Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
10.12.2019 р. справа №520/12377/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність, представника відповідача - Юрчик Л.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
провизнання протиправними та скасування рішень, вимоги, податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, платник податків, платник, ФОП, підприємець), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про про визнання протиправними та скасування рішень, прийнятих 17 вересня 2019 року Головним управлінням ДПС у Харківській області на підставі Акту від 22.08.2019 року №2866/20-40-13-06-07/2697618245 про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: 1) вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-00000093306 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 131 934,17 гри. (сто тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять чотири) гривні 17 коп.; 2) рішення №00000733306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 18 307,88 грн. (вісімнадцять тисяч триста сім) гривень 88 коп.; 3) рішення №00000743306 про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок в сумі 255,00 грн. (двісті п'ятдесят п'ять) гривень 00 коп.; 4) податкового повідомлення-рішення №00000783306 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 144 408 грн. 33 коп. (сто сорок чотири тисячі чотириста вісім) гривень 33 коп., з яких 115 526,66 грн. - за податковим зобов'язанням; 28 881,67 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; 5) податкового повідомлення-рішення №00000793306 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем військовий збір в сумі 11 283 грн. 78 коп. (одинадцять тисяч двісті вісімдесят три) гривні 78 коп., з яких 9 027,02 грн. - за податковим зобов'язанням; 2 256,76 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; 6) податкового повідомлення-рішення №00000773306 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 700 грн., по штрафній (фінансовій) санкції - в сумі 175 грн.
Аргументуючи ці вимоги заявник зазначив, що викладені в акті судження контролюючого органу є повністю вигаданими, ґрунтуються на перекрученні та спотворенні обставин фактичної дійсності, вмотивовані помилковим тлумаченням норм закону. Наполягав на відсутності подій вчинення податкових правопорушень.
Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, контролюючий орган, адміністративний орган, Управління, ГУ) з поданим позовом не погодився.
Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що проведена планова перевірка показала на включення підприємцем до податкового обліку сум ПДВ (одночасно і до складу доходів у сумі 730721,00 грн.., і до складу витрат у сумі 604149,59 грн.), а також видатків з експлуатації транспортних засобів з перевезення вантажів (725205,17 грн.). Указане заборонено законом і спричинило заниження суми доходу, а відтак, і суми єдиного внеску на загальнобов'язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ). Окрім того, перевірка показала на заниження грошового зобов'язання з ПДВ на суму 700,00грн. унаслідок подання спочатку розрахунку коригування на збільшення податку, а потім розрахунку коригування на зменшення податку на цю ж саму суму податку.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник пройшов визначену законодавством процедуру державної реєстрації, унаслідок чого набув правовий статус фізичної особи - підприємця, у спірному періоді здійснював оподаткування результатів господарських операцій за правилами загальної системи.
Одним із напрямів господарської діяльності заявника було надання послуг у сфері перевезення вантажів, де були задіяні належні заявнику на праві власності сідлова тягачі Iveco 440T, номерний знак НОМЕР_2 , 2000 року випуск; Renault Magnum, номерний знак НОМЕР_2 , 1998 року випуску; Renault Magnum, номерний знак НОМЕР_3 , 1996 року випуску, а також напівпричепи бортові E номерний знак НОМЕР_4 , 1999 року випуску, Е «Kogel», номерний знак НОМЕР_5 , 1993 року випуску, Е номерний знак НОМЕР_6 , 1998 року випуску та спеціалізований напівпричеп фургон ізотермічний Е «Trailor», номерний знак НОМЕР_7 , 1990 року випуску.
Контролюючим органом була проведена планова виїзна документальна перевірка заявника з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2018 р., обчислення і сплати ЄСВ за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2018 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин, дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2018 р.
Результати перевірки оформлені актом від 22.08.2019 р. №2866/20-40-13-06-07/2697618245 (далі за текстом - Акт).
У тексті Акту контролюючим органом викладені судження про вчинення заявником низки податкових правопорушень, а саме (у співвідношенні з предметом спору):
- п.п. 177.3 ст.177, п.п.177.4.5, 176.4.6 ст.177 Податкового кодексу України за рахунок збільшення витрат по епізодам понесення видатків з експлуатації сідельних тягачів (725205,17 грн.);
- п.п. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.3, ст. 177 Податкового кодексу України за рахунок одночасного збільшення доходу на суму податку на додану вартість (725554,00 грн.) та збільшення витрат на суму податку на додану вартість (604149,59 грн.);
- п.161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України за рахунок не справляння 9027,02 грн. військового збору з суми заниженого доходу у розмірі 601800,76 грн.;
- п.2 ч.1 ст.7, ч.1 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» за рахунок не справляння 131934,16 грн. ЄСВ з суми заниженого доходу у розмірі 599700,76 грн.;
- п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України за рахунок заниження податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 700,00 грн.
Таким чином, усі викладені в Акті порушення (окрім епізоду заниження ПДВ) є поєднаними основною подією - заниженням підприємцем (на думку контролюючого органу) доходу у цілях справляння податку на доходи фізичних осіб.
17 вересня 2019 року з посиланням на Акт контролюючим органом були видані: 1) вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-00000093306 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 131 934,17 гри.; 2) рішення №00000733306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 18 307,88 грн.; 3) рішення №00000743306 про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок в сумі 255,00 грн.; 4) податкове повідомлення-рішення №00000783306 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 144 408 грн. 33 коп. (115 526,66 грн. - за податковим зобов'язанням; 28 881,67 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; 5) податкове повідомлення-рішення №00000793306 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем військовий збір в сумі 11 283 грн. 78 коп. (9 027,02 грн. - за податковим зобов'язанням; 2 256,76 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); 6) податкове повідомлення-рішення №00000773306 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 700 грн., по штрафній (фінансовій) санкції - в сумі 175 грн. (у співвіднесенні з предметом оскарження).
Не погодившись із переліченими рішеннями контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
З 01.01.2011 р. правила справляння податку на доходи фізичних осіб визначені приписами розділу IV Податкового кодексу України.
Так, відповідно до п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно з п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Стосовно такої правової категорії як «дохід» суд констатує відсутність у нормах Податкового кодексу України чіткого та поза розумним сумнівом достатньо конкретизованого визначення ані терміну «прибуток», ані суміжного терміну «дохід». Відтак, суд вважає за можливе керуватись у даному питанні нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до змісту ст.1 згаданого закону доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
З приписів наведеної норми закону чітко і безумовно слідує, що для обрахунку показника розміру доходу особи обов'язково належить з'ясувати як вартість активу, котра залежить від умов конкретної господарської операції, так і розмір зобов'язань та вимушеність їх виникнення, а також існування причинно-наслідкового зв'язку між подією понесенням витрат і ймовірністю (вірогідністю) одержання доходу унаслідок настання цієї події.
При вирішенні спору, суд зважає на правовий висновок постанови Верховного Суду від 12.03.2019р. по справі №826/14489/16 (адміністративне провадження №К/9901/58205/18), де указано, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
За правилами п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Акт перевірки не містить відомостей про не включення заявником до показника доходу у цілях справляння податку на доходи фізичних осіб вартості будь-яких активів, одержаних у власність.
Стосовно такої правової категорії як «витрати» суд констатує, що за п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України показник одержаних підприємцем доходів у цілях справляння податку на доходи фізичних осіб може бути зменшений виключно на показник реально понесених витрат (а не зобов'язань, котрі підлягають виконанню у майбутніх періодах) та за умови, що такі витрати мають безпосередній стосунок до одержаного у межах провадження господарської діяльності доходу.
Відсутність будь-якої з наведених кваліфікуючих ознак (1 - реальність видатків, 2 - пов'язаність видатків із одержанням доходу) унеможливлює зменшення показника доходу підприємця.
Указане підтверджується і змістом п.п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, за яким до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: 177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; 177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; 177.4.3. суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця; 177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Отже, перелік витрат, пов'язаних з одержанням доходу та які можуть зменшувати його арифметичне значення викладений законодавцем у п.п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, а перелік витрат, котрі не можуть зменшувати доходу наведений п.п.177.4.5 ст.177 Податкового кодексу України, де зазначено, що не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Таким чином, навіть реально понесені особою видатки, але які явно та очевидно не спрямовані на одержання доходу, не можуть входити до складу витрат підприємця як за приписами п.п.177.4.1 ст.177 Податкового кодексу України, так і за приписами п.п.177.4.5 цього ж кодексу.
Додатково до викладених правил відносно складу витрат норма п.п.177.4.6 ст.177 Податкового кодексу України містить положення, котре дозволяє відносити до витрат амортизаційні відрахування.
Указане зумовлено тим, що витрати на створення (придбання чи виготовлення) основних фондів не згадані законодавцем у п.п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України.
Однак за процедурою амортизаційних відрахувань до складу витрат не можуть бути віднесені витрати з проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів і ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості), позаяк ці витрати одразу включаються до витрат відповідного періоду.
Також за процедурою амортизаційних відрахувань до складу витрат не можуть бути віднесені витрати на основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Суд вважає, що людина у розумінні ст.2 Цивільного кодексу України може брати участь у суспільних відносинах або у якості фізичної особи - громадянина (що передбачено ст.24 Цивільного кодексу України), або у якості фізичної особи - підприємця (що передбачено ст.50 Цивільного кодексу України).
При цьому, у силу ч.1 ст.51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згадана вище подвійна правова природа суб'єкта права - людини як учасника суспільних відносин у режимі власника речей матеріального світу виправдовує заборону на включення до складу витрат підприємця видатків з придбання і земельних ділянок, і житла, позаяк за нормами Закону України «Про реєстрацію речових прав та об'єкти нерухомого майна та їх обтяжень» речові права на перелічені активи реєструються не за ФОП, а за громадянином, а корисні властивості цих речей споживаються насамперед громадянином, а не підприємцем.
Проте, у спірних правовідносинах речі матеріального світу - сідельні тягачі об'єктивно не можуть бути використані заявником у будь-який інший спосіб, окрім як у межах господарської діяльності.
Тому, з огляду на приписи ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) обов'язковість включення до складу доходу тих майнових вигод, котрі були одержані заявником від використання у межах господарської діяльності сідельних тягачів при одночасній забороні збільшувати витрати на видатки, безпосередньо пов'язані з експлуатацією цих же самих тягачів (тобто із фізичних існуванням джерела доходу), визнається судом надмірним та нерозумним тягарем, який на має виправдання.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли видатки на утримання у справному стані джерела доходу (а саме: сідельних тягачів) можуть бути віднесені за зменшення розміру доходу, отриманого від використання цих же самих тягачів.
Відтак, епізод заниження доходу за видатками з експлуатації заявником сідельних тягачів суд визнає недоведеним.
Обставини одночасного завищення заявником доходу за рахунок включення сум податку на додану вартість (325554,00 грн.) та витрат за рахунок включення сум податку на додану вартість (604149,59 грн.) мають місце у дійсності, але беручи до уваги арифметичні показники завищення (коли сума завищення доходу перевищує суму заниження витрат) у даному конкретному випадку об'єктивно не здатні спричинити заниження основного платежу з грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб.
Правила справляння військового збору визначені приписами п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, де указано, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. 1.1. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. 1.2. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. 1.3. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. 1.4. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. 1.5. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. 1.6. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Отже, заниження приватною особою показника доходу у цілях справляння податку з доходів фізичних осіб автоматично та безальтернативно означає і заниження військового збору.
Відтак, недоведеність факту заниження доходу означає відсутність підстав для додаткового справляння ЄСВ.
Вирішуючи спір за епізодом заниження ЄСВ та застосування штрафу за недоплату по ЄСВ, суд зазначає, що правовідносини з приводу нарахування, обчислення, сплати єдиного внеску унормовані приписами Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та деталізовані приписами Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на виконання статті 6 Закону №2464-VІ, затверджений Міністерством доходів та зборів України наказом від 09 вересня 2013 року №454 (далі за текстом - Порядок №454).
За положеннями п.4 ч.1 ст.4 названого закону заявник є платником єдиного внеску.
Частиною 2 ст.6 Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Пунктом 2 ч.1 ст.7 названого закону визначено базу нарахування єдиного внеску, якою є сума доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
Згідно з ч.5 ст.8 Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №909-VIII (набув чинності з 01.01.2016р.) єдиний внесок для платників, зазначених у ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст.7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у редакції Закону України від 28.12.2014р. №77-VII ЄСВ нараховується для платників, зазначених у п.п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що подія заниження заявником доходу не була доведена владним суб'єктом у ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.77 КАС України.
За таких обставин, з огляду на п.2 ч.1 ст.7 Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильним та фактично обґрунтованим судження владного суб'єкта про недоплату заявником ЄСВ на суму 131934,16 грн.
Відсутність події недоїмки (недоплати, заниження) основного платежу з ЄСВ згідно з п.3 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» виключає правомірність застосування штрафу за донарахування контролюючим органом ЄСВ.
Окрім того, відсутність події недоїмки (недоплати, заниження) основного платежу з ЄСВ згідно з ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» виключає правомірність застосування 255,00 грн. штрафу за неналежне ведення бухгалтерської документації.
Вирішуючи спір в частині правомірності визначення контролюючим органом податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 700,00грн., суд зазначає, що з 01.01.2011р. правила справляння податку на додану вартість визначені приписами розділу V Податкового кодексу України.
Так, згідно з п.п. «а» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Пунктом 187.1 ст.187 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
За правилом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
У розумінні п.п.14.1.39 ст.14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
У свою чергу під податковим зобов'язанням згідно з п.п.14.1.156 ст.14 цього ж кодексу розуміється - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);
Як визначено п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.
Згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Таким чином, сума податку на додану вартість первісно самостійно обчислюється платником за фактом настання кожної окремої першої події і підсумково відображається у відповідній графі податкової декларації з податку на додану вартість.
Заниженням податкового зобов'язання з ПДВ (недоплатою податку) є насамперед діяння платника, унаслідок якого відображена у податковій декларації сума грошових зобов'язань є меншою від належно розрахованого показника цієї ж самої величини як додатку сукупності арифметичного обчислення податку від баз справляння ПДВ у межах кожного окремого звітного податкового періоду.
При цьому, виконання платником обов'язку за п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (тобто виписування податкової накладної чи розрахунку коригування до податкової накладної) не означає автоматичної та безальтернативної відсутності факту заниження податкового зобов'язання (недоплати податку), зокрема, у разі, коли зобов'язання за виписаною податковою накладною (розрахунком коригування до податкової накладної) не включено платником до підсумкових показників декларації з ПДВ.
Частиною 2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України на позивача покладено обов'язок подачі до суду разом із позовом усіх доказів у підтвердження заявлених вимог.
Невиконання цього обов'язку містить ознаки зловживання процесуальними правами у розумінні ст.45 КАС України, адже призводять до неминучого настання наслідку у вигляді перепони у з'ясуванні об'єктивної істини по справі, що суперечить завданню адміністративного судочинства.
У даному випадку, звертаючись до суду, заявник у тексті позову не навів достатніх аргументів на спростування події заниження грошового зобов'язання з ПДВ на суму 700,00 грн., адже саме лише виписування розрахунку коригування до податкової накладної не означає виправлення помилки в обчисленні податку.
Суд зауважує, що порядок виправлення помилки в обчисленні податку регламентований приписами п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України, де указано, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені. Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
Доказів виконання заявником вимог п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України матеріали справи не містять.
Тому, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що за епізодом заниження ПДВ на суму 700,00грн. заявником не доведено факту відсутності події податкового правопорушення.
Недоведеність неправомірності визначення контролюючим органом основного платежу по грошовому зобов'язанню з податку призводить до відсутності підстав для визнання неправомірним застосованого на таке заниження штрафу.
Критерії законності рішення (діяння, тобто волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
Беручи до уваги обрані владним суб'єктом мотиви вчинення управлінського волевиявлення та обсяг доказів, наявних у контролюючого органу, суд не знаходить правових підстав для визнання доведеними подій вчинення особою податкового правопорушення, а відтак, і для визнання оскаржених рішень правильними та обґрунтованими (окрім епізоду заниження податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 700,00грн.).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що судження владного суб'єкта є правомірними та обґрунтованими лише за епізодом заниження податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 700,00 грн.
Тому за цим епізодом позов підлягає відхиленню.
У решті епізодів владний суб'єкт при винесенні оскаржених рішень не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з'ясував з неповно, діяння особи кваліфікував не правильно, норму закону визначив належну, унаслідок чого міра застосованої юридичної відповідальності не узгоджується з характером, змістом та наслідками діянь заявника.
Тому за цими епізодами позов підлягає задоволенню.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати повністю вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу від 17.09.2019 р. №Ф-00000093306 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 131934,17 грн.
Визнати протиправним і скасувати повністю рішення Головного управління ДПС у Харківській області про застосування штрафних санкцій від 17.09.2019 р. №00000733306 зі сплати єдиного внеску у розмірі 18307,88 грн.
Визнати протиправним і скасувати повністю рішення Головного управління ДПС у Харківській області про застосування штрафних санкцій від 17.09.2019 р. №00000783306 зі сплати єдиного внеску у розмірі 255,00 грн.
Визнати протиправним і скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 17.09.2019 р. №00000783306 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 144408,33 грн.
Визнати протиправним і скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 17.09.2019 р. №00000793306 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем військовий збір у розмірі 11283,78 грн.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення виготовлено в повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 17 грудня 2019 року; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення; набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Суддя Сліденко А.В.