ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" грудня 2019 р. справа № 300/2071/19
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2019 за №Ф-64656-51, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2019 за №Ф-64656-51.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.08.2019 відповідачем протиправно прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15 810,90 грн., оскільки позивач з 17.06.2015 мав статус особи з інвалідністю ІІІ групи, а з 07.06.2018 отримав статус інваліда ІІ групи. Тому по аналогії закону, відповідно до частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), не повинен платити щомісячний внесок з Єдиного соціального внеску (ЄСВ) так само як і зазначені в пункті 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці з інвалідністю. Вважає, що оскаржувана вимога винесена безпідставно та є протиправною.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.11.2019. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с. 31-33). Просив суд в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що контролюючим органом правомірно винесено оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2019 за №Ф-64656-51, оскільки ОСОБА_1 є фізичною особою, що займається незалежною професійною діяльністю та має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Як наслідок, позивач перебуває на обліку в Калуському управлінні ГУ ДПС в Івано-Франківській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Оскільки станом на 31.07.2019 згідно даних інформаційної системи контролюючого органу, сума заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску становить 15 810,90 грн., відповідачем винесено оскарженк вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2019 за №Ф-64656-51. З наведених підстав представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
01.10.2008 Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Івано-Франківської області видала ОСОБА_1 свідоцтво №16 на право зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується витягом із офіційного сайту Національної асоціації адвокатів України (а.с. 38, 40), та перебуває на обліку в Калуському управлінні ГУ ДПС в Івано-Франківській як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність (а.с. 38).
З 17.06.2015 по 01.05.2018 позивач мав статус особи з інвалідністю III групи, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 19), а з 07.06.2018 отримав статус інваліда ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с. 19).
21.08.2019 Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51, відповідно до якої позивачу станом на 31.07.2019 визначено недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальну суму 15 810,90 грн. (а.с. 17).
02.09.2019 позивач подав до ДФС України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2019 за №Ф-64656-51, зазначивши, що Вимога винесена з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає до скасування виходячи із того, що будь-якого боргу зі сплати єдиного внеску з сторони позивача не може існувати, враховуючи, що ОСОБА_1 з 17.06.2015 мав статус особи з інвалідністю ІІІ групи, а з 07.06.2018 отримав статус інваліда ІІ групи (а.с. 20).
04.10.2019 відповідачем винесено рішення №4378/6/99-00-08-06-01 про залишення скарги без задоволення, мотивуючи його тим, що до осіб, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є особами з інвалідністю, отримують відповідно до Закону пенсію або соціальну допомогу, частина 4 статті 4 Закону №№2464-VI щодо звільнення від сплати єдиного внеску не застосовується (а.с. 22-24).
Вважаючи оскаржену вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2019 за №Ф-64656-51 протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду, в якому просив її скасувати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за №2464-VI, що набрав чинності з 01.01.2011.
В силу вимог частини 1 статті 2 даного Закону, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 за №449 (далі - Інструкція №449).
Згідно вимог Закону №2464-VI та Інструкції №449, на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 за №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI).
Згідно пункту 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, починаючи з 01.01.2017, у разі, якщо особами, які провадять незалежну професійну діяльність, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464-VI. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхованого внеску на місяць.
Суд звертає увагу, що спірним питанням в даній справі є наявність (відсутність) пільги у позивача щодо сплати за себе єдиного внеску у період за 2017 рік, 2018 рік, І та ІІ квартали 2019 року.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За змістом частини 4 статті 4 Закону №2464-VI в редакції, що діяла з 01.01.2017, особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.102017 за №2148-VIII перше речення частини 4 статті 4 Закону №2464-VI викладено в такій редакції: особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Наведені вище норми законів є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають обов'язковому виконанню податковими органами.
Аналіз вказаних норм в редакціях, що діяли в спірний у цій справі період, свідчить про те, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а з врахуванням змін, внесених Законом №2148-VIII, також члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах, та за наявності двох обов'язкових умов: 1 - вони є пенсіонерами за віком або інвалідами, після законодавчих змін - отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», 2 - вони отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Аналогічний висновок щодо застосування даних норм права сформовано Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №1640/2837/18, який в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для застосування судом першої інстанції.
ОСОБА_1 не відповідає критеріям, встановленим частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI, зокрема, він не є фізичною особою-підприємцем, а також членом фермерського господарства.
Оскільки позивач здійснює незалежну професійну діяльність, враховуючи положення пункту 5 частини 1 статті 4 Закону 2464-VI, позивач, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є платником єдиного внеску, для якого цим Законом встановлений певний порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено частиною 1 статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Згідно із частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно із абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 01.01.2017) у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
З урахуванням наведеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018); мінімальний страховий внесок у 2019 році становить 918,06 грн. (4173,00 грн. х 22%, де 4173,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019).
Отже, системний аналіз вищевказаних норм Закону №2464-VI дає підстави дійти висновку про те, що платники, зареєстровані у встановленому порядку як особи, які провадять незалежну професійну діяльність (в тому числі адвокатську), у разі не отримання доходу (прибутку) від такої діяльності у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, а сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За таких обставин, позивач протягом 2017-2019 років був зобов'язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року, у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
За правилами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 за №449 (далі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Згідно із абзацами 2, 3 пункту 2 розділу VI Інструкції №449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Відповідно до приписів абзаців 7-14 пункту 3 розділу VI Інструкції №449, у випадках, передбачених абзацами 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.
Як передбачено підпунктом 4 пункту 1 розділу ІІ Інструкції №449, платниками єдиного внеску є: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
За приписами абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Отже, особі, які провадить незалежну професійну діяльність, як платнику, який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску (борг зі сплати фінансових санкцій), на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів формується та надсилається вимога про сплату боргу (недоїмки) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Згідно відомостей інтегрованої картки платника податків, позивачу нараховано єдиний соціальний внесок за 2017 рік у загальній сумі 8 448,00 грн., за 2018 рік - у загальній сумі - 9 828,72 грн. та за І-ІІ квартал 2019 року - у загальній сумі 5 508,36 грн.).
Загальна сума боргу за вказаними нарахуваннями становить 23 785,08 грн., однак дана сума зменшена за рахунок сплачених позивачем до бюджету сум у розмірі 7 974,18 грн. (21.01.19 - позивачем сплачено 2 460,00 грн., 22.04.19 - позивачем сплачено 2 754,18 грн., 26.07.19 - позивачем сплачено 2 760, грн.). Як наслідок, кінцева сума заборгованості позивача становить 15 810,90 грн., яку охоплює оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2019 за №Ф-64656-51.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2019 за №Ф-64656-51, якою ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 31.07.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15 810,90 грн. та вимагається сплатити цю недоїмку, - прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №2464-VI та Інструкцією №449 обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для її прийняття, та своєчасно.
При прийнятті рішення суд також враховує, що хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, №303А, пункт 29).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2019 за №Ф-64656-51, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 43142559) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2019 за №Ф-64656-51 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.