23 липня 2019 року Справа № 160/5713/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
20.06.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладену у листі на адресу позивача від 26.04.2019 №2995/к-09;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві пенсію за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши йому в трудовий стаж періоди роботи з 15.10.1976 по 20.09.1982 в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка», з 23.07.1984 по 22.08.1985 в Дніпродзержинському міськопобуткомбінаті та з 14.07.1987 по 01.10.1992 в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка» з 04.02.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з відмовою у призначенні йому пенсії за віком, зазнаючи, що:
- відповідачем відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з незарахуванням у стаж роботи періоди роботи на підприємстві «Ремпобуттехніка», оскільки в трудовій книжці не читається назва підприємства в наказі про звільнення, та в Дніпропетровському комбайновому заводі ім. Ворошилова, оскільки в трудовій книжці міститься виправлення в наказі при прийому на роботу;
- в трудовій книжці добре видно назву підприємства на печатці про прийом на роботу в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка», а тому печатка про звільнення належить вказаному підприємству;
- у відповідача не має претензій до оформлення наказу про звільнення позивача з Дніпропетровського комбайнового заводу ім. Ворошилова, а звільнення не могло відбутись без прийняття позивача на роботу;
- ті записи в трудовій книжці, які не викликали сумнівів у ГУ ПФУ у Дніпропетровській області, підтверджують правильність тих записів, які викликали у відповідача сумніви.
На думку позивача, оскаржувані дії є протиправними, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Розгляд справи по суті вирішено розпочати з 08.07.2019 року.
15.07.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на таке:
- у зв'язку з тим, що записи не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, до стажу роботи позивача не зараховано періоди роботи з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року, з 23.07.1984 року по 22.08.1985 року та з 14.04.1987 року по 01.10.1992 року - нечитається назва підприємства в печатці про звільнення, з 07.11.1982 року по 12.05.1983 року - виправлення в наказі при прийомі на роботу;
- позивач надав довідку, видану ТОВ «Рігель і К» за період з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року, в якій зазначено, що ТОВ «Рішель і К» не є правонаступником Дніпропетровського заводу «Ремпобуттехника», тому довідку неможливо врахувати при обчисленні стажу.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Згідно з копією паспорту серії НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , є громадянином України.
04.02.2019 року позивач звернувся до Чечелівського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) із заявою про призначення пенсії за віком, надавши: ксерокопію паспорту, ксерокопію ідентифікаційного коду, ксерокопію трудової книжки та ксерокопію атестату від 01.09.1976 року №225.
06.02.2019 року відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь, оформлену листом за вих. №045650002782 «Про відмову у призначенні пенсії», в якій зазначено таке:
- на підставі наданих документів страховий стаж для призначення пенсії становить 15 років 5 місяців 23 дні;
- відповідно до записів трудової книжки до страхового стажу не зараховані періоди: з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року - трудова книжка заведена 12.05.1977 року, з 23.07.1984 року по 22.08.1985 року та з 14.04.1987 року по 01.10.1992 року - запис про звільнення заірено печаткою, в якій неможливо прочитати назву підприємства, з 07.11.1982 року по 12.05.1983 року - виправлення в наказі при прийомі на роботу.
25.02.2019 року позивач повторно звернувся до Чечелівського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) із заявою про призначення пенсії за віком, надавши 05.04.2019 року довідку про період роботи з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року на Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка», яка видана ТОВ «Рігель і К» 03.04.2019 року №3/4.
24.05.2019 року відповідачем повторно надано відмову у призначенні пенсії, оформлену листом №№2995/к-09, зазначаючи наступне:
- у довідці ТОВ «Рігель і К» від 03.04.2019 року №3/4 вказано, що останній не є правонаступником Дніпропетровського заводу «Ремпобуттехніка», документи не передавались і умови їх зберігання никим не обумовлювались. У такому разі ТОВ «Рігель і К» не має законних підстав видавати будь-які довідки, пов'язані із заводом, а тому відповідачем не враховано цю довідку при обчисленні стажу.
Також, судом встановлено, що у квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом з питання роз'яснення пенсійного законодавства.
26.04.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь, оформлену листом №2995/К-09, в якій зазначено, що:
- у зв'язку з тим, що записи не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, до стажу роботи позивача не зараховано періоди роботи з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року, з 23.07.1984 року по 22.08.1985 року та з 14.04.1987 року по 01.10.1992 року - не читається назва підприємства в печатці про звільнення, з 07.11.1982 року по 12.05.1983 року - виправлення в наказі при прийомі на роботу;
- позивач надав довідку, видану ТОВ «Рігель і К» за період з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року, в якій зазначено, що ТОВ «Рішель і К» не є правонаступником Дніпропетровського заводу «Ремпобуттехника», тому довідку неможливо врахувати при обчисленні стажу;
- для можливого зарахування вищезазначених періодів роботи позивачу необхідно надати уточнюючі довідки з підприємства, де він працював.
Не погоджуючись з наданими відповідями про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Згідно відомостей, які містяться в трудових книжках позивача серії НОМЕР_3 від 12.05.1977 року та серії НОМЕР_4 від 10.05.1984 року, відомо, що позивач працював у періоди, не зараховані відповідачем, а саме:
- з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка»;
- з 23.07.1984 року по 22.08.1985 року в Дніпродзержинському міськпобуткомбінаті;
- з 14.04.1987 року по 01.10.1992 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка»;
- з 07.11.1982 року по 12.05.1983 року в Дніпропетровському комбайновому заводі ім. Ворошилова.
Відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії, посилається на те, що до стажу роботи позивача не зараховано періоди роботи з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року, з 23.07.1984 року по 22.08.1985 року та з 14.04.1987 року по 01.10.1992 року - не читається назва підприємства в печатці про звільнення, з 07.11.1982 року по 12.05.1983 року - виправлення в наказі при прийомі на роботу.
Інших підстав для відмови у призначенні пенсії або неврахування інших періодів роботи позивача, листи відповідача від 06.02.2019 року, 26.04.2019 року та 24.05.2019 року не містять.
Відтак, суд приходить до висновку, що єдиною підставою для відмови у зарахуванні до стрхового стажу є неточності в оформленні трудових книжок серії НОМЕР_3 від 12.05.1977 року та серії НОМЕР_4 від 10.05.1984 року, а тому відповідач не прийняв до розрахунку стажу періоди роботи позивача лише з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка», з 07.11.1982 року по 12.05.1983 року в Дніпропетровському комбайновому заводі ім. Ворошилова, з 23.07.1984 року по 22.08.1985 року в Дніпродзержинському міськопобуткомбінаті та з 14.07.1987 року по 01.10.1992 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка».
Отже, до розгляду судом підлягають дії відповідача щодо не зарахування періоду роботи позивача з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка», з 07.11.1982 року по 12.05.1983 року в Дніпропетровському комбайновому заводі ім. Ворошилова, з 23.07.1984 року по 22.08.1985 року в Дніпродзержинському міськопобуткомбінаті та з 14.07.1987 року по 01.10.1992 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка».
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, спірний період роботи позивача підтверджено відповідними записами в трудовій книжці позивача, засвідчено підписами уповноваженої особи та місить відповідні печатки, відтак відомості, які зазначені в трудовій книжці свідчать про те, що позивач працював у вказаний період. При цьому неналежний порядок заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд звертає увагу, що на час внесення записів до трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412).
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17 провадження №К/9901/1298/17.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, зазначений в трудовій книжці.
Оскільки у позивача наявна трудова книжка з відповідними записами про стаж роботи у спірний період, позивачу не потрібно додатково підтверджувати пільговий стаж роботи довідками з місця роботи або архівних установ.
Відповідний стаж роботи з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка», з 07.11.1982 року по 12.05.1983 року в Дніпропетровському комбайновому заводі ім. Ворошилова, з 23.07.1984 року по 22.08.1985 року в Дніпродзержинському міськопобуткомбінаті та з 14.07.1987 року по 01.10.1992 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка» підтверджено записами трудової книжки позивача.
Суд погоджується з твердженням позивача про те, що назву підприємства добре видно на печатці про прийняття позивача на роботу, оскільки відповідачем не вказано про незрозумілість печатки про прийняття на роботу позивача на вказаних підприємствах. Вказані печатки про прийняття та звільнення є ідентичними, відтак посилання відповідача на неможливість читання назви підприємства в печатці про звільнення не є правомірною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу.
Виправлення у відомостях про прийом на роботу 07.11.1982 року до Дніпропетровського комбайнового заводу ім. Ворошилова не може бути правомірною підставою для відмови у призначенні пенсії, оскільки позивач не несе відповідальності за правильність оформлення трудової книжки, крім того посилань на неналежність оформлення наказу про звільнення позивача в вказаного підприємства листи відповідача не містять, а тому факт його роботи в Дніпропетровському комбайновому заводі ім. Ворошилова є підтвердженим.
Посилання відповідача про неприйняття довідки ТОВ «Рігель і К», суд не приймає до уваги, оскільки у разі наявності трудової книжки та відповідних записів у ній, подача такої довідки позивачем не є обов'язковою.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, відмовляючи у зарахуванні страхового стажу позивачу, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з дотриманням процедури винесення постанови.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова відповідача зарахувати позивачу до трудового стажу періоди роботи з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка», з 07.11.1982 року по 12.05.1983 року в Дніпропетровському комбайновому заводі ім. Ворошилова, з 23.07.1984 року по 22.08.1985 року в Дніпродзержинському міськопобуткомбінаті та з 14.07.1987 року по 01.10.1992 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка» є протиправною.
Отже, позовна вимога про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладену у листі на адресу позивача від 26.04.2019 №2995/к-09, підлягає задоволенню судом.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши йому в страховий стаж періоди роботи з 15.10.1976 по 20.09.1982 в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка», з 07.11.1982 року по 12.05.1983 року в Дніпропетровському комбайновому заводі ім. Ворошилова, з 23.07.1984 по 22.08.1985 в Дніпродзержинському міськопобуткомбінаті та з 14.07.1987 по 01.10.1992 в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка» з 04.02.2019, то суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем не проводився розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком, проте вважає за потрібне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 04.02.2019 року про призначення пенсії та провести розрахунок стажу позивача для призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1385489436.1 від 19.06.2019 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 384,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладену у листі від 26.04.2019 №2995/к-09.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 15.10.1976 року по 20.09.1982 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка», з 07.11.1982 року по 12.05.1983 року в Дніпропетровському комбайновому заводі ім. Ворошилова, з 23.07.1984 року по 22.08.1985 року в Дніпродзержинському міськопобуткомбінаті та з 14.07.1987 року по 01.10.1992 року в Дніпропетровському заводі «Ремпобуттехніка».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.02.2019 року про призначення пенсії та провести розрахунок стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно