Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про закриття провадження у справі
18 грудня 2019 р. Справа №241/789/19
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов
ОСОБА_1
до відповідача Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області
про скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Першотравневого районного суду Донецької області з адміністративним позовом до Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області про скасування рішення виконавчого комітету Іллічівської сільської ради Мангушського району Донецької області від 14.12.2011 року № 65 про оформлення права власності на домоволодіння.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, рішення про оформлення права власності на домоволодіння є протиправним, не відповідає дійсності та підлягає скасуванню.
Зазначає, що відповідач не перевірив достовірність відомостей, зазначених в заяві ОСОБА_2 , не переконався в достовірності фактичних обставин щодо домобудівництва та господарських будівель на земельній ділянці, яка належить позивачу.
Вказує, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , дозвіл на початок будівництва не видавався, отже ОСОБА_2 протиправно здійснила будівництво домобудівництва та господарських будівель.
Враховуючи наведене, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 17.10.2019 року адміністративна справа № 241/789/19 передана на розгляд Донецького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року адміністративна справа № 241/789/19 прийнята до свого провадження.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив та заяву про розгляд без його участі не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, суд з'ясував наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 (а.с. 13-14).
Згідно договору дарування земельної ділянки від 19.02.2003 року ОСОБА_1 став власником земельної ділянки, загальною площею 1427 кв. метрів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15-16).
Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.08.2018 року НВ-1403614612018 та Державним актом на право власності на земельну ділянку № 426368 (а.с.25).
Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ № 705844, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1460 га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28).
Рішенням виконавчого комітету Іллічівської сільської ради Мангушського району Донецької області від 14.12.2011 року № 65 вирішено оформити ОСОБА_2 право власності на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 34).
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить скасувати зазначене рішення.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі "Zand v. Austria" зазначив, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "всю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>".
З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
- спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
- спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
- спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
- спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
- за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
- спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
- спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
- спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
- спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
- спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
- спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
- спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно - правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Тобто, специфіку публічно - правового спору визначають: суб'єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов'язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.
Що стосується кола суб'єктів публічно - правового спору, то обов'язковим його учасником є суб'єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об'єктів управління.
Специфіка публічно - правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб'єктом публічного управління суб'єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації.
Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно - правовий характер, пов'язаний із сферою реалізації публічної влади.
Тобто, суттєвою ознакою публічно - правового спору є участь у справі суб'єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб'єктів і його рішення є обов'язковими для виконання.
Як вбачається з позовної заяви, вона містить вимогу про скасування рішення виконавчого комітету Іллічівської сільської ради Мангушського району Донецької області від 14.12.2011 року № 65 про оформлення права власності на домоволодіння.
Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Статтею 5 Земельного кодексу України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Згідно ст. 80 Земельного кодексу України установлено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до компетенції сільських, селищних, міських рад віднесене вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до п. б, в ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Тобто, у спорі, що розглядається, орган місцевого самоврядування виступає як розпорядник земель територіальної громади - власника землі, а не як суб'єкт владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.
Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11 листопада 2014 року (справа № 21-493а14), від 11 листопада 2014 року (справа № 21-405а14), від 09 грудня 2014 року (справа 21-308а14), 17.02.12015 року (справа № 21-551а14), від 24.02.2015 року, від 16.12.2015 року (справа № 6-2510-ц15).
Верховний суд України у рішенні від 16.12.2015 року № 6-2510-ц15 зазначив, що визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно ч. 1 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Оскільки предметом розгляду даної справи є правова оцінка відносин між сторонами, які склались під час прийняття рішення про оформлення права власності на домоволодіння, тобто, спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин, суд приходить до висновку, що вказана справа не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Крім того, суд враховує, що, хоча стороною у справі є фактично суб'єкт владних повноважень, вищевказаний спір не є публічно-правовим, оскільки виникає із господарських відносин та між сторонами відсутня така ознака публічно-правового спору, як підпорядкованість одного учасника відносин іншому.
Тобто, між сторонами існує спір про право, який має приватноправовий характер, що в свою чергу виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, суд зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін.
Таким чином, суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до ч. 2 ст. 183 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє, зокрема ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки дана справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі.
Згідно ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він не позбавлений права звернутись до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись Земельним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -
Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області про скасування рішення виконавчого комітету Іллічівської сільської ради Мангушського району Донецької області від 14.12.2011 року № 65 про оформлення права власності на домоволодіння - закрити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Давиденко