16 грудня 2019 року справа № 320/3654/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакеваич Ж.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.04.2017 по 31.05.2018;
- зобов'язати Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити заборгованість з пенсії за період з 01.04.2017 по 31.05.2018 на рахунок ОСОБА_1 у ПАТ "Державний ощадний банк України".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є внутрішньо переміщеною особою, пенсіонером та отримує пенсію за віком.
У позовній заяві позивач вказує, що з 01.01.2015 вона перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, правонаступником якого є Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, а у період з 01.03.2018 по цей час перебуває на обліку в Білоцерківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Також вказує, що починаючи з квітня 2017 року позивачу було безпідставно припинено виплату пенсійного забезпечення, а у період з 01.04.2017 по 31.05.2018 позивач взагалі не отримувала виплату пенсії.
Позивач зазначає, що 28.09.2018 вона звернулась до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області із заявою щодо безпідставного призупинення пенсії, однак листом від 23.10.2018 №306/Л-14 Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області повідомило їй, що на запит Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 13.03.2018 пенсійну справу позивача надіслано до зазначеного управління і запропоновано звернутись за місцем знаходження пенсійної справи.
Позивач стверджує, що Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, всупереч конституційним гарантіям, без законних підстав та необґрунтовано відкладає на невизначений час повернення заборгованості по виплаті пенсійного забезпеченні за зазначений період.
З огляду на викладене, позивач вважає, що її право на пенсійне забезпечення підлягає захисту, в зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначає, що за заявою позивача про поновлення виплати пенсії від 16.03.2018 пенсійні виплати позивачу було поновлено відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 з місяця, що настає за тим, в якому було усунуто факти, виявлені під час здійснення верифікації, а саме після надходження електронної пенсійної справи до управління 03.05.2018. При цьому поновлення виплати пенсії позивачу було здійснено з 01.06.2018.
Відповідач вказує, що невиплачені суми пенсії позивачу, нараховані протягом квітня 2017 року - лютого 2018 року у розмірі 24826,49 грн. складають відкладений борг, а суми пенсії за період з 01.03.2018 по 31.05.2018 у розмірі 8920,89 грн. складають поточний борг. Згідно з матеріалами пенсійної справи, надісланої з Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області не зрозумілі підстави для призупинення виплати пенсії позивачеві, відсутнє документальне підтвердження аргументації даного припинення, у зв'язку з чим позивачу було надано рекомендації звернутися до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області для з'ясування причин невиплати пенсії.
Відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, який розроблений та погоджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідач звернув увагу суду також на те, що позивач пропустила строк звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 замінено відповідача - Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-10).
ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», про що свідчить копія її пенсійного посвідчення від 04.04.2001 серії НОМЕР_2 (а.с.15).
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області від 15.03.2018 №0000493480 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 (а.с. 12).
Судом встановлено, що позивач з січня 2015 року по березень 2018 року перебувала на обліку в територіальному управлінні Пенсійного фонду м. Кремінна Луганської області, правонаступником якого є Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, та у зв'язку зі зміною місця проживання перейшла на облік до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому отримує пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на підставі електронної пенсійної справи.
30.08.2018 ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою щодо безпідставного призупинення/припинення пенсії, яка містила вимогу негайно поновити виплату пенсії за період з 01.04.2017 по 31.05.2018 (а.с.16-17).
Зі змісту листа Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 21.09.2018 №699/Л-01 вбачається, що позивачу призупинено виплату пенсії з 01.04.2017 по 31.05.2018. При цьому, за минулий період з 01.04.2017 по 28.02.2018 позивачу нараховано доплату до пенсії в сумі 24826,49 грн., а за період з 01.03.2018 по 31.05.2018 - 8911,44 грн., загальна сума доплати становить 33737,93 грн.
Також, зі змісту листа Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 21.09.2018 №699/Л-01 судом встановлено, що позивач звернулась до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області з заявою про запит пенсійної справи з управління ПФУ в Кремінському районі Луганської області. Білоцерківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області пенсійна справа позивача була взята на облік з 01.03.2018. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в даному органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України (а.с. 18).
Дані обставини підтверджуються матеріалами пенсійної справи позивача, копія якої надана до суду відповідачем.
Зі змісту листа Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 23.10.2018 №306/Л-14, наданого у відповідь на заяву позивача від 01.10.2018, судом встановлено, що 12.04.2018 на запит Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 13.03.2018 №6122 пенсійну справу позивача надіслано до зазначеного вище управління, та з усіх питань позивачу рекомендовано звертатись за місцем знаходження пенсійної справи (а.с.21).
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, яка полягає у невиплаті пенсії за оскаржуваний період, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI (надалі - Закон № 1058-ІV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Згідно зі статтею 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Суд зазначає, що конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Проте згідно з листом Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 21.09.2018 №699/Л-01, виплата нарахованої позивачу пенсії за період з 01.04.2017 по 28.02.2018 була припинена з невідомих причин, а за період з 01.03.2018 по 31.05.2018 буде виплачуватися на умовах окремого порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України.
Водночас Закон №1058-IV не передбачає таких підстав припинення або призупинення виплати пенсії, які зазначено Білоцерківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області у листі від 21.09.2018 №699/Л-01.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Однак, будь-які мотиви з посиланням на встановлену законом підставу для припинення виплати позивачу пенсії, пенсійним органом не наведені та в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи оскаржувану бездіяльність відповідача з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про те, що припинення виплати пенсії позивачу вчинено не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказана бездіяльність не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Стосовно посилань відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", суд зазначає наступне.
22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (надалі - Закон №1706-VII), який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Стаття 7 вказаного Закону визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону №1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
Суд зазначає, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону №1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому згідно з преамбулою Закону №1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).
Отже, враховуючи наведені положення Закону №1706-VII, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №805/402/18 дійшла висновку, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону №1058-IV.
Відповідно до положень ч.3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
При застосуванні судом висновків Верховного Суду в зразковій справі при розгляді даного адміністративного позову враховано, що позивач є громадянином України, має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи, є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону №1058-IV, поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
Також судом враховано, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом №1058-ІV та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України з підстав, які передбачені п.1, 3-5 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV в редакції на день прийняття цього рішення.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №805/402/18, та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області в частині визнання протиправною бездіяльності Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 по 31.05.2018.
Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 по 31.05.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 по 31.05.2018, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до п. 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
З аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що при переміщені пенсіонера, виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється та поновлюється за новим місцем проживання з наступного місяця після останнього місяця припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.
Як вбачається з листа Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 21.09.2018 №699/Л-01 та відзиву на позов Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області вбачається, що пенсійна справа позивача взята на облік 01.03.2018. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Також зі змісту листа Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 21.09.2018 №699/Л-01 вбачається, що позивачу призупинено виплату пенсії з 01.04.2017 по 31.05.2018. При цьому, за минулий період з 01.04.2017 по 28.02.2018 позивачу нараховано доплату до пенсії в сумі 24826,49 грн., а за період з 01.03.2018 по 31.05.2018 - 8911,44 грн., загальна сума доплати становить 33737,93 грн.
Вказані обставини підтверджуються протоколом від 07.05.2019, наявним в матеріалах пенсійної справи (а.с.46).
Таким чином, у відповідача - Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, на час розгляду справи існує обов'язок з виплати позивачу заборгованості з пенсії у зв'язку з її відповідним зверненням.
Будь-яких причин щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії, що утворилась за період з 01.04.2017 по 31.05.2018, відповідачем не наведено.
Посилання відповідача у відзиві на постанову Кабінету Міністрів України, яка регулює відносини, що виникають з приводу реалізації права на пенсію внутрішньо переміщеним особам не може бути застосована у спірних правовідносинах, оскільки довідка позивача не скасовувалася, будь-яких рішень щодо припинення або зупинення виплати пенсії позивачу не приймалися, а відбулася передача пенсійної справи для продовження виплати пенсії за новим зареєстрованим місцем перебування внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Оскільки в силу приписів Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач отримала право на пенсію за період з 01.04.2017 по 31.05.2018, вказане право не може бути обмежене нормативно-правовими актами, які суперечать Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З огляду на зазначене, суд вважає, що право позивача на отримання пенсії за період з з 01.04.2017 по 31.05.2018 підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що вказані виплати слід вважати "майном" у значенні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, яке було законодавчо передбачено та не заперечувалося відповідачем, отже, невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), згідно з якою, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
В даному випадку є підстави стверджувати про наявність у позивача "законних сподівань" на виплату пенсії.
Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", яке дозволяє позбавити майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.
Таким чином, суд вважає, що позивач мала "законні сподівання" отримати пенсію за період з 01.04.2017 по 31.05.2018, отже посилання відповідача на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, який звужує права позивача, не може вважатися належною підставою для втручання в права позивача на отримання пенсії за період з 01.04.2017 по 31.05.2018.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії, якщо не передбачено право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Приймаючи до уваги, що повноваження відповідача з виплати пенсії у даному випадку не передбачають дискреційних повноважень як суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання відповідача виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 по 31.05.2018 включно у розмірі 33737,93 грн.
Надаючи правову оцінку аргументам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом відповідних прав, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Суд зазначає, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд переконаний, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначенні права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". Такий висновок суд робить, виходячи з наступного.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Відповідно до статті 46 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Оскільки судом встановлено, що невиплата позивачеві нарахованої пенсії за період з 01.04.2017 по 31.05.2018 є наслідком протиправних дій суб'єкта владних повноважень - Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовуватися друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
В свою чергу, відповідно до статті 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу для відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.
За таких обставин суд не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 30.10.2018 у справі №493/1867/17, від 22.01.2019 у справі №201/9987/17 та від 19.03.2019 у справі №806/1952/18.
Таким чином, позивач не пропустив строк звернення до суду з позовною заявою.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення суду належить допустити до негайного виконання у межах виплати суми пенсії за один місяць у розмірі 2973,63 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанціями від 27.12.2018 №265 на суму 704,80 грн. та від 21.06.2019 №208 на суму 63,60 грн. (а.с.2,3).
Враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем за звернення з позовною заявою судовий збір у сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 по 31.05.2018.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.40) виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_4 ) заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 по 31.05.2018 включно у розмірі 33737,93 грн. (тридцять три тисячі сімсот тридцять сім грн. 93 коп.).
4. Допустити негайне виконання рішення суду у межах виплати суми пенсії за один місяць у розмірі 2973,63 грн. (дві тисячі дев'ятсот сімдесят три грн. 63 коп.).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул.Ярославська, буд.40) судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення суду складено 16.12.2019.
Суддя Кушнова А.О.