справа №1.380.2019.002604
09 грудня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулкевич І.З.,
секретар судового засідання Іванес Х.О.
за участю : позивача ОСОБА_1 , представника позивача Сороки О.Є. представника відповідача Яковчук С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому з асіданні в залі суду в місті Львові адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанов про накладення штрафу,-
встановив:
фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області з вимогою визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу : №ЛВ 2125/1644/АВ/ФС-1 від 08.05.2019 у розмірі 125 190 грн; №ЛВ 2125/1644/АВ/ФС-2 від 08.05.2019 у розмірі 125 190 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем 08.05.2019 було прийнято оскаржувані постанови про накладення штрафу за порушення ч.1,3 ст. 24 КЗпП, ч.6 ст. 95 КЗпП, ст. 33 Закону України «Про оплату праці». Позивач вважає, що оскаржувані постанови винесені із порушенням вимог чинного законодавства і не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначила, що підставою для накладання на позивача штрафу за порушення ч.1,3 ст. 24 КЗпП відповідач зазначає, що остання перебувала у трудових відносинах з гр. ОСОБА_2 , однак така згідно трудового договору працює у ФО-П ОСОБА_3 , який здає в оренду частину приміщення площею 20 кв.м. позивачу. Відтак, застосування штрафу за порушення позивачем вимог ч.1,3 ст. 24 КЗпП є протиправним, оскільки вищевказана особа не перебуває у трудових відносинах з ФО-П ОСОБА_1 . Щодо застосування штрафу за порушення ФО-П ОСОБА_1 ч.6 ст. 95 КЗпП та ст. 33 Закону України «Про оплату праці» зазначає, що індексація та виплата коштів працівникам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 була здійснена, що підтверджується відомістю на виплату готівки №8 від 25.04.2019, відповідно нею не порушувались трудові права та гарантії працівників, оскільки даний факт відбувався за їх згодою та заявою. Просила позов задовольнити.
Ухвалою суду від 27.05.2019 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.
Представник відповідача проти позову заперечив, долучив до матеріалів справи відзив, в якому зазначено, що відповідачем повністю додержано передбачену чинним законодавством процедуру притягнення суб'єкта господарювання до фінансової відповідальності. Зазначає, що Управлінням 09.04.2019 року видано наказ №0828-П, згідно якого інспекторам праці Бойко Г.В., Мицак О.О. доручено провести інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 та за результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування №ЛВ 2125/1644/АВ від 11.04.2019 року, згідно якого виявлено порушення позивачем вимог ч.1, 3 ст. 24 КЗпП, ст. 33 Закону України "Про оплату праці", ч.6 ст. 95 КЗпП України. В ході інспекційного відвідування встановлено, допуск ФО-П ОСОБА_1 до роботи гр. ОСОБА_7 без укладення трудового договору та не проведення трьом найманим працівникам індексації заробітної плати. Враховуючи наведене просить суд відмовити в задоволенні позову.
12 липня 2019 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідачем подвійно притягнуто до адміністративної відповідальності за одні і ті ж самі правопорушення трудового законодавства, що підтверджується протоколами №2125/1644/АВ/П/1ПТ, №2125/1644/АВ/П/2ПТ від 13.06.2019. Відповідно притягнення підприємця до відповідальності за ч.2 ст. 265 КЗпП та ч.3 ст. 41 КУпАП за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору є неправомірним.
Представником відповідача подано додаткові пояснення на адміністративний позов, в яких вказує, що чинними нормативно-правовими актами передбачено одночасно адміністративну відповідальність фізичної особи (ст.41 КУпАП) та відповідальність суб'єкта господарювання у виді фінансової санкції за порушення законодавства про працю (ч.2 ст. 265 КЗпП). Відповідно на момент винесення оскаржуваних постанов позивача не було притягнуто до будь-якого виду відповідальності за виявлені правопорушення. Відтак, вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.
У судовому засіданні 09 грудня 2019 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.
Матеріали справи свідчать, що на підставі наказу про проведення інспекційного відвідування №0828-П від 09.04.2019 та направлення на проведення інспекційного відвідування №0828 від 09.04.2019 ГУ Держпраці у Львівській області у період з 10 квітня 2019 року по 11 квітня 2019 року було проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за адресою: 80465, Львівська область, Кам'янка-Бузький район, смт. Новий Яричів, міні-супермаркет "ІНФОРМАЦІЯ_1".
За наслідками інспекційного відвідування відповідачем 11.04.2019 р. складено акт інспекційного відвідування № ЛВ 2125/1644/АВ.
19.04.2019 року відповідачем прийнято рішення про розгляд справи про накладення штрафу.
22.04.2019 року відповідачем скеровано позивачеві виклик на розгляд справи.
08.05.2019 року позивачем прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 2125/1644/АВ/ФС-1 від 08.05.2019 р. в сумі 125 190 грн та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 2125/1644/АВ/ФС-2 в сумі 125 190 грн.
Підставою прийняття спірних постанов стали виявлені відповідачем порушення позивачем вимог частини першої, третьої статті 24 КЗпП України, ПКМУ №413; ч.6 ст. 95 КЗпП, статті 33 Закону України "Про оплату праці".
Вважаючи дії відповідача протиправними під час проведення перевірки, а також, протиправними постанови про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Відповідно до ч. 1 ст. 260 Кодексу законів про працю України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі Положення № 96), визначено, що центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).
Згідно з п. 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100, територіальним органом Держпраці на території Львівської області є Головне управління Держпраці у Львівській області.
Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області затвердженого наказом Держпраці від 22.06.2017 року № 75 (далі - Положення № 75) Управління є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.
Згідно п.п. 1 п. 3 Положення № 75 завданням Управління є, зокрема, реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до п.п. 5 п. 4 Положення № 75 Управління на виконання покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю. У відповідності до п.п. 49 цього ж пункту, Управління накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.
До завдань Держпраці належить, зокрема, державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, а також зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування (п.4 Положення № 96).
Статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V встановлено, що державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Статтею 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V визначено, що підставами для здійснення позапланових заходів є:
- подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;
- виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб'єктом господарювання у документі обов'язкової звітності, крім випадків, коли суб'єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) помилки у документі обов'язкової звітності він упродовж десяти робочих днів зобов'язаний повідомити суб'єкта господарювання про необхідність її виправлення у строк до п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення. Не виправлення помилки у встановлений строк є підставою для проведення позапланового заходу;
- перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю);
- звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу;
- неподання суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів;
- доручення Прем'єр-міністра України про перевірку суб'єктів господарювання у відповідній сфері у зв'язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
- настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю на час проведення перевірки визначав Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі Порядок №295).
Пунктом 2 Порядку № 295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:
- Держпраці та її територіальних органів;
- виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Відповідно до п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться:
1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;
2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;
3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;
4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю;
5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю;
6) за інформацією, зокрема, ДФС та її територіальних органів про:
- невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності;
- факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень;
- факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом;
- роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника.
Відповідно до п. 9 Порядку № 295 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Згідно приписів ст. 10 Закону України "Про основні засади державного нагляду контролю) у сфері господарської діяльності" суб'єкт господарювання має, зокрема, право перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення та посвідчення (направлення) і одержувати копію посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу та, відповідно, не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.
Згідно з п.19 та п.20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Згідно з п.27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Суд встановив, що 11.04.2019 року за результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування №ЛВ 2125/1644/АВ, згідно якого виявлено порушення ч.1,3 ст. 24 КЗпП, ПКМУ №413 та ст. 33 Закону України "Про оплату праці" №108, ч. 6 ст. 95 КЗпП України.
Пунктом 21 Порядку №295, передбачено, якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
Як встановлено судом, позивач отримав примірник акту перевірки, про що свідчить підпис ОСОБА_1 ознайомлений з таким актом без жодних зауважень та заперечень.
Згідно п. 24 Порядку № 295 припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.
З матеріалів справи судом встановлено, 11.04.2019 року інспектором праці видано припис на усунення порушення №2125/1644/АВ/П, яким встановлено строки усунення порушень, а саме до 26.04.2019 року.
Щодо скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області за № ЛВ 2125/1644/АВ/ФС-1 від 08.05.2019 р. щодо накладення штрафу у розмірі 125 190 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем прийнято оскаржувану постанову про накладення штрафу від 08.05.2019 № 2125/1644/АВ/ФС-1 на підставі висновків про порушення позивачем вимог частини першої та частини третьої статті 24 КЗпП України.
У ході проведення інспекторами моніторингу стану дотримання законодавства про працю фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 встановлено, що за місцем фактичного здійснення господарської діяльності, а саме : АДРЕСА_2 в, міні-супермаркет «ІНФОРМАЦІЯ_1» виявлено особу ОСОБА_7 , яка виконувала трудові функції за прилавком, а саме :передавала покупцям товар, брала за нього гроші, давала решту, що зафіксовано засобами відеофіксації. З наданих усних пояснень, ОСОБА_7 станом на день проведення інспекційного відвідування жодних угод з ФО-П ОСОБА_1 не укладала, знаходиться та здійснює торгівлю в магазині, проте офіційно у трудових відносинах із останньою не перебуває, а лише третій день проходить стажування.
Також під час перевірки з метою з'ясування факту перебування у трудових відносинах ОСОБА_7 , позивачу запропоновано надати письмові пояснення. Як вбачається із змісту пояснень, що з ФО-П ОСОБА_1 у трудових відносинах перебувають ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Вказані працівники прийняті, оформлені та допущені до роботи з додержанням встановлених законодавством вимог.
Позивачем також повідомлено, що на час здійснення інспекційного відвідування у приміщенні магазину перебували клієнти магазину, у зв'язку з цим ОСОБА_7 не була і не є працівником ФО-П ОСОБА_1 ніколи не перебувала з Підприємцем у трудових відносинах та відповідно не могла бути допущена до виконання трудової функції.
Позивачем до матеріалів справи представлено суду договір оренди від 01.01.2018, відповідно до якого Орендодавець ( ОСОБА_3 ) передає Орендареві ( ОСОБА_1 ) у строкове платне користування, а Орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у даному договорі та зобов'язується сплачувати Орендареві орендну плату. Адреса приміщення: АДРЕСА_3, площа приміщення 20 кв.м.
Суд дослідивши відеозапис проведення перевірки встановив, що громадянка ОСОБА_2 безпосередньо під час проведення перевірки виконувала трудові функції за прилавком міні-супермаркету «ІНФОРМАЦІЯ_1», де здійснює підприємницьку діяльність ФО-П ОСОБА_1 , а саме передавала покупцям товар, брала за нього гроші, давала решту.
Відтак, вказані обставини дають підстави для висновку, що відносини між ФО-П ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 мали очевидний трудовий характер.
Таким чином, в порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України ФО-П ОСОБА_1 було фактично допущено до роботи працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Щодо скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області за № ЛВ 2125/1644/АВ/ФС-2 від 08.05.2019 р. щодо накладення штрафу у розмірі 125 190 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України суб'єкти господарювання несуть відповідальність у виді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078). Даним Порядком визначені види грошових доходів, які підлягають індексації, визначено механізм обчислення індексу споживчих цін, суми індексації, яка підлягає до виплати тощо.
Так, відповідно до п. 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. У такому випадку сума належної працівнику індексації обчислюється за правилами передбаченими абз. 5 п.4 Порядку №1078 та додатком 2 до цього Порядку. Обчислена за такими правилами сума повинна виплачуватися працівнику разом з доходом, який підлягає індексації до того моменту, поки такий не буде підвищено на суму індексації.
В ході інспекційного відвідування встановлено, що трьом найманим працівникам позивача не було проведено до нарахування та оплати індексацію заробітної плати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з травня 2015 по грудень 2015, ОСОБА_6 з травня по червень 2015 року.
Вказане порушення підтверджується штатним розписом, відомостями нарахування заробітної плати, відомостями на виплату готівки, наказом №1 від 01.05.2015.
Відповідно до наказу №1 від 01.05.2015 вбачається, що ФО-П ОСОБА_1 припинила нарахування і виплату індексації зарплати тимчасово, у зв'язку із скрутним становищем і за згодою працівників.
Відповідно до ч.5 ст. 97 КЗпП встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про оплату праці" норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Згідно ст. 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно - правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" до державних соціальних гарантій відноситься, зокрема, індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Стаття 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначає, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно- правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Відповідно до ч. 5 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Згідно з ст. 33 Закону України "Про оплату праці" в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Таким чином, оскільки індексація заробітної плати є гарантією в оплаті праці, яка передбачена Кодексом законів про працю України, вона є мінімальною державною гарантією в оплаті праці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 12.04.2018 року в справі № 816/2325/16.
Наявність згоди працівників у тимчасовому припиненні нарахування і виплати індексації заробітної плати не звільняє від обов'язку роботодавця її проводити, оскільки не передбачено законодавчо визначених підстав.
Суд звертає увагу, що усунення позивачем порушення ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці", не є підставою для звільнення його від передбаченої Законом відповідальності передбаченої абзацом 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Так, відповідно до п. 28 Порядку № 295 у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
Разом з тим, згідно п. 29 цього ж Порядку заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Вказаним працівникам не було проведено індексацію заробітної плати у встановленому Законом порядку, що є порушенням саме ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці".
Пунктом 29 Порядку № 295 передбачено, що заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Посилання позивача на постанови Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20.09.2019 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ч.ч. 1,3 ст. 41 КУпАП України, як на підставу скасування оскаржуваних постанов із-за повторності притягнення позивача за одні і ті ж правопорушення не заслуговують на увагу так як, цими постановами особу не було притягнено до адміністративної відповідальності, а провадження у справі закрито.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вважає, що відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивача, належним чином довів правомірність своїх дій, а позивач не навів переконливих та нормативно обґрунтованих доказів про порушення чинного законодавства відповідачем та порушення його прав спірним рішенням, відтак, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, суд -
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 18 грудня 2019 року.
Суддя Гулкевич І.З.