06 грудня 2019 року Справа № 160/9033/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретарі судового засіданняЗіненко А.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Мілінчук В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3639-56/484 від 14.02.2019р. в частині нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 13937,72 грн., -
14.09.2019р. (згідно накладної Укрпошта експрес) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та, з урахуванням виправленого адміністративного позову, поданого 02.10.2019р. на виконання вимог ухвали суду від 23.09.2019р., просить:
- визнати частково протиправною та скасувати вимогу відповідача №Ф-3639-56/484 від 14.02.2019р. в частині сплати боргу (недоїмки) в сумі 13937,72 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у період з 05.08.2005р. по 22.08.2019р. він був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, з 08.02.2012р. перебував на обліку я платник єдиного внеску, зазначає, що з 2015р. він фактично не здійснював підприємницької діяльності та не отримував доходу, залишаючись зареєстрованим фізичною особою-підприємцем, вважає, що факт його реєстрації фізичною особою-підприємцем не є підставою та доказом здійснення ним підприємницької діяльності, з 2015 року він був мобілізований, а починаючи з червня 2016р. пішов на службу за контрактом до військових частин Національної гвардії України, де й перебуває на службі до теперішнього часу та, знаходячись на військовій службі, здійснювати підприємницьку діяльність він не мав можливості. Окрім того, позивач вказує і на те, що за період з 2017-2019рр. відповідачем виїзна документальна перевірка сплати податкових зобов'язань, які б могли свідчити про отримання доходу від підприємницької діяльності, не проводилась, а тому позивач вважає, що вимога відповідача у оспорюваній частині є протиправною, порушує його права та підлягає скасуванню, оскільки згідно відомостей з пенсійного органу військовими частинами, де він перебував та перебуває на службі, за нього сплачено ЄСВ у розмірі не меншому від мінімального за 2017р.-2018р., крім періоду - серпень-березень, листопад-грудень 2017р. та січень 2018р. (за цей період ЄСВ не сплачувалося) та вимога у оспорюваній частині суперечить принципам податкового законодавства, так як призведе до подвійного оподаткування платника ЄСВ, що не відповідає критерію «пропорційності» через недотримання справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами позивача з огляду на те, що метою сплати ЄСВ у даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску особою, що здійснювала виплату позивачеві доходу, тоді як трактування відповідачем законодавства призводить до виплати додаткових коштів із його заробітної плати за відсутності доходу від підприємницької діяльності. Також, позивач посилається і на те, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав і обов'язків платника податків слід віддати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (справа «Сєрков проти України», «Щокін проти України та інші).
Позивач у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
18.11.2019р. відповідач надав до канцелярії суду письмовий відзив на позов у якому просив відмовити у його задоволенні повністю посилаючись на те, що згідно до ч.1 ст.4 закону №2464 платниками єдиного внеску є, у тому числі і фізичні особи-підприємці, а п.2 ч.1 ст.7 згаданого Закону, встановлює, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, при цьому, у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі, або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, п.4 ч.8 ст.9 Закону №2464 встановлено, що у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Крім того, відповідач зазначає, що Інструкцією №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. За викладеного, представник відповідача вважає, що податковий орган сформував оспорювану вимогу законно, оскільки позивач з 05.08.2005р. по 22.08.2019р. був зареєстрованим як фізична особа-підприємець, податкову звітність не подавав, доходів не отримував, а як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону №2464, які набули чинності з 01.01.2017р.) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску та у 2017р. становила 704 грн. на місяць, у 2018р. - 819,06 грн. на місяць, а відповідно розрахунку 704*12 сума ЄСВ за 2017р. становить 8448 грн., відповідно розрахунку 819,06*12 сума ЄСВ за 2018р. становить 9828,72 грн. Виходячи з наведеного і була сформована оспорювана вимога станом на 31.01.2019р. на загальну суму ЄСВ 18276,72 грн. Також, представник відповідача посилається і на норми Порядку №1588 за якими передбачено, що зняття з обліку платника податків відбувається шляхом подання платником таких податків заяви відповідної форми до державного реєстратора, який на підставі такої заяви вносить відповідні відомості до ЄДРПОУ про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та такі відомості передаються державним реєстратором до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків та зазначає, що згідно даних ЄДРПОУ позивачем здійснено реєстрацію припинення підприємницької діяльності лише 22.08.2019р., а відповідно до вищенаведених норм позивач був платником єдиного внеску як фізична особа-підприємець у 2017р. та у 2018р. згідно до вимог ст. ст.4, 6 Закону №2464 та єдиний внесок підлягав сплаті незалежно від фінансового стану платника (отримання чи не отримання доходу) за ч.12 ст.9 Закону №2464. За викладеного, представник відповідача зазначає, що відповідач при формуванні спірної вимоги діяв у спосіб та відповідно Конституції України, Закону №2464 та іншим законодавчим актам (а.с.65-70).
Відповідач свого представника для участі в судовому засіданні 06.12.2019р. не направив без поважної причини, про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином 18.11.2019р. шляхом повідомлення представника відповідача Кравченка М.В. під особисту розписку, яка знаходиться в матеріалах справи (а.с.62).
Згідно до п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, за умови, якщо такий учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Враховуючи наведене, належне повідомлення представника відповідача про дату, час та місце розгляду справи, неповідомлення відповідачем про причини неявки його представника, строки вирішення справи, встановлені ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України до 06.12.2019р., суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представника відповідача з урахуванням наданого відповідачем відзиву, який знаходиться в матеріалах справи.
Ухвалою суду від 07.10.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначене на 30.10.2019р. (а.с.2).
30.10.2019р. позивач в судове засідання не з'явився, за клопотанням позивача розгляд справи було відкладено на 18.11.2019р., що підтверджується змістом протоколу судового засідання (а.с.50).
18.11.2019р. позивач в судове засідання не з'явився, проте, подав клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання йому часу для подання відповіді на відзив та для надання копій поданих звітів з ЄСВ за період з 2015р. по червень 2016р. у зв'язку з чим було відкладено розгляд справи до 06.12.2019р., що підтверджується клопотанням позивача та протоколом судового засідання (а.с.54, 59-61).
06.12.2019р. позивач з'явився в судове засідання, проте, ні відповіді на відзив, ні вищенаведених документів, з метою надання яких позивачем подавалось клопотання, суду надано не було.
У ході судового розгляду справи судом були встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 з 05.08.2005р. по 22.08.2019р. був зареєстрованим виконавчим комітетом Криворізької міської ради як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом із ЄДРПОУ станом на 13.09.2019р. (а.с.13-16, 74-75).
З облікової картки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного соціального внеску до бюджету видно, що позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску за 2017р. у розмірі 8448 грн. (виходячи із розрахунку 704 х 12), за 2018р. у розмірі 9828,72 грн. (виходячи із розрахунку 819,06 х 12) - (а.с.70-72).
На підставі вищенаведених даних інформаційної системи органів доходів і зборів, контролюючим органом станом на 31.01.2019р. відносно Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3639-56/484 від 14.02.2019р. на загальну суму 18276,72 грн., що підтверджується копією відповідної вимоги (а.с.12).
Позивач оспорює вищенаведену вимогу в частині сплати боргу (недоїмки) в сумі 13937,72 грн., просить її визнати протиправною та скасувати у наведеній частині посилаючись на те, що у період з 2017-2018рр. позивач не здійснював підприємницької діяльності, а відповідно і не отримував доходу від такої діяльності, з 2015р. він був мобілізований, а з червня 2016р. по даний час проходить військову службу у військових частинах Національної гвардії України, єдиний внесок за нього сплачується відповідними військовими частинами у яких він перебував на військовій службі за контрактом, а відповідно, він не зобов'язаний сплачувати єдиний внесок у подвійному розмірі ще й як фізична особа-підприємець, що, на думку позивача, не відповідає меті сплати єдиного соціального внеску до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому розгляді даної справи у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449 зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 07.05.2015р. №508/26953 ( далі - Інструкція №449).
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
У відповідності до вимог абз.2,3 ч.1 ст.5 Закону №2464 передбачено, що взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
За приписами п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
За п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 у редакції, чинній з 01.01.2017р., передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно до вимог п.3 ч.8 ст.9 наведеного Закону №2464 платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника податків - ч.12 ст.9 Закону №2464.
Разом з тим, відповідно до пункту 92 розділу УІІІ Закону №2464 встановлено, що під час особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", якщо вони не є роботодавцями.
Підставою для такого звільнення є заява фізичної особи - підприємця та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів фізичною особою - підприємцем.
Ця норма застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду;
Аналогічні норми містяться і у пункті 7 розділу ІУ Інструкції №449.
Системний аналіз вищенаведених норм законодавства, що регулює питання обов'язку нарахування та сплату єдиного внеску платниками якого є у тому числі і фізичні особи-підприємці, свідчить про те, що підставою для звільнення такого платника єдиного внеску (фізичної особи-підприємця) від сплати єдиного внеску на період проходження таким платником військової служби є відповідна заява такої фізичної особи-підприємця та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом про проходження ним військової служби, яка подається до органу доходів і зборів (органу ДФС) таким платником єдиного внеску (фізичною особою-підприємцем).
Отже, у даному випадку, позивач повинен був звернутися до податкової служби із заявою відповідної форми про звільнення його від виконання обов'язків по сплаті єдиного внеску як фізичної особи-підприємця, встановлених ст.6 Законом №2464 на період проходження ним військової служби у відповідності до вимог п.92 розділу УІІІ Закону №2464 та пункту 7 розділу ІУ Інструкції №449.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом у період з 05.08.2005р. по 22.08.2019р. позивач був зареєстрованим у ЄДРПОУ як фізична особа-підприємець, а відповідно, взятий на облік як платник єдиного внеску у Криворізькій південній ДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області згідно до вимог ст. 5 Закону №2464, що підтверджується змістом відповідного витягу з ЄДРПОУ станом на 13.09.2019р. (а.с.13-16).
При цьому, зі змісту вказаного витягу з ЄДРПОУ видно, що позивачем за власним рішенням було припинено підприємницьку діяльність лише 22.08.2019р. (15).
Також згідно фотокопії довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №979 від 28.10.2019р. позивач проходив службу на таких посадах: з 20.07.2015р. по 21.10.2016р. - строкова військова служба в/ч НОМЕР_1 Північного ОТО НГУ; з 28.03.2017р. по 27.09.2017р. - головний сержант механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 1-ша окрема танкова бригада ОК «Північ»; з 02.02.2018р. по 23.03.2018р. - старший інструктор (з водіння) 1-го відділенні 1-го взводу оперативного призначення 1-ї роти оперативного призначення батальйону (резервного батальйону) імені Героя України Генерал-майора Сергія Кульчицького 27-ма бригада Північного ОТО НГУ; з 23.03.2018р. по теперішній час - командир 2-го патрульного взводу патрульної роти (з охорони об'єктів МВС України) 2-го стрілецького батальйону (з охорони Центральної бази ресурсного забезпечення та об'єктів МВС України) 27-ма бригада Північного ОТО НГУ, дана фотокопія не завірена у встановленому законодавством порядку (а.с.47).
В той же час, із матеріалів справи, а також і із пояснень самого позивача у судовому засіданні, встановлено, що позивач не реалізував свого права на звільнення від сплати єдиного внеску як фізична особа-підприємець на період проходження ним військової служби за контрактом у період з 2017р. - 2018р. та з відповідною заявою до податкової служби, що передбачено п.92 розділу УІІІ Закону №2464 та пункту 7 розділу ІУ Інструкції №449, не звертався.
Як пояснив позивач у ході судового розгляду справи, у період проходження військової служби (2017-2018р.р.) він не звертався до податкової служби із заявою встановленої форми про звільнення його від обов'язку сплати єдиного внеску як фізична особа-підприємець на період проходження ним військової служби з причин його необізнаності з нормами чинного законодавства.
За таких обставин, проаналізувавши вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені судом обставини, а також і надані учасниками справи вищенаведені досліджені докази у їх сукупності, з урахуванням того, що позивач не реалізував свого права на звільнення від обов'язків сплати єдиного внеску як фізична особа-підприємець, встановлених ст.6 Закону №2464 на період проходження ним військової служби у 2017-2018р.р. шляхом звернення позивача із заявою встановленої форми до податкового органу у спосіб та у порядку, передбаченому п.92 розділу УІІІ Закону №2464, пунктом 7 розділу ІУ Інструкції №449, а відповідно, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не приймалося жодних рішень про відмову у такому звільненні у період 2017-2018р.р., суд приходить до висновку, що при прийнятті вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3639-56/484 від 14.02.2019р. в частині нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 13937,72 грн. відповідачем не було порушено вимог Закону №2464, а тому підстави для визнання протиправною та скасування наведеної вимоги у оспорюваній частині у адміністративного суду відсутні.
При цьому, судом враховується і те, що податковий орган, у даному випадку, позбавлений можливості звільнити позивача як фізичну особу-підприємця від обов'язків сплати єдиного внеску, встановлених ст.6 Закону №2464, на період його проходження військової служби без подання позивачем до податкового органу за місцем обліку відповідної заяви та доданих до неї документів, які передбачені п.92 розділу УІІІ Закону №2464 та пунктом 7 розділу ІУ Інструкції №449.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування - ст.76 наведеного Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Однак, позивачем у ході судового розгляду даної справи не доведено жодними належними та достатніми доказами протиправності вимоги №Ф-3639-56/484 від 14.02.2019р. в частині нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 13937,72 грн. з урахуванням того, що судом встановлено, що позивач, будучи зареєстрованим у ЄДРПОУ як фізична особа-підприємець, не реалізував свого права на звільнення від обов'язків сплати єдиного внеску, встановлених ст.6 Закону №2464 на період його проходження військової служби у 2017-2018р.р. у спосіб та у порядку, передбаченому п.92 розділу УІІІ Закону №2464 та пунктом 7 розділу ІУ Інструкції №449, тобто, позивач з відповідною заявою і копією військового квитка до податкової служби не звернувся, таких доказів звернення до відповідача позивачем суду не надано.
При цьому, судом відхиляються та не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи позивача про те, що у період з 2015р. по теперішній час позивач не здійснює підприємницької діяльності та не отримував доходів від такої діяльності, оскільки проходить військову службу в Національній гвардії України, а, відповідно, і не має обов'язку сплачувати єдині внески як фізична особа-підприємець так як за вказаний період (2017-2018р.р.) за нього сплачують єдиний внесок військові частини, де від проходить військову службу, оскільки, по-перше, з 01.01.2017р. всі фізичні особи-підприємці, які зареєстровані у ЄДРПОУ з 01.01.2017р. та не отримують доходу (прибутку) зобов'язані сплачувати єдиний внесок, сума якого, (у разі не отримання доходу (прибутку), не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, який на 2017р. становив 704 грн./на місяць, на 2018р. становив 819,06 грн./на місяць; по-друге, сплата єдиного внеску військовими частинами за позивача у період з 2017-2018р. не звільняє автоматично позивача як фізичну особу-підприємця від виконання своїх обов'язків, встановлених ст.6 Закону №2464, крім випадків, передбачених п.92 розділу УІІІ Закону №2464 та пунктом 7 розділу ІУ Інструкції №449, які передбачають таке звільнення від сплати єдиного внеску лише за умови подання такою особою відповідної заяви та копії військового квитка до податкового органу.
З огляду на те, що сплата єдиного внеску за позивача у період з 2017-2018рр. військовими частинами, де позивач проходив військову службу, не звільняє позивача від обов'язків сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем без реалізації позивачем права на звільнення від такої сплати на період проходження військової служби згідно до п.92 розділу УІІІ Закону №2464 та пункту 7 розділу ІУ Інструкції №449, а тому відомості ПФУ про сплату позивачем єдиного внеску як військовослужбовця форми ОК-7 (а.с.17-18) та фотокопія довідки ВЧ 3066 №979 від 28.10.2019р. (а.с.47), яка не завірена належним чином у встановленому законодавством порядку згідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів у розумінні ст. 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України.
Є безпідставними та не обґрунтованими і доводи позивача стосовно того, що за період з 2017-2019р.р. відповідачем не проводилась виїзна документальна перевірка правильності, повноти та своєчасності сплати ним податкових зобов'язань, оскільки вимога про сплату недоїмки (боргу) формується не тільки за наслідками документальних перевірок, а й на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, яка перевищує 10 гривень згідно до вимог п.3 розділу УІ Інструкції №449, які, у даному випадку, і були підставами для формування оспорюваної вимоги.
Судом відхиляються і доводи позивача стосовно того, що вимога у оспорюваній частині суперечить принципам податкового законодавства, так як призведе до подвійного оподаткування платника ЄСВ, що не відповідає критерію «пропорційності» через недотримання справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами позивача, оскільки, по-перше, вказане не відповідає дійсності, так як позивач як фізична особа-підприємець не реалізував свого права на звільнення від обов'язків сплати єдиного внеску, встановлених ст.6 Закону №2464 на період проходження ним військової служби у період з 2017-2018рр. шляхом звернення позивача до податкового органу з відповідною заявою та позивач не позбавлений такого права і на момент прийняття рішення у цій справі, а не знання законодавства України не звільняє платників внесків від обов'язків, покладених на них за нормами спеціального законодавства, яким у даному випадку є Закон №2464; по-друге, доказів порушення критерію «пропорційності» позивачем суду не надано, так як обов'язок по сплаті єдиного внеску як військовослужбовцем та обов'язок по сплаті єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем не є тотожними та не являються взаємовиключними за аналізом норм Закону №2464.
Також судом критично надається оцінка доводам позивача про те, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав і обов'язків платника податків слід віддати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (справа «Сєрков проти України», «Щокін проти України та інші), оскільки у даному випадку неоднозначності у тлумаченні прав і обов'язків платника єдиного внеску, встановлених Законом №2464 судом не встановлено, а позивачем не доведено жодними доказами.
За викладених обставин, судом не встановлено, а позивачем не доведено протиправності прийняття вимоги про сплату недоїмки (боргу) №Ф-3639-56/484 від 14.02.2019р. в частині нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 13937,72 грн., з урахуванням того, що позивачем не було реалізовано свого права на звільнення від обов'язку сплати єдиного внеску на період проходження ним військової служби у 2017-2018рр. у порядку та у спосіб, встановленому п.92 розділу УІІІ Закону №2464 та пунктом 7 розділу ІУ Інструкції №449, а тому суд приходить до висновку, що підстави для визнання вказаної вимоги в оспорюваній частині протиправною та її скасування у адміністративного суду відсутні.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За викладених обставин, перевіривши оспорюване рішення у відповідності до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що вимога про сплату недоїмки (боргу) №Ф-3639-56/484 від 14.02.2019р. в частині нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 13937,72 грн. прийнята відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та Законом №2464 з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому в адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.
За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.
З урахуванням того, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати слід покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3639-56/484 від 14.02.2019р. в частині нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 13937,72 грн. - відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 11.12.2019р.
Суддя С.О. Конєва