Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 грудня 2019 р. Справа№200/12230/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов вмотивовано тим, що позивач з 17.11.1994 по 02.08.2019 проходив військову службу за контрактом у Донецькому прикордонному загоні, 30.04.2015 отримав статус учасника бойових дій. 16.09.2019 звернувся до відповідача із заявою про розрахунок календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як учасника бойових дій та нарахування і виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. 20.09.2019 від Донецького прикордонного загону була надана відповідь про те, що надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. Позивач з такою позицією відповідача не згоден, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що під час дії особливого періоду, надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку) до задоволення не підлягають. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.11.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 28.11.2019.
28.11.2019 відкладено на 10.12.2019 для надання додаткових доказів.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданим позивачу Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України, ОСОБА_1 з 30.04.2015 є учасником бойових дій та має право на пільги відповідно до законодавства України (а.с. 11).
Згідно із витягом з наказу начальника 1 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Маріуполь від 01.08.2019 року № 372-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшого техніка групи матеріально-технічного забезпечення центру зв'язку та інформаційних систем, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Донецького прикордонного загону від 01.07.2019 № 315-ОС за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 12).
Вислуга років становить: календарна - 25 років 02 місяців 20 днів, пільгова - 14 років 07 місяців 27 днів, всього - 39 років 10 місяців 17 днів.
Щорічна основна відпустка за 2019 рік використана - 20 календарних днів.
Грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік отримав.
Виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік за 6 календарних днів.
Виплачено одноразову грошову допомогу при звільнені з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років служби (11.05.1994-01.08.2019).
Остаточною датою закінчення служби вважається 01.08.2019.
16.09.2019 позивач звернувся до Начальника Донецького прикордонного загону (в/ч НОМЕР_1 ) із заявою, в якій просив: надати інформацію чи здійснювався під час його звільнення розрахунок невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій; надати інформацію про кількість календарних днів невикористаної додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік; надати інформацію чи здійснювались виплати за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; в разі, якщо такі розрахунки та виплати не здійснювались, надати відповідні вказівки посадовим особам Донецького прикордонного загону , щодо здійснення відповідних розрахунків та виплат (а.с. 13-16)
20.09.2019 за вих. № 30-8007, відповідачем була надана відповідь, в якій позивачу повідомлено про те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною. Оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. Тому, під час звільнення розрахунок невикористаної додаткової відпустки, відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та відповідно, виплати за цю відпустку не здійснювались. (а.с. 17-18).
Таким чином, виходячи зі змісту наданої позивачеві відповіді, судом встановлено, що відповідачем не заперечується, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій позивачу не надавалась та грошова компенсація за вказану невикористану відпустку - не виплачувалась.
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2019 рік, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР визначені види відпусток.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни” від 14 травня 2015 року №426-VIII, Закон України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР, який набрав чинності 06 червня 2015 року, доповнено статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин була викладена в наступній редакції: “Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.”
Статтею 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-XII передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011) передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до абзаців 2, 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно з ч. 17 ст. 10-1 Закону №2011, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Частиною 18 статті 10-1 Закону №2011 передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу вимог частини 19 статті 10-1 Закону №2011, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене в Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ.
У відповідності до статті 1 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 ЗУ “Про оборону України” визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” надано визначення мобілізації та демобілізації.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, вказаним Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналіз наведених норм чинного законодавства України, свідчить про те, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Аналогічна позиція наведена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Суд вважає за потрібне зазначити, що як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, остаточною датою закінчення служби ОСОБА_1 вважається 01.08.2019, проте позивач просить виплатити грошову компенсацію виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме з 02.08.2019.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме з 01.08.2019.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 01 серпня 2019 року.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Керуючись, ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (Донецький прикордонний загін) (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2019.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.08.2019.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 18 грудня 2019 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець