Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
12 грудня 2019 р. справа №520/11753/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Мар'єнко Л.М.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 травня 2019 року;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 29.04.2017 року по 06.05.2019 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 29.04.2017 року по 06.05.2019;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 (перейменованої НОМЕР_1 ). Наказом від 18.04.2019 №61 звільнений з військової служби у запас за п.2 ч.5, з урахуванням п. "а" ст. 26 Закону України "про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту) . Також позивач зазначив, що він має статус учасника бойових дій. 30.08.2019 позивач звертався до відповідача із заявою (рапортом), в якій просив виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку, яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". На час звернення до суду позивач не отримав будь - якого результату розгляду його заяви. Не погоджуючись з невиплатою компенсації за невикористану додаткову відпустку, не проведенням індексації грошового забезпечення, а також не виплатою матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - командира ВЧ НОМЕР_1 - Кокорєва В. через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач на час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи положення ч.11 ст.126 КАС України, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
29 квітня 2017 року між Міністерством оборони України в особі командира військовоїчастини польова пошта НОМЕР_4 підполковника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження громадянами України військової службу Збройних Силах України на посадах осіб солдатського складу.
Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 від 29.04.2017 № 287, позивач зарахований на військову службу у Збройних Силах України за контрактом у зв'язку із отриманням первинного військового офіцерського звання молодший лейтенант на посаду командира взводу протитанкових керованих ракет батареї протитанкових керованих ракет протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини польова пошта НОМЕР_4 , де проходив військову службу за контрактом до 06.05.2019.
Наказом командира військової частини НОМЕР_5 ( по. особовому складу) від 18 квітня 2019 року № 61 звільнений з військової служби у запас за пунктом 2 частини п'ятої з урахуванням підпункту «а» ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.05.2019 №98, молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира 1 взводу протитанкових керованих ракет 2 батареї протитанкових керованих ракет протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової НОМЕР_6 визначено таким, що 06 травня 2019 року справи та посаду здав. З 06 травня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.04.2018 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_7 (а.с.15).
Згідно матеріалів справи, позивач до звільнення звертався до відповідача з рапортом щодо надання дозволу на виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань (а.с.19).
Не погодившись з невиплатою компенсації за невикористану додаткову відпустку, не проведенням індексації грошового забезпечення, а також не виплатою матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань. позивач звернувся до суду з даним позовом.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно абз. 2 ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Приписи ч. 6 ст. 2 Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За правилами ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, і визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Приписи п. 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Згідно абз. 5 п. 2 Порядку №1078 визначають, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Водночас, суд зазначає, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є само по собі належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат, оскільки відповідачем не доведено, що у бюджеті відповідного рівня, з якого здійснюється відповідне фінансування, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Крім того, відповідачем не надано доказів того, що останнім надсилалися до вищестоящого органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Разом з тим судом враховано, що відповідно до ст. 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Враховуючи викладене, у позивача наявне право на виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 29.04.2017 року по 06.05.2019 року, через що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 29.04.2017 по 06.05.2019 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.04.2017 по 06.05.2019, належить задовольнити.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за не використану відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 травня 2019 року, суд зазначає наступне.
Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За змістом статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час
Пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» передбачено використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
З огляду на викладене, наявні правові підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Згідно ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Таким чином, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, згідно ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже, положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
З огляду на викладене, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не здійснено позивачу розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2018 року по 2019 рік.
Враховуючи викладене, доводи відповідача, наведені у письмовому відзиві на позовну заяву, стосовно дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, через що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки, є необґрунтованими.
Суд зауважує, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 16.05.2019 по справі №620/4218/18.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не надано будь - яких інших належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення, з урахуванням додаткових видів грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 06 травня 2019 року, підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, а також враховуючи положення ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення, з урахуванням додаткових видів грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 06 травня 2019 року, через що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік, суд зазначає наступне.
Відповідно до наказу Міністра оборони України від 25.01.2019 № 30 «Про бюджетну політику МОУ на 2019 рік» наказ на виплату матеріальної допомоги видається тільки в межах доведених обсягів на виплату матеріальної допомоги.
Як вбачається з письмового відзиву відповідача, у зв'язку з тим, що обсяги до військової частини НОМЕР_1 не доведені, командиром військової частини НОМЕР_1 не приймається рішення щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік, не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 1 ст. 77 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, позов ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 291, 295, 297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 травня 2019 року.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 29.04.2017 року по 06.05.2019 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 29.04.2017 року по 06.05.2019.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 17 грудня 2019 року.
Суддя Мар'єнко Л.М.