02 жовтня 2019 року Справа № 160/5492/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Тернівський відділ державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про скасування вимоги,-
13.06.2019 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Тернівський відділ державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- скасувати вимогу № Ф-2120-57 від 08 листопада 2018 року про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Дніпропетровській області м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17 «А» на ОСОБА_1 про стягнення у вигляді заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафу, пені в розмірі 15819,94 грн.;
- скасувати вимогу № Ф-2120-57 від 10 травня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Дніпропетровській області м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17 «А» на ОСОБА_1 про стягнення у вигляді заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафу, пені в розмірі 21030,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивачеві не зрозуміло з чого складається сума в розмірі 15819,54 грн. згідно вимоги від 08 листопада 2018 року та сума 21030,90 грн., згідно вимоги від 10.05.2019 року, чим суми обґрунтовуються, а також не зрозуміло на яких підставах сформована вимога, при цьому, є посилання у вимозі на облікові дані з інформаційної системи, але є припущення, що вимога від 10.05.2019 року містить в собі суму включену у вимогу від 08.011.2019 року, що є подвійним стягненням одного і того виду боргу. Позивач звертає увагу суду на те, що згідно Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, не передбачається формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) тільки на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску або облікових даних з інформаційної системи фіскального органу, інструкція передбачає наявність актів документальної перевірки, звітів та облікових даних з інформаційної системи. Позивач зазначає, що будь-яких відомостей про підстави виникнення недоїмки (проведення документальних перевірок, за результатами яких визначено недоїмку, подання позивачем звітів про нарахування спірної суми єдино внеску), періоду її нарахування, застосованого відсотку, бази єдиного внеску, доходу позивача, на підставі якого було нараховано єдиний внесок, не було отримано.
Адміністративний позов ОСОБА_1 не відповідав вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України, тому ухвалою суду від 18.06.2019 року був залишений без руху та наданий позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків.
24.07.2019 року у встановлений судом строк на виконання ухвали суду від 18.06.2019 року позивач усунув недоліки позовної заяви належним чином.
Ухвалою суду від 01.07.2019 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження №58896128 від 16.04.2019 року Тернівського відділу державної виконавчої служби м. Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо примусового виконання вимоги № Ф-2120-57 про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 року.
Ухвалою суду від 02.09.2019 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування. Окрім того, встановлено третій особі строк для подання пояснень щодо позову та відзиву, а також усіх наявних у третьої особи доказів на підтвердження зазначених у поясненнях аргументів обставин справи.
Заперечуючи проти позову, 13.09.2019 року відповідачем було надано до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Відповідач зазначає, що згідно з нормами частини 5 статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску. Відповідно до п.4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи), а отже спростовується твердження позивача про те, що потрібні були бути наявні звіти, акти перевірки, тощо для винесення вищезазначеної вимоги. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Позивач перебував на обліку ГУ ДФС у Дніпропетровській області з 25.07.2011 року до 24.05.2019 року як фізична-особа підприємець на загальній системі оподаткування та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, є платником єдиного внеску. Згідно даних інформаційної системи контролюючого органу позивачеві 09.02.2018 року був нарахований єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8448 грн. (704 грн * 12 місяців), за 3 квартали 2018 року 7371,54 грн. (819,06 * 9 місяців). Таким чином, станом на 31.10.2018 року сума недоїмки склала 15819,54 грн., саме на цю суму було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 року № Ф-2120-57. Сума недоїмки, яка визначена даною вимогою не була сплачена. 21.01.2019 року було здійснено нарахування за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. 19.04.2019 року здійснено нарахування ЄСВ за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн. (3 місяці * 918,06 грн.). Таким чином, станом на 30.04.2019 року в інтегрованій картці платника обліковувалася недоїмка у розмірі 21030,9 грн., саме на цю суму було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року № Ф-2120-57. Отже, відповідач вважає, що вимоги від 08.11.2018 року та 1.05.2019 року № Ф-2120-57 є законними, оскільки податкова звітність позивачем не подавалась, доходів останній не отримував, як наслідок повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, за 2017 рік така сума була 3200,00 грн. (мінімальна заробітна плата) * 22% = 704 грн./місяць, 2018 рік - 3723 грн.*22% = 819,06 грн./місяць, 2019 рік - 4173,00 грн. * 22% = 918,06 грн./місяць. Згідно даних інформаційної системи контролюючого органу позивачеві 09.02.2018 року був нарахований єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8448,00 грн (704*12 місяців), за 2008 рік - 9828,72 грн. (819,06*12 місяців) та за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн.
Третя особа не скористалася своїм правом на подання пояснень щодо позову та відзиву, а також усіх наявних у третьої особи доказів на підтвердження зазначених у поясненнях аргументів обставин справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на обліку в Головному управління ДФС у Дніпропетровській області з 25.07.2011 року до 24.05.2019 року як фізична особа-підприємець на загальній системі оподакткування.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підприємницьку діяльність позивача припинено 24.05.2019 року, про що внесено відповідний запис.
Згідно даних інформаційної системи контролюючого органу позивачеві 09.02.2018 року був нарахований єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8448 грн. (704 грн. * 12 місяців), за 3 квартали 2018 року 7371,54 грн. (819,06 * 9 місяців). Таким чином, станом на 31.10.2018 року сума недоїмки склала 15819,54 грн.
На вказану суму було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 року № Ф-2120-57.
Сума недоїмки, яка визначена даною вимогою не була сплачена.
21.01.2019 року було здійснено нарахування за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. 19.04.2019 року здійснено нарахування ЄСВ за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн. (3 місяці * 918,06 грн.). Таким чином, станом на 30.04.2019 року в інтегрованій картці платника обліковувалася недоїмка у розмірі 21030,9 грн. На вказану суму було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року № Ф-2120-57.
Як вбачається з матеріалів справи, вимоги були сформована відповідно до ст.25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної систему органу доходів та зборів.
Не погоджуючись із вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 року та від 10.05.2019 року №Ф-2120/57, вважаючи їх такими, що не відповідають вимогам закону та підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який набрав чинності з 01.01.2011 року, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464), визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону №2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.
Отже, сума мінімального страхового внеску за місяць у 2017 році складала 704,00 грн., так як відповідно до Закону України від 21.12.2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», розмір мінімальної заробітної плати складав 3200,00 грн. (3200 х 22 відсотки).
Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2018 році складала 819, 06 грн., так як відповідно до Закону України від 07.12.2018 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», розмір мінімальної заробітної плати складав 3723,00 грн (3723 х 22 відсотки).
Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2019 році складала 918,06 грн., так як відповідно до Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», розмір мінімальної заробітної плати складав 4173,00 грн (4173,00 х 22 відсотки).
Статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов'язки платника єдиного внеску, зокрема, відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015р. №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015р. за № 460/26905, зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 435), фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт (додаток 5 таб. 2) самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом, є календарний рік.
Фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з додатком 5 до цього Порядку (п. 10 розділу IV Порядку № 435).
Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту, є страхувальник (п. 16 розділу II Порядку № 435).
Судом встановлено та позивачем не заперечується той факт, що позивач як платник єдиного внеску, податкову звітність не подавав, отже, не виконував свої зобов'язання визначені законодавством.
За наведених обставин, згідно норм чинного законодавства, з набуттям чинності змін до Закону №2464 - з 01.01.2017 року, позивач повинен був сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску, незалежно він того чи отримував він дохід від своєї підприємницької діяльності.
Разом з тим, як встановлено судом, 21.01.2019 року позивачеві було здійснено нарахування за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. 19.04.2019 року, позивачеві було здійснено нарахування ЄСВ за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн. (3 місяці * 918,06 грн.). Таким чином, станом на 30.04.2019 року в інтегрованій картці платника обліковувалася недоїмка у розмірі 21030,90 грн. На вказану суму було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року № Ф-2120-57. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що сума боргу з єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн. включає в себе попередню суму недоїмки у розмірі - 15819,54 грн. Таким чином, суд доходить висновку, що має місце подвійне стягнення одного і того ж виду боргу.
За вказаних обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року №Ф-2120-57 в частині суми 15 819, 54 грн., (сума за вказаною вимогою має становити 5 211,36 грн.).
Частиною 8 ст.9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Пунктом 6 ч.1 ст.1 Закону № 2464 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, є недоїмкою.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до ч.4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015р. за № 508/26953, зі змінами та доповненнями (далі - Інструкція), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень за формою, згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.
Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою, згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).
В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:
платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;
вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місце знаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Доводи позивача про обов'язковість проведення податковим органом перевірки, прийняття акта перевірки, з метою винесення вимоги про сплату боргу, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки з приписів Інструкції, наведених вище, вбачається, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), у одному з таких випадків: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.
Як вбачається з матеріалів справи, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2120-57 від 08.11.2018 року та 10.05.2019 року були прийнята у зв'язку з тим, що позивач на кінець календарного місяця мав недоїмку зі сплати єдиного внеску, що перевищує 10 грн., сформовані вони були на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника за формою визначеною для платника - фізичної особи-підприємця, про що також зазначено у самій вимозі, отже, в цьому випадку проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов'язковими умовами для прийняття вимоги.
Заборгованість позивача визначена у вимогах про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2120-57 від 08.11.2018 року та від 10.05.2019 року на загальну суму 21030 грн. 90 коп. на момент звернення до суду не сплачена та не списана, доказів протилежного до суду не надано.
Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною 12 ст.9 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
При цьому, відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
З аналізу вищенаведених норм права випливає, що позивач, як платник єдиного внеску зобов'язаний був своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, проте, оскільки своєчасно цього не зробив, у відповідача виникло право на прийняття вимоги про сплату боргу.
При цьому, суд вважає, що реєстрація 24.05.2019 року припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем не звільняє позивача від обов'язку зі сплати заборгованості з єдиного внеску, яка виникла раніше.
За наведених обставин суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2120-57 від 08.11.2018 року була прийнята відповідачем на підставі та у межах наданих йому повноважень, а тому, є правомірною та не підлягає скасуванню. Разом з тим, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2120-57 від 10.05.2019 року підлягає скасуванню в частині суми 15 819,54 грн., у зв'язку з повторним нарахуванням боргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, належним чином доведено правомірність прийняття спірної вимоги № Ф-2120-57 від 08.11.2018 року та спірної вимоги № Ф-2120-57 від 10.05.2019 року в частині лише суми 5211,36 грн., а тому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 24 від 05.06.2019 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає частковому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 192,10 грн.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Тернівський відділ державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про скасування вимоги - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області «Про сплату боргу (недоїмки)» № Ф-2120-57 від 10.05.2019 року в частині суми 15819,54 грн.
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 192,10 грн. (сто дев'яносто дві гривні 10 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (496000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 39394856).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 02.10.2019 року.
Суддя І.О. Лозицька