18 грудня 2019 року м.Кропивницький Справа № 340/2940/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Пасічника Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (військова частина-польова пошта НОМЕР_3 ) (військове містечко № НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо не виплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішенні шляхом зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 міністерства оборони України ЄДРПОУ 26615064, подати у місячний строк з дня набрання рішення законно сили звіт про його виконання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з часу набуття статусу учасника бойових дій і до звільнення з військової служби він не користувався додатковою відпусткою передбаченою пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Позивач вказує, що наказом командира військової частини НОМЕР_6 Національної гвардії №175 від 23.08.2019 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, однак не проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. При цьому позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду викладену в рішенні від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19), вважає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Ухвалою судді від 20.11.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним позовом, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.
Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Зважаючи на неподання відповідачем відзиву на позов, суд кваліфікує вказану бездіяльність як визнання позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_7 від 15.02.2017 року.
Позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України та має військове звання старшого солдата.
31 липня 2019 року позивача звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які вислужили строк військової служби за контрактом) наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) № 185 - РС від 27.07.2019 р.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) Міністерства оборони України № 224 від 31.07.2019 року позивача з 31.07.2019 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.
Станом на день прийняття Наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2017 року по 2019 рік..
07 жовтня 2019 року Позивач звернувся до Відповідача через Укрпошту з заявою про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпусти, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 30.08.2019 року. А також з заявою про отримання довідки щодо використання додаткової пільгової відпустки учасника бойових дій за період проходження служби у військовій частині. Але поштовий конверт повернувся Позивачу, з відміткою причини повернення Укрпошти «за закінченням встановленого строку зберігання). Дане підтверджується - поштовим конвертом, довідкою повернення Укрпошти.
На час розгляду справи відповідачем не надано відповіді на звернення позивача.
Таким чином, позивач не погоджуючись із бездіяльністю військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як УБД, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Так, статтею 162 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 р. №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
На підставі частини 8 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Частиною 17 статті 101 Закону №2011 визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з частини 18 статті 101 Закону №2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
З огляду на частину 19 статті 101 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ та Законі України “Про оборону України” від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ.
Таким чином, під час особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”.
Разом з тим, відповідно до частини 14 статті 101 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Із системного аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що припинення надання відпустки під час особливого періоду не свідчить про втрату особою права на таку відпустку, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто право на додаткову відпустку може бути реалізовано особою одним із двох способів: шляхом безпосереднього отримання такої відпустки або ж шляхом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
Суд враховує, що під час дії особливого періоду лише припиняється фактичне надання військовослужбовцям додаткових відпусток, зокрема передбачених пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”, що є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосереднє використання додаткової відпустки. Однак обмеження щодо одного із двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”.
При цьому суд зауважує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у рішенні від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 21 серпня 2019 року у зазначеній справі.
Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав додаткову відпустку за період з 2017 року по 2019 рік, а тому набув право на отримання грошової компенсації за таку відпустку при звільненні з військової служби.
На час прийняття наказу від 31.07.2019 року №224, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, натомість відповідачем не здійснено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки” за період з 2017 року по 2019 рік, що суперечить вимогам Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби та зобов'язання НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд враховує, що позивачем та його представником не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Згідно пунктом 5 частини статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.18). Доказів понесення інших судових витрат позивачем до суду не надано.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 263 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо не виплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. Пасічник