18 грудня 2019 року м. Київ № 362/1537/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту - відповідач), в якій просив суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області неправомірними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати ОСОБА_1 невиплачену щомісячну соціальну державну пенсію, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- провести індексацію втрачених доходів, у зв'язку з затримкою та не виплатою пенсій з вини відповідача, на час набрання рішенням суду законної сили.
В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначив, що з 01.06.2015 йому безпідставно припинено виплату пенсії на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" через його перебування на посаді державного службовця. Посилався на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, яким перше речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» про зупинення виплати пенсії тимчасово у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", Про прокуратуру"; Про судоустрій і статус суддів" визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Позивач вважає, що вказані дії відповідача є неправомірними, порушують його право на отримання призначеної пенсії, а тому пенсія повинна бути нарахована з урахуванням індексації втрачених доходів громадян у зв'язку з її незаконною невиплатою на час набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.04.2018 відкрито провадження в дані й адміністративній справі.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.07.2018 на підставі частини 5 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України зазначену справу за підсудністю передано для розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Даною ухвалою судом витребувано докази по справі від відповідача: належним чином засвідчені документи (матеріали) на підставі яких було прийнято спірну відмову (матеріали пенсійної справи); письмові пояснення про те, чи визнає відповідач право позивача на перерахунок пенсії з підстав зазначених у позовній заяві.
Крім того, судом запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та разом з цим, роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву від 14.12.2018 № 11721/07-02/09, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що з 1 квітня 2015 року призначені за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії, в тому числі і за вислугу років, не виплачуються у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) у порядку та на умовах, передбачених . Отже, з 1 квітня 2015 року призначені за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії, в тому числі і за вислугу років, не виплачуються у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу» №3723-ХІI (далі - Закон №3723-ХІI).
Оскільки, позивач станом на 01.04.2015 займав посаду державного службовця, а тому на нього розповсюджується дія обмеження виплати пенсії встановлена ст.54 даного Закону.
Крім того, відповідач зазначає, що позивачем пропущено 6 місячний строк звернення до суду, а тому позовні вимоги за період з 01.04.2015 по 13.12.2017 просить залишити без розгляду.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що відповідачем грубо порушено вимоги Конституційного Суду України від 2016 року, вимоги Конституції України, вимоги Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому вважає, що нараховані суми пенсії пенсіонерам з вини органу Пенсійного фонду України виплачуються на минулий час без обмеження будь-яким строком.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та з 03.05.2002 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане Київським обласним військоматом 18.06.2002.
Відповідно до записів трудової книжки позивача НОМЕР_2 , з 17.11.2014 він працює на посаді головного спеціаліста відділу технічного контролю каналів та регулювання телерадіомовлення управління радіочастотного ресурсу та технічного контролю Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, маючи 5 ранг державного службовця.
Зі змісту листа Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області №2005/12 від 20.04.2017 вбачається, що звернення позивача направлено до управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян головного управління Пенсійного фонду України у Київській області для подальшого розгляду, так як позивач перебуває там на обліку.
Листом від 17.05.2017 вих. № 1712/03 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для відновлення виплати пенсії з 01.04.2015, з тих підстав, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII внесено зміни до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
При звірці матеріалів пенсійної справи з даними персоніфікованого обліку відповідачем встановлено, що посада позивача відноситься до посад, які дають право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», а тому для виплати пенсії з 01.04.2015 відсутні законні підстави.
Водночас, відповідач зазначив, що на виконання Рішення Конституційного суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 позивачу у січні 2017 року проведено виплату пенсії у розмірі 769,11 грн. за період з 20.12.2016 по 31.12.2016.
Вважаючи, що вказані дії відповідача є неправомірними, порушують його право на отримання призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Щодо довідів відповідача відносно пропуску позивачем шестимясчного строку звернення до суду, суд зазначає, що оскільки позивачем не визначено у позові за які саме періоди позивач проситуь суд зобов'язати відповідача нарахувати йому державну пенсію, судом не встановлено попуск строку на звернення до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 54 Закону № 2262-ХІІ, в редакції чинній до 1 квітня 2015 року, пенсії, що призначаються відповідно до цього Закону, виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку). Пенсіонерам, які мають прибуток від заняття підприємницькою діяльністю, надбавки до пенсії, передбачені непрацездатним членам сім'ї (пункт "а" частини першої статті 16 та пункт "а" частини першої статті 24), не нараховуються.
01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), яким внесено зміни до ст. 54 Закону № 2262-ХІІ та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
Отже, з 01 квітня 2015 року призначені за Законом № 2262-ХІІ пенсії, в тому числі і за вислугу років, не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу» № 3723-ХІI (далі - Закон №3723-ХІI).
Разом з тим, п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIIІ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів.
Оскільки Закон №213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 3723-ХІI.
Отже, з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом № 3723-ХІI, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії, призначена зокрема відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 695/831/16-а, від 12 лютого 2019 року у справі №263/7537/16-а.
При цьому, відповдіно до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи вимоги даної норми процеуального закону суд врахвує судову практику Верховного Суду в аналогічних справах.
При цьому, у позовній заяві позивач просить суд нарахувати невиплачену щомісячну соціальну державну пенсію, яка призначена відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Водночас суд звертає увагу, що позивачу було призначено пенсію за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", а не Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Отже, якщо позивачу первинно не призначалась пенсія за нормамами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відсутні й підстави для її нарахування у подальшому.
Крім того, позивач не звертався до відповідача із заявою про переведення його на інший вид пенсії.
Щодо спірного періоду поновлення виплати пенсії з 1 січня 2016 року суд зазначає наступне.
Так, 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено частини 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про прокуратуру", «Про судоустрій і статус суддів» призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються".
Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 визначено, що положення першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Оскільки рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 зворотної дії в часі не має, то обмежуючі норми ч. 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції Закону України № 911-VIII від 24.12.2015 були чинні до 20.12.2016 року.
Суд звертає увагу, що Рішення Конституційного суду України поширювалося виключно на ст. 54 Закону № 2262-XII в редакції, яка набула чинності 01.01.2016.
При цьому, на виконання Рішення Конституційного суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 відповідач здійснив виплату пенсії позивачу за період з 20.12.2016 по 31.12.2016.
Таким чином, оскільки з 01.01.2016, призначені пенсії не виплачуються у разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій та статус суддів», а позивач з 01.01.2016 по 20.12.2016 перебував на державній службі, що останнім не заперечується, то суд дійшов висновку, що в період з 01.01.2016 по 19.12.2016 у відповідача були відсутні підстави для здійснення виплати пенсії позивачу на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже на позивача, як на державного службовця, розповсюджується дія ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції Закон України № 911-VIII від 24.12.2015, у зв'язку з чим з 01 січня 2016 року відповідач правомірно не виплачував пенсію позивачу, оскільки це прямо передбачено вказаним нормативними актами.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.06.2018 у справі № 607/592/17, від 18.10.2018 у справі № 201/5474/17, від 20.12.2018 № 191/3630/16-а, 24.10.2019 (справа №221/2498/16)від 14.11.2019 (справа №241/1478/16).
Станом на момент розгляду даної справи судом, ч.ч. 1 та 2 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (набрання чинності 01.01.2017) визначено, що тимчасово по 30 вересня 2017 року, особам (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи, учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії не виплачуються.
З 1 жовтня 2017 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу).
Таким чином, положеннями ч.ч. 1 та 2 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» закріплено законодавче обмеження щодо виплати пенсії відповідним категоріям працюючих пенсіонерів, а саме: тих, які займають посади державної служби, визначені Законом України «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», у період з 01.01.2016 по 19.12.2016 та з 01.01.2017 по 30.09.2017.
Вказані норми Закону на час виникнення спірних правовідносин були діючими, неконституційними не визнавались, а отже підлягали обов'язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України та всіма органами державної влади на території України.
При цьому суд не є законодавцем та застосовує прийняті Верховною Радою України закони та інші нормативно-правові акти, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене та те, що судом не встановлено протиправності дій відповідача щодо невиплати щомісячної соціальної державної пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог нарахувати невиплачену щомісячну соціальну державну пенсію, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести індексацію втрачених доходів, у зв'язку з затримкою та не виплатою пенсій з вини відповідача.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.