Справа № 569/7393/17
25 листопада 2019 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі судді Бердія М.А.,
при секретарі Прокопчук Л.М.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз»- Міщенка М.І.,
представника відповідача ТОВ «Рівнегаз збут» - Середи О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут» про відновлення прав споживача шляхом зобов'язання здійснити перерахунок платежів за спожитий природний газ та скасування рішення ПАТ «Рівнегаз» про збільшення норм споживання природного газу, суд -
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги позивача підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просив суд зобов'язати ПАТ «Рівнегаз» відновити права ОСОБА_2 на споживання природного газу по нормі споживання визначеній Постановю КМУ від 23 березня 2016 року в розмірі 4,4 м3 у місяць з листопада 2016 року шляхом скасування рішення комісії АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» про збільшення норм споживання ОСОБА_2 та зобов'язати ТзОВ «Рівнегаз збут» відновити права ОСОБА_2 на оплату споживання природного газу по нормі споживання визначеній постановою КМУ від 23 березня 2016 року №203 та наступними нормативними актами шляхом здійснення перерахунку платежів з листопада 2016 року. Крім того, просив суд стягнути солідарно з ТзОВ Рівнегаз збут» та ПАТ «Рівнегаз» на користь позивача понесені витрати на правовому допомогу в розмірі 5346 грн.
Представник відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» Міщенко М.І. в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав з підстав викладених у запереченнях проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.
Представник відповідача ТОВ «Рівнегаз збут» Середа О.В. в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала з підстав викладених у запереченнях проти позову, просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.
Суд, заслухавши представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» Міщенка М.І., представника відповідача ТОВ «Рівнегаз збут» Середу О.В., дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного:
Як було встановлено в судовому засіданні, на підставі публічних типових договорів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за №1384/27829 ОСОБА_2 у статусі споживача приєдналась до типового договору з розподілу природного газу укладеного з ПАТ «Рівнегаз», на даний час АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» та типового договору з постачання природного газу побутовим споживачам укладеного з ТзОВ «Рівнегаз збут» .
06 жовтня 2016 року представниками ПАТ «Рівнегаз» було складено акт про порушення №3 на об'єкті - житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - відмова від встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу, яка проводиться за кошти ПАТ «Рівнегаз» відповідно до п.5 глави 1 розділу Х Кодексу газорозподільних систем, ст.2 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» ст. 18 ЗУ «Про ринок природного газу», який був складений у присутності голови ОСББ "Орлова, 46 " ОСОБА_3 і яка відмовилась його підписувати.
18 жовтня 2016 року даний акт був розглянутий на засіданні комісії ПАТ «Рівнегаз» з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу газорозподільних систем, яка за результатами розгляду цього акта прийняла рішення про зміну режиму нарахування об'ємів природного газу побутовим споживачам, що проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом встановлення останнім із 01 листопада 2016 року граничної місячної норми споживання на одну особу, яка передбачена додатком 10 до вищевказаного Кодексу, тобто 9.8 м. куб. на одну особу.
Спір по даній справі випливає із договору про надання послуг з газопостачання, сторонами якого є дві сторони: споживач ОСОБА_2 та ТзОВ «Рівнегаз збут» і в розділах 5-6 цього Договору зазначено конкретний перелік прав та обов'язків кожної із сторін.
Умовами цього договору жодним чином не передбачено, що ОСОБА_2 має реалізувати свої права та виконувати свої обов'язки за цим договором разом із іншими споживачами, що проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі, споживати газ за загальнобудинковим лічильником та нести відповідальність за відмову мешканців вищевказаного будинку від встановлення цього лічильника.
У пункті 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Постанова № 2494 від 30 вересня 2015 року) зазначено, що якщо побутовий споживач за договором розподілу природного газу не забезпечений лічильником газу, фактичний об'єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу по об'єкту побутового споживача за відповідний календарний місяць визначається за нормами споживання.
Якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу ХІ цього Кодексу), фактичний об'єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу (алокація) по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об'ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 15 до цього Кодексу.
Аналізуючи зміст вказаної правої норми, суд приходить до висновку, що ця норма передбачає можливість встановлення побутовому споживачу граничного об'єму споживання природного газу, визначеного додатком 15 до Кодексу газорозподільних систем, виключно у разі, коли цей побутовий споживач відмовився від встановлення індивідуального газового лічильника, а не загальнобудинкового і відповідний акт з даного приводу має бути складено відносно конкретного споживача, а не групи споживачів чи мешканців багатоквартирного будинку, що має місце по даній цивільній справі.
Будь-які дані, які б свідчили про те, що позивач ОСОБА_2 відмовлялась від встановлення газового лічильника у своїй квартирі, в матеріалах справи відсутні.
Навпаки, в матеріалах справи міститься звернення на ім'я голови ПАТ «Рівнегаз» від 28 вересня 2016 року, в якому позивач, разом із іншими споживачами, які мешкають в житловому будинку АДРЕСА_1 пропонували ПАТ «Рівнегаз» встановити в їх квартирах газові лічильники, на виконання вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку газу».
Пункт 1 глави 5 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем дійсно передбачає, що за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу.
Балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.
У вказаній правові нормі мова йдеться лише про те, що лише балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ і взагалі не згадується про споживачів природного газу, які проживають в окремих помешканнях і з якими укладено окремі договори, а тому складений 06 жовтня 2016 року представниками ПАТ «Рівнегаз» акт №3, а також рішення комісії ПАТ «Рівнегаз» з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу газорозподільних систем від 18 жовтня 2016 року не можуть породжувати для споживача ОСОБА_2 будь-яких правових наслідків, оскільки в цих документах конкретно її прізвище не зазначено.
Заперечуючи проти заявленого позову та наполягаючи на правомірності своїх дій, відповідачі посилаються на положення:
1) частини 3 статті 18 Закону України «Про ринок природного газу», яка встановлює, що постачання природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу;
2) ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», відповідно до якої суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язано забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року;
3) п.1 глави 5 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, згідно якої Балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ, при цьому ПАТ"Рівнегаз" та ТзОВ "Рівнегаз збут" не вбачають будь-якої різниці між Баланспоутримувачем (управителем) та кокретним споживачем, а вважють що вказані особи в даному випадку є тотожними, а також наголошують на відсутності будь-якої правової норми, яка б зобов'язувала суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, встановити за власні кошти споживачам саме індивідуальні газові лічильники.
Крім того, ПАТ"Рівнегаз" та ТзОВ "Рівнегаз збут" вважають хибним твердження сторони позивача про те, що має місце правова колізія між Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та Кодексом газорозподільних систем, у питанні забезпечення кожного споживача індивідуальним лічильником природного газу виключно за рахунок суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оскільки частиною 1 статті 3 вищезазначеного Закону передбачено, що фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
В даному випадку, ПАТ"Рівнегаз" та ТзОВ "Рівнегаз збут" не мають достатньої фінансової можливості за свій рахунок забезпечити індивідуальними лічильниками всіх споживачів, які використовують природний газ тільки для приготування їжі, а тому було прийнято рішення про встановлення загальнобудинкових вузлів обліку природного газу та нарахування даній категорії споживачів плати за спожитий природний газ у відповідності до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого в новій редакції Постановою Кабінету Міністрів України № 46, від 27.01.2016 року, що зробить можливим виконання вимог ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» у встановлені строки.
В пункті 4 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку вказано, що можливість об'єднання споживачів в єдину групу для поліпшення ведення обліку природного газу визначається схемою газопостачання.
Рішення про необхідність об'єднання споживачів в єдину групу приймає оператор газорозподільної системи.
Ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи.
Встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем.
Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку.
Власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов'язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі не врегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.
У разі незгоди власника квартири (будинку) розраховуватися за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку на будинок (групу будинків) він може встановити квартирний лічильник газу (вузол обліку) окремо на квартиру (будинок) за власні кошти.
Тобто, вищевказане Тимчасове положення не передбачає можливості встановлення для споживача граничного об'єму споживання, який зазначений у додатку 15 до Кодексу газорозподільних систем, в розмірі 9.8 кубометрів газу на одну зареєстровану особу, у випадку якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ, а лише передбачає припинення газопостачання у такому випадку взагалі.
Аналізуючи вказану позицію відповідачів та зміст всіх правових норм, якими на врегульовано питання забезпечення комерційного обліку природного газу, суд вважає, що на даний час має місце кілька варіантів визначення способів нарахування плати за природний газ для споживачів, які використовують його тільки для приготування їжі.
1. Споживання за показниками газового лічильника, який встановлений у помешканні кожного споживача;
2.Споживання за нормами, які встановлені Постановою КМУ № 203 від 23 березня 2016 року для споживачів у яких відсутні прилади обліку природного газу, в розмірі 4.4 кубометрів газу на одну зареєстровану особу;
3.У відповідності до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого в новій редакції Постановою Кабінету Міністрів Україи № 46, від 27.01.2016 року, пунктом 5 визначено, що обсяги спожитого мешканцями будинку (будинків) природного газу, обладнаного будинковим вузлом обліку, визначаються: 1) у будинках, де не встановлено квартирних лічильників газу, - за показаннями будинкового вузла обліку з подальшим розподілом обсягів спожитого газу між споживачами пропорційно кількості осіб, зареєстрованих у квартирі або іншому ізольованому житловому приміщенні; 2) у будинках, де крім будинкового вузла обліку частково встановлено квартирні лічильники газу: для споживачів, що мають квартирні лічильники газу, - за показаннями таких лічильників; для споживачів, що не мають квартирних лічильників газу, - за показаннями будинкового вузла обліку, з яких виключаються сумарні показання квартирних лічильників газу, встановлених у цієї групи споживачів, з подальшим розподілом такої різниці оператором газорозподільної системи між споживачами, які не мають квартирних лічильників газу, пропорційно кількості осіб, зареєстрованих у квартирі або іншому ізольованому житловому приміщенні.
4.За граничними об'ємами споживання, які зазначені у додатку 15 до Кодексу газорозподільних систем, в розмірі 9.8 кубометрів газу на одну зареєстровану особу, у випадку якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ.
Обставини даної цивільної справи вказують на те, що із вищевказаних чотирьох варіантів відповідачі, виключно на власний розсуд та в односторонньому порядку, обрали для споживача ОСОБА_2 спочатку третій варіант, запропонувавши останній, разом із іншими мешканцями житлового будинку АДРЕСА_1 встановити загальнобудинковий вузол обліку природного газу, а коли позивач та інші мешканці відмовились від цієї пропозиції, за відсутністю для цього передбачених чинним законодавством підстав, як про це судом вже зазначено вище, встановили для всіх мешканців вищевказаного житлового будинку, в тому числі і споживачу ОСОБА_2 граничні об'єми споживання, які зазначені у додатку 15 до Кодексу газорозподільних систем, в розмірі 9.8 кубометрів газу на одну зареєстровану особу.
Згідно ч. 1ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів"крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору.
Обравши для позивача варіант обліку спожитого газу за загальнобудинковим лічильником, який на думку суду, для відповідачів в даній ситуації є найбільш вигідним, оскільки останні будучи зобов'язані до 01 січня 2018 року за власний рахунок встановити газові лічильники кожному із споживачів, які використовують природний газ для приготування їжі, як це вимагає ч. 1ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», внаслідок чого їм не буде необхідності нести додаткові витрати, а для позивача найгірший, у порівнянні із першим та другим варіантом, так як у такому разі буде мати місце істотний дисбаланс в правах та обов'язках кожної із сторін договору про надання послуг із газопостачання, не на користь споживача.
Крім того, такі споживачі опинилися у більш невигідному положенні у порівнянні з іншими споживачами, які використовують природний газ не тільки для приготування іжі, а і для інших потреб, яким, у відповідності до вимог ч.1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», вже встановлено індивідуальні газові лічильники за рахунок суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зокрема, а) споживачі без квартирних лічильників поставлені в умови колективної відповідальності за спожитий газ, у той час коли інші споживачі відповідають за споживання індивідуально; б) споживачі без квартирних лічильників, на відміну від іншої категорії, внаслідок перебування засобу обліку поза їх зоною контролю, внаслідок відсутності доступу до такого засобу обліку, позбавлені можливості контролювати і перевіряти споживання газу, достовірність виставлених рахунків за спожитий газ; в) на споживачів, які не мають квартирного лічильника, фактично перекладаються всі ризики по втратам газу (внаслідок витоку, поломки, несанкціонованого під'єднання до системи і т.п.) і, відповідно перекладається плата за такі втрати. При цьому, інша категорія споживачів таких ризиків не має; г) споживачі без квартирних лічильників, при покладанні на них постачальником газу вищевказаних ризиків по втратам газу, не володіють ні правами, ні можливостями щодо виявлення та усунення таких втрат, у той час як постачальник газу має передбачені законодавством повноваження для здійснення контролю за втратами газу та має технічні можливості для їх виявлення і усунення.
Стаття 24 Конституції України гарантує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Суд вважає, що в даному випадку має місце порушення з боку відповідачів прав споживача ОСОБА_2 , які гарантовані як статтею 24 Конституції України так і частиною 1статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів".
В статті 8 Конституції України проголошено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до цього принципу всі Закони України мають відповідати Конституції України, а підзаконні нормативні акти не повинні суперечити положенням відповідних Законів України.
Приймаючи до уваги, що Кодекс газорозподільних систем, затверджений Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Тимчасове положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку є підзаконним відносно Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», тому, на переконання суду, при вирішенні даної цивільної справи по суті в першу чергу необхідно керуватись саме цим Законом, а Кодексом та Тимчасовим положенням лише в тих частинах, які не суперечить положенням цього Закону, Закону України «Про захист прав споживачів» та Конституції України.
В статтях 5 і 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку газу» відсутні будь-які положення, які б передбачали встановлення для однієї категорії споживачів виключно індивідуальних газових лічильників, а для іншої категорії споживачів загальнобудинкових приладів обліку газу, а тому слід прийти до висновку, що відповідно до цього Закону Оператор ГРМ не вправі одноособово вирішувати питання, який саме газовий лічильник має бути встановлений для споживача, індивідуальний чи загальнобудинковий і споживач може нести встановлену законом відповідальність лише за відмову від встановлення газового лічильника виключно у своє помешкання.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року та постановою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року по справі №826/2507/18 визнано протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників».
Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» втратила чинність 08.02.2019 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 «Про деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами».
За вищевикладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 слід задоволити частково та зобов'язати ТзОВ «Рівнегаз збут» здійснити перерахунок платежів за спожитий природний газ ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_2 і яка приєдналася до типових договорів від 06 листопада 2015 року за №1384/27829, починаючи з листопада 2016 року по 08 серпня 2018 року на час дії і відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року №2013, виходячи із розміру 4,4 м3 на одну особу в місяць.
Що стосується позовної вимоги позивача про зобов'язання ПАТ «Рівнегаз» відновити права ОСОБА_2 на споживання природного газу по нормі споживання визначеній Постановою КМУ від 23.03.2016 року в розмірі 4,4 м.куб у місяць з листопада 2016 року шляхом скасування рішення комісії ПАТ «Рівнегаз» про збільшення норм споживання позивачу, то в цій частині слід відмовити, оскільки рішення комісії ПАТ «Рівнегаз» з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу газорозподільних систем від 18 жовтня 2016 року, як про це було вказано вище, не може породжувати для позивача будь-яких правових наслідків, а тому, відповідно до цього, у останньої відсутнє право ставити питання про його скасування.
З 22 травня 2019 року, відповідно до рішення загальних зборів акціонерів ПАТ по газопостачання та газифікації «Рівнегаз», протокол №17 від 28 березня 2019 року, змінено тип та назву рішення загальних зборів акціонерів Публічне акціонерне товариство по газопостачання та газифікації «Рівнегаз» на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз».
Що стосується вимог ОСОБА_2 про солідарне стягнення з ТзОВ «Рівнегаз збут» та АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» понесених витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 5346 грн., то суд в задоволенні вказаних вимог відмовляє, виходячи з наступного.
Згідно із положеннями частини першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката представник позивача ОСОБА_1 надав суду: розрахунки про кількість робочого часу затраченого у зв'язку з наданням правової допомоги ОСОБА_2 (з детальним описом наданих робіт виконаних адвокатом) від 11 березня 2019 року та від 22 липня 2019 року, акт прийому-здачі виконаних робіт від 22 липня 2019 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №59 від 11 березня 2018 року, ордер серії РН-331 №03 від 28 грудня 2017 року, та додаткову угоду до договору про надання правової допомоги та представництва інтересів від 10 травня 2019 року.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом з тим, документи, що свідчать про оплату послуг, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того,що ОСОБА_2 дійсно понесла витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5346 грн., матеріали справи не містять.
Враховуючи те, що представник позивача ОСОБА_1 не надав суду документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо), суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання представника позивача про солідарне стягнення з ТзОВ «Рівнегаз збут» та АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» понесених витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 5346 грн.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, то з відповідачів слід стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі по 320 грн. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» (місцезнаходження: м.Рівне,вул.І.Вишенського, 4), Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут» (місцезнаходження: м.Рівне, вул.І.Вишенського, 4) про відновлення прав споживача шляхом зобов'язання здійснити перерахунок платежів за спожитий природний газ та скасування рішення ПАТ «Рівнегаз» про збільшення норм споживання природного газу, задоволити частково.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут» здійснити перерахунок платежів за спожитий природний газ ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_2 і яка приєдналася до типових договорів від 06 листопада 2015 року за №1384/27829, починаючи з листопада 2016 року по 08 серпня 2018 року на час дії і відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року №2013, виходячи із розміру 4,4 м3 на одну особу в місяць.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 , відмовити.
В солідарному стягненні з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут» на користь ОСОБА_2 понесених витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 5346 грн., відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» судовий збір в дохід держави в розмірі 320 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут» судовий збір в дохід держави в розмірі 320 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду (відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03 жовтня 2017 року). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Рівненського
міського суду Бердій М.А.