18 грудня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/2763/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Казанчук Г.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (вч - польова пошта НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 жовтня 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 жовтня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з часу набуття статусу учасника бойових дій і до звільнення з військової служби він не користувався додатковою відпусткою передбаченою пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Позивач вказує, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №89-рс від 02.10.2019 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, однак не проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. При цьому позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду викладену в рішенні від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19), вважає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Ухвалою судді від 08.11.2019 р. позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1).
Представником відповідача 27.11.2019 року подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.18-22). Зазначає, що позивача звільнено на законних підставах та у встановленому порядку, претензій до військової частини з його боку не заявлено. Також представник відповідача наголошує на тому, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, однак позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки пунктом 19 статті 10-1Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Відповідач вказує, що аналогічну позицію викладено в роз'ясненні Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/5571 від 25.07.2019 р., з огляду на яку при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових відпусток і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується. Представник відповідача просить суд також врахувати правові висновки Верховного суду викладені в постанові від 13.06.2018 року по адміністративній справі №545/1881/16-а. Окрім того, представник відповідача зауважує, що військова частина фінансується виключно з Державного бюджету України, а отже відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України являється бюджетною неприбутковою установою, яка входить до складу Міністерства оборони України. На даний час країна фактично перебуває у стані війни, а тому видатки Міністерства оборони України насамперед спрямовані на виплату грошового забезпечення та задоволення першочергових витрат на посилення обороноздатності держави.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд
ОСОБА_1 проходив військову службу у батальйоні патрульної служби у м. Херсоні, а з грудня 2014 року по жовтень 2018 року проходив військову службу у вчастині НОМЕР_1 .
Під час проходження військової служби у вчастині НОМЕР_1 позивач приймав безпосередню участь у бойових діях в зоні проведення АТО, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 04.02.2015 року (а.с.8).
Наказом командира в/частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.10.2018 р. №216, старшого сержанта ОСОБА_1 , командира 1 відділення спеціального призначення 1 групи спеціального призначення 9 роти спеціального призначення 3 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 звільненого наказом, командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 2 жовтня 2018 року №89-рс військової служби у запас за пунктом «д» (через службову невідповідність) пункту 2 частини п'ятої статті 26 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 02.10.2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.10).
Вказаним наказом вирішено позбавити позивача премії в повному обсязі за період з 01.10.2018 року по 02.10.2018 року, а також провести відрахування за 7 днів використаної відпустки за 2018 рік (а.с.10).
Зазначеним наказом також вказано, що позивач щорічну основну відпустку за 2018 рік використав у кількості на 32 доби з урахуванням двох святкових днів 7 травня 2018 року по 7 червня 2018 року, грошову компенсацію для оздоровлення 2018 рік позивачу виплачено, водночас додатково зазначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11 червня 2008 року №260 за 2016 рік не виплачено (а.с.10).
Зі змісту вказаного наказу суд убачає, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу при звільненні не нараховувалася.
Вказане також підтверджується наданою до суду письмовою інформацією відповідача, оформленою листом, відповідно до якої останній зазначає що у період з 2015 року по 2 жовтня 2018 року (включно) додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, позивачу не надавались у зв'язку з тим що останній не звертався з відповідним рапортом до командира військової частини в Порядку затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №262 (а.с.23).
Позивач не погоджуючись із бездіяльністю в/частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як УБД, звернувся до суду з даним позовом.
Отже, у даній справі бездіяльність в/частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як УБД є предметом спору, який передано на розгляд адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Так, статтею 162 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 р. №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
На підставі частини 8 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Частиною 17 статті 101 Закону №2011 визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з частини 18 статті 101 Закону №2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
З огляду на частину 19 статті 101 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ та Законі України “Про оборону України” від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ.
Таким чином, під час особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”.
Разом з тим, відповідно до частини 14 статті 101 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Із системного аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що припинення надання відпустки під час особливого періоду не свідчить про втрату особою права на таку відпустку, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто право на додаткову відпустку може бути реалізовано особою одним із двох способів: шляхом безпосереднього отримання такої відпустки або ж шляхом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
Суд враховує, що під час дії особливого періоду лише припиняється фактичне надання військовослужбовцям додаткових відпусток, зокрема передбачених пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”, що є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосереднє використання додаткової відпустки. Однак обмеження щодо одного із двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”.
При цьому суд зауважує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у рішенні від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 21 серпня 2019 року у зазначеній справі.
Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав додаткові відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, а тому набув право на отримання грошової компенсації за такі відпустки при звільненні з військової служби.
На час прийняття наказу від 02.10.2018 р. №216, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не здійснено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки” за період з 2015 року по 2018 рік, що суперечить вимогам Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Стосовно посилання представника відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, викладені в листі №248/5571 від 25.07.2019 р. суд зазначає, що за своєю правовою природою роз'яснення не є нормативно-правовим актом та джерелом права відповідно до статті 7 КАС України.
Щодо посилання представника відповідача у відзиві на правові висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 13.06.2018 року по справі №545/1881/16-а, суд зазначає, що у справі, яка розглядалась Верховним судом питання компенсації коштів за невикористану відпустку стосувались інших правовідносин, зокрема звільнення особи - заступника з питань діяльності виконавчого органу із займаної посади, у зв'язку із закінченням строку повноважень виконавчого комітету ради, на підставі п. 1 статті 51 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Відповідно, до вказаних правовідносин застосовувалось й інше законодавство, зокрема, Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, тощо.
По даній адміністративній справі, враховуючи суб'єктний склад сторін та предмет спору застосуванню підлягає законодавство щодо правового регулювання відносин військовослужбовців (учасників бойових дій) під час проходження ними служби, зокрема: Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, Закон України “Про відпустки”, тощо.
Відтак посилання представника відповідача на правові висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 13.06.2018 року по справі №545/1881/16-а є безпідставними, а тому суд не приймає їх до уваги.
Посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для виплати компенсації військовослужбовцям - учасникам бойових дій за невикористані дні додаткової відпустки також не розцінюється судом як підстава для обмеження позивача в одержанні законодавчо встановленої компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка є пільгою встановленою учасникам бойових дій, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності в/частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 жовтня 2018 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 жовтня 2018 року, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно пунктом 5 частини статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.8). Доказів понесення інших судових витрат позивачем до суду не надано.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 263 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (в/ч - польова пошта НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дій задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (в/ч - польова пошта НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 жовтня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (в/ч - польова пошта НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 жовтня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук