м. Вінниця
18 грудня 2019 р. Справа № 120/3720/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. У позовній заяві позивач просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення виплати пенсії з обмеженням її максимального розміру починаючи з 01.01.2018 року;
- зобов'язати відповідача виплачувати позивачу призначену йому пенсію без обмеження її максимальним розміром;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу різницю між нарахованою та отриманою ним пенсією за період з 01.01.2018 року по день з якого почнеться виплата позивачу призначеної йому пенсії, без обмеження її максимальним розміром.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він був звільнений з лав Збройних Сил України та з 01.12.2004 року отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 відповідачем у березні 2018 року здійснено перерахунок його пенсії з 01 січня 2018 року. При цьому, згідно проведеного перерахунку розмір його пенсії становив 14484,75 грн. Однак, відповідач застосував обмеження у виплаті в період з 01.01.2018 року по 30.06.2018 року - 13730 грн., а у період з 01.07.2018 року по 31.12.2018 року - 14350 грн., що призвело до значного заниження сум виплати пенсії. Звернувшись 12.09.2019 року до відповідача із вимогою здійснити перерахунок пенсії з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 без обмеження її максимальним розміром, ним отримана відмова у проведені такого перерахунку.
Вважаючи, що пенсійним органом протиправно застосовано положення ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Ухвалою суду від 18.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
29.11.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. 55792), в якому представник відповідача зазначив, що ГУ ПФУ у Вінницькій області заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Така позиція аргументована тим, що під час перерахунку пенсії відповідач керувався нормами статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" згідно з якою, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відповідач наголошує, що позивачу проведено перерахунок пенсії починаючи з 01.01.2018 року, у зв'язку з чим на нього поширюється дія статті 43 Закону №2262, яка на момент призначення пенсії носила імперативний характер та неконституційною не визнавалась. Крім того, на переконання відповідача відмова виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком такої відмови не відбулось зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії, а обумовлена нормами чинного законодавства. За таких обставин просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 2, 3 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01.12.2004 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992 року "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Як слідує із копії протоколу про призначення пенсії за пенсійною справою ХЛ 60032, позивачу призначено пенсію за вислугу років у розмірі 89% грошового забезпечення відповідно до Закону України Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 01.12.2004 року.
У березні 2018 року відповідачем здійснено перерахунок призначеної пенсії позивача з 01.01.2018 року та визначено її у розмірі 14484,75 грн. Однак, з 01.01.2018 року по 01.07.2018 року відповідачем обмежено максимальний розмір пенсії до 13730 грн., а з 01.07.2018 року визначено до виплати суму 14350 грн., тобто з обмеженням виплати максимального розміру.
12.09.2019 року позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, у якій просив перерахувати з 01.01.2018 року призначену йому пенсію без обмеження її максимальним розміром з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016. Однак, за результатами розгляду такої заяви, відповідач листом від 27.09.2019 року (вих. № 2773/Б-12) відмовив у здійсненні відповідного перерахунку.
Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо обмеження розміру пенсії до виплати, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною 2 статті 51 цього Закону.
Згідно із частиною 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції Закону N 911-VIII від 24 грудня 2015 чинній з 1 січня 2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Рішенням Конституційного Суду України N 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України N 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року N 1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року N 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України N 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що з 2017 року стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року N 3668-VI, в редакції Закону України від 06.12.2016 року N 1774-VIII, на час здійснення позивачу перерахунку пенсії, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не може перевищувати 10740,00 грн.
Разом із тим, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Отже, враховуючи, що частина 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року N 7-рп/2016, то внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" N 1774 від 6 грудня 2016 року до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Тим більше, що дія положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII щодо визначення максимального розміру пенсії може застосовуватись лише до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Проте, як встановлено судом, пенсія позивачу призначена ще у 2004 році, тому норми щодо обмеження її максимальним розміром до позивача не можуть бути застосованими.
Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі N 522/16882/17, від 12 березня 2019 року у справі N 522/3049/17, від 15 квітня 2019 року у справі N 127/4270/17 та від 09.09.2019 року у справі №463/925/17, та підлягає обов'язковому врахуванню судом при розгляді цієї справи згідно ч. 5 ст. 242 КАС України.
Окрім того, щодо інших підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року N 3668-VI в частині обмеження максимального розміру пенсій, то суд враховує ту обставину, що визнання Конституційним Судом України такого обмеження неконституційним в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" фактично робить неможливим застування цього ж самого обмеження на підставі Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", незважаючи на те, що положення цього закону не були предметом оцінки Конституційного суду.
На думку суду, аналогічні за суттю та змістом нормативні положення не можуть одночасно суперечити Конституції в одному законі та відповідати Конституції в іншому.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Основного Закону України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конституційний Суд України в абзаці 2 п. п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 02.11.2004 року N 15-рп/2004 зазначив, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абзац 3 п. п. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 року N 17-рп/2010).
Іншим елементом верховенства права є легітимні очікування. Вони полягають у тому, що органи державної влади, у тому числі законодавчий орган, повинні діяти узгоджено у сфері видання нормативно-правових актів (законів) і зміцнювати довіру до них шляхом запобігання прийняття необґрунтованих та свавільних рішень. Це пов'язано з тим, що суб'єкти права повинні передбачати свою правомірну поведінку і розраховувати на стабільність правового регулювання. Це не забороняє вносити зміни до зазначених актів, але при цьому держава повинна дотримуватися розумного балансу між впевненістю осіб у існуючому правопорядку та інтересами публічної політики, для забезпечення яких вносяться зміни. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини особа може розраховувати на "легітимні очікування" якщо вони мають суттєву основу в національному праві (п. 35 рішення у справі "Н. К. М. проти Угорщини" від 04.11.2013 року).
У рішенні від 22.09.2005 року N 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац 2 п. п. 5.4 п. 5 мотивувальної частини).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у рішенні від 13.12.2001 року у справі "Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови" зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109).
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не можуть ґрунтуватися на положеннях Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року N 3668-VI, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені частиною 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року N 7-рп/2016, а тому застосування таких положень буде суперечити закріпленому в Конституції України принципу верховенства права, зокрема, таким його елементам як правова визначеність та легітимні очікування.
Виходячи з цього, заявлена позивачем позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії її максимальним розміром починаючи з 01.01.2018 року підлягає задоволенню.
Відтак, зважаючи на протиправність дій відповідача, що полягали у застосуванні обмежень граничного розміру при виплаті позивачу пенсії з 01.01.2018 року, тому задоволенню підлягає й вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром з 01.01.2018 року, з урахуванням виплачених сум.
Стосовно позовних вимог в частині виплати різниці між нарахованою та отриманою пенсією, то суд зазначає, що така вимога на думку суду, є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки відповідний перерахунок з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні, ще не проведено.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням вимог частини 1 статті 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 з обмеженням її максимального розміру починаючи з 01.01.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.01.2018 року перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Слободонюк Михайло Васильович