визначені дії заступника Міністра соціальної політики України позивачем у даному провадженні не оскаржуються і позивачем вказана особа не визначена в якості суб'єкта владних повноважень, що є відповідачем у даній справі.
Крім того, пояснювальна записка до нормативно-правового акта є документом, що у відповідності до § 37 Регламенту Кабінету Міністрів України надається разом з іншими документами для проведення Мін'юстом правової експертизи під час процедури погодження проектів актів Кабінету Міністрів України в рамках підготовки проектів таких актів.
За своїм змістом і призначенням пояснювальна записка до нормативно-правового акта є, в силу положень, закріплених у § 50 Регламенту, обов'язковим додатком до проекту акта Кабінету Міністрів у якому викладається мета, якої планується досягти з прийняттям акта, та підстава розроблення проекту, наводиться опис проблеми, яка потребує розв'язання, зазначається механізм її вирішення, а також прогноз впливу реалізації акта на основні показники у відповідній сфері, у тому числі зазначаються можливі шляхи мінімізації негативного впливу (у разі наявності), відображається позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект акта подано з розбіжностями), а також позиція заінтересованих сторін (представники окремих верств (груп) населення, суб'єкти господарювання, громадські об'єднання тощо), на яких впливатиме реалізація акта у разі його прийняття, наводиться фінансово-економічне обґрунтування проекту акта, зазначаються відомості про наявність або відсутність у проекті акта визначених правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов'язаних з корупцією, відсутність ознак дискримінації. Якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, інформація про це окремо зазначається в записці (пункт 1 частини першої § 50 Регламенту у редакції на момент підписання пояснювальної записки до оскаржуваної постанови - 02.08.2017 року).
Таким чином, пояснювальна записка, як один з документів, що є предметом оцінки Міністерством юстиції України при проведенні правової експертизи під час процедури погодження проектів актів Уряду в рамках підготовки проектів нормативно-правових актів, зважаючи на ту інформацію, яка в ній наводиться, а також враховуючи її призначення у відповідній процедурі нормотворчої діяльності відповідача, не є у спірних правовідносинах тим документом, що створює правові наслідки, які вплинули (могли б вплинути) на права осіб, що є учасниками правовідносин, які регулюються оскаржуваною Постановою №609.
До того ж, зміст наявної в матеріалах справи пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 02.08.2017 року за підписом заступника Міністра соціальної політики України містить всі необхідні дані, що мають бути в ній відображені згідно § 50 Регламенту Кабінету Міністрів України.
Крім того, суд вважає за доцільне наголосити на тому, що всі зауваження (їх зміст і мотиви відхилення зауважень (пропозицій) розробником) викладені у Протоколі узгодження позицій щодо проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», підписаному заступником Міністра соціальної політики України Миколою Шамбір 02.08.2017 року і який, згідно пункту 3 частини першої § 50 Регламенту Кабінету Міністрів України, є одним із обов'язкових додатків до проекту акта Уряду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не визнає такі доводи позивача в якості таких, що можуть слугувати підставою для визнання протиправними дій чи рішень відповідача.
Аналогічних висновків дійшов суд оцінюючи доводи позивача про те, що «висновок на оскаржувану постанову підписала 28.07.2017 року перший заступник Міністра юстиції України Наталія Севостьянова, допустивши протиправність та порушення, а саме: у розділі 1 «Відповідність Конституції України» проігноровано наявність Конституції України, зокрема статті 22, без жодної аргументації та мотивації; у розділі 2 «Відповідність актам законодавства, що мають вищу юридичну силу» проігноровано наявність Конституції України, зокрема статті 22, статей 5, 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти», статей 1, 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статей 4, 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» без жодної аргументації та мотивації».
Так, згідно частини першої § 46 Глави 4 Розділу 4 «Підготовка проектів актів Кабінету Міністрів України», за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін'юсту обов'язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
Відповідно до § 47 Регламенту у разі коли за висновком Мін'юсту проект акта Кабінету Міністрів не відповідає Конституції та законам України, актам Президента України, рішення щодо такого проекту акта приймається на засіданні Кабінету Міністрів.
При цьому, форма і зміст висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (що не є предметом оскарження позивачем у даному провадженні) відповідають вимогам законодавства.
Інші доводи позивача були викладені останнім у додаткових поясненнях, що надавались для приєднання до матеріалів справи під час її розгляду по суті і не були визначені в якості підстав заявленого позову, відповідні заяви в порядку статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України від позивача на відповідній стадії судового процесу не надходили.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 цього Кодексу закріплено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, зазначені позивачем підстави в обґрунтування вимог заявленого позову, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи. Водночас заперечення відповідача і надані ним докази, а також витребувані судом матеріали спростовують доводи позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача з наведених у позові підстав.
Необхідність вирішення питання щодо розподілу чи стягнення судових витрат відсутня в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, як і підстави для встановлення судом на вимогу позивача судового контролю за виконанням рішення суду.
Керуючись статтями 2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволені позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Головуючий суддя: Н.А. Добрівська
Судді: А.І. Кузьменко
Л.О. Маруліна