справа
№1.380.2019.001425
10 грудня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі
головуючого-судді Кухар Н.А.
секретар судового засідання Шавель М.М.
представник відповідачів - Бута Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії ,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, вул. Січових Стрільців,11, м. Львів), Державної міграційної служби України (01001, вул. Володимирська,9, м. Київ), у якій позивач просить суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 , про яке йдеться в повідомленні Головного Управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 139 від 01.10.2018 р. (Наказ ГУ ДМС України у Львівській області № 197 від 29.09.2018);
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 10-19 від 06 лютого 2018 року про відхилення скарги ОСОБА_1 рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Лівану ОСОБА_1 , біженцем або особою, що потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтуваннях позовної заяви позивач посилається на те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято без урахування того, що позивач, будучи громадянином Лівану та перебуваючи за її межами, в Україні не може повернутися на територію Лівану та змушений шукати захист в Україні з огляду на об'єктивні обставини, які викликали в нього обґрунтовані побоювання за життя, свободу та здоров'я. Так, у своїй заяві до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - ГУ ДМС України у Львівській області) позивач зазначив, що не може повернутися до країни свого походження через переслідування за релігійні та політичні причини у країні свого походження - Лівані. Зокрема вказав, що залишив Ліван через побоювання переслідувань зі сторони провладної парамілітарної шиїтської організації Хізболла, яка визнана терористичною як в багатьох країнах світу. Дана організація є провладною військово - терористичною організацією, яка фінансується Ліваном. Зазначає, що як мусульманин - суніт та колишній член організації «Мурабітун» в 1981-1985 роках переслідувався членами Хізбалли. Позивач довгий час проживав за межами Лівану, зокрема в Німеччині де був визнаний біженцем. Однак у 2009 році повернувся до Лівану сподіваючись на покращення ситуації в країні та можливість жити мирно. Проте, знову був підданий переслідуванням зі сторони членів Хізболла, зокрема позивач вказує, що був поранений та отримав декілька ножових поранень після групової атаки. Позивач вказую, що ситуація з політичними та релігійними переслідуваннями в Лівані кожен день погіршується і це підтверджується інформацією про країну походження. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом.
Ухвалою від 28 березня 2019 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання у справі.
Протокольною ухвалою від 22 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання позивач не з'явився, належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується розпискою у справі.
Державною міграційною службою України на адресу суду подано відзив, який обґрунтований тим, що рішення було прийнято правомірно, у відповідності норм Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Матеріали особової справи ОСОБА_1 , свідчать, що заявник та його родичі не зазнавали арештів, катувань або інших форм жорстокого поводження, а саме насильницьких зникнень, викрадень чи примусових переміщень. Вказують, що під час процедури набуття міжнародного захисту ОСОБА_4 , вказує на те, що він вирішив виїхати за межі країни громадянської належності у зв'язку з тим, що його переслідують члени партії «Хізбулла» через те, що він - суніт (протокол співбесіди) та не бажає повернутися через можливість затримання і загрози смерті, якщо він не перейде на їхню сторону. Крім того, заявник перебуваючи на території України починаючи з 22.02.2017 не звертався за міжнародним захистом до територіального підрозділу ДМС, що додатково вказує на те, що ОСОБА_1 зловживає процедурою міжнародного захисту, а звернення до міграційної служби обумовлене не потребою у міжнародному захисті, а бажанням легалізації на території України. За наведених обставин, вважає, що Державна міграційна служба України у повному обсязі дослідила матеріали особової справи позивача та дійшла обґрунтованого висновку про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребують додаткового захисту. Відтак, оскаржуване рішення, на його думку, є законним, а підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відсутні.
Представник відповідачів в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.5 ст.205 КАС України, враховуючи те, що відповідач наполягав на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних доказів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідачів, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
Громадянин Ліванської Республіки ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, №2018 LV0036 від 05.09.2018. У своїй заяві в обґрунтуваннях зазначено, що якщо останній повернеться в Ліван представники мусульманської віри - суніти будуть вбивати. Також у заяві зазначено, що неодноразово були спроби замаху на життя заявника з їхнього боку, свідченням чого є шрами від ножових поранень в кількості 9 шт.
25.09.2018 начальником відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції І.Ю. Росовською ГУДМСУ у Львівській області сформовано висновок, у якому зазначено про доцільність прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Ліванської Республіки ОСОБА_1, 07.02.29168 року.
Даний висновок обґрунтований тим, що немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віро сподівання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а відповідно у нього немає підстав для набуття статусу біженця у відповідності до умов передбачених пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту». Крім того, у висновку зазначено, що заявник у випадку повернення до Ліванської Республіки не зазначає серйозної шкоди, визначеної ст. 15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/EU, п.13 частини першої статті 1 Закону, а тому у даному висновку відсутні підстави для прийняття рішення про визнання її особою, яка потребує додаткового захисту.
Керуючись ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту» Першим заступником начальника Головного управління І.Р. Іваночко прийнято наказ від 25.09.2018 №197 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»
На підставі вказаного наказу заступником начальника ГУ ДМС України у Львівській області прийнято повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №139.
Не погодившись із таким рішеннями ГУ ДМС України у Львівській області позивач 26.10.2018 року звернувся до Державної міграційної служби України із скаргою на відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19.12.2018 року Державною міграційною службою України було прийнято наказ № 227 «Про продовження строку прийняття рішення за скаргою громадянина Лівану ОСОБА_1 », згідно якого продовжено строк прийняття рішення за скаргою громадянина Лівану ОСОБА_1 до 20.02.2019 року.
06.02.2019 року Державною міграційною службою України було прийнято рішення у відповідності до частини 5 статті 12 Закону, пп. «б» пункту 8.3. розділу VIII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884, про відхилення скарги громадянина Лівану ОСОБА_1 від 26.10.2018 року на наказ ГУДМС у Львівській області від 25.09.2018 № 197 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Лівану ОСОБА_1.
На підставі вказаного заступником начальника ГУ ДМС України у Львівській області прийнято повідомлення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи рішення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №139 та рішення Державної міграційної служби України від 06.02.2019 року № 10-19 про відхилення скарги громадянина Лівану ОСОБА_1 від 26.10.2018 року на наказ ГУДМС у Львівській області від 25.09.2018 № 197 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Лівану ОСОБА_1 протиправними та такими, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні встановлено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №3671-VI).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома статті 7 Закону № 3671-VI).
Згідно із Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Тобто, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником (частина друга статті 9 Закону № 3671-VI).
Частиною шостою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
Згідно із частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 № 3, згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками. які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів:
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Слід зауважити, що обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Таким чином, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884, затверджено «Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (далі - Правила).
Відповідно до підпункту 6.1 пункту 6 Правил у разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Суд звертає увагу, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 вищевказаного Закону.
При цьому, завдана особі шкода має бути досить серйозною - сягати рівня небезпеки самого існування особи або втрати нею свободи виключно з причин належності до певної раси, релігії, національності, соціальної групи та політичних переконань, як то визначено пунктом 51 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців), або з причин, зазначених у Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU.
Так, як вбачається із пояснень, які позивач надав під час співбесіди, причиною небажання ОСОБА_1 повертатися в країну громадянської належності є його переслідування членами партії «Хізбула» та існує загроза що його можуть побити і змусити воювати на стороні шиїтів.
Разом з тим, позивач під час співбесіди із працівником міграційної служби на поставлені питання стосовно організації дає загальні відповіді і не прослідковується будь - яка конкретика у його твердженнях.
Зі слів заявника під час проведення співбесіди та покликань у позовній заяві судом встановлено, що позивач довгий час проживав за межами Лівану, зокрема в Німеччині де був отримав притулок, потім без перешкод повернувся до Лівану, після того вільно перетнув кордон та працював в Інтернет компанії. Також було вказано, що жодних переслідувань родичів заявника, що залишилися в країні походження не відбувається,він з ними спілкується по Інтернету.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до територіального органу ДМС не надав жодних документів, які б підтверджували його причетність до участі в будь - яких діях на стороні сунітів.
Стверджує, що з 13 до 18 років воював на стороні сунітів, через те виїхав у 18 років в Німеччину. У Німеччині проживав з 1986 по 2009 роки. Після повернення з Німеччини в 2009 році в Ліванську Республіку, проживав спокійно.
Крім того, позивач особисто засвідчив під час співбесіди, що він не зазнавав переслідувань в країні громадянської належності за ознаками віросповідання, національності. Також він не зазначив про своє відношення до політичної, релігійної, військової або суспільної організації.
Як вбачається з аналізу наданої позивачем під час співбесід інформації (протокол співбесіди 1) ОСОБА_1 державний кордон України перетнув 22.02.2017 року нелегально, кораблем з Туреччини прибув в м. Одесу. Зі слів заявника вперше звернувся до ГУДМС в Одеській області за притулком, однак йому відмовили.
Суд звертає увагу, що із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся лише 05.09.2018, при тому, що на території України перебуває з 22.02.2017 після незаконного перетину державного кордону.
Чітких пояснень, чому саме він не звертався за захистом на території України раніше не надав.
Таким чином, твердження, викладені в позовній заяві про те, що позивач вимушений був покинути країну походження у зв'язку з ризиком його переслідування за релігійними та політичними переконаннями спростовуються матеріалами особової справи, зокрема, свідченнями, які позивач надав працівнику ГУДМС у Львівській області під час співбесіди, що зафіксовані протоколом.
Враховуючи наведене, суд погоджується з позицією ГУ ДМС України у Львівській області, що позивачем не надано відомостей у достатньому обсязі щодо обґрунтування своїх переслідувань.
Посилання позивача на загальну ситуацію в Лівані не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності позивачу буде загрожувати побоювання стати жертвою переслідувань через релігійні та політичні причини.
Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із позицією відповідача, що у нього відсутні підстави для визнання громадянина Лівану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За таких обставин суд вважає, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 , про яке йдеться в повідомленні Головного Управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 139 від 01.10.2018 р. (Наказ ГУ ДМС України у Львівській області № 197 від 29.09.2018 року) та рішення Державної міграційної служби України від 06 лютого 2019 року № 10-19 про відхилення скарги громадянина Лівану ОСОБА_1 від 26.10.2018 року на наказ ГУДМС у Львівській області від 25.09.2018 № 197 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Лівану ОСОБА_1 , є правомірними, обґрунтованими та такими, що прийняті уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Лівану ОСОБА_1 , біженцем або особою, що потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства, суд вказує, що остання є похідною від розглянутої вище позовної вимоги, у задоволенні якої суд дійшов до висновку про відмову в її задоволенні, відтак, вимога про зобов'язання вчинити дії також задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, прийшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову громадянина ОСОБА_7 необхідно відмовити повністю.
Відповідно до положень п. 14 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, вул. Січових Стрільців,11, м. Львів), Державної міграційної служби України (01001, вул. Володимирська,9, м. Київ) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії ,- відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 18 грудня 2019 року.
Суддя Кухар Н.А.