ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
03 грудня 2019 року 15:30 № 640/19701/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі судових засідань Прокопенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства розвитку громад та територій України
про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за участі представників сторін:
позивач - ОСОБА_1.,
від відповідача - Мальцев С.С.,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства розвитку громад та територій України (далі - відповідач, Міністерство), в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 17 вересня 2019 року №353 К/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 »; зобов'язати Міністерство розвитку громад та територій України поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді директора департаменту з питань регіонального розвитку Міністерства; стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дати звільнення 17 вересня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 04 лютого 2019 року №12 «Про затвердження та введення в дію структури апарату Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства» до структури Міністерства було внесено зміни, зокрема, було виключено розділи «Департамент з питань регіонального розвитку», «Департамент з питань місцевого самоврядування та територіальної організації влади», «відділ управління державною власністю та захисту інтересів держави» та «сектор розвитку громадянського суспільства». Тимчасово виконуючим обов'язки державного секретаря Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Корховим І.Г. видано наказ від 28 лютого 2019 року №63К/ОС «Про введення в дію штатного розпису Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства на 2019 рік», яким введено в дію з 01 березня 2019 року штатний розпис Міністерства на 2019 рік, у зв'язку з чим ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення та, в подальшому, прийнято оскаржуваний наказ від 17 вересня 2019 року №353 К/ОС.
Так, позивач вказує, що фактично відбулось перетворення одного структурного підрозділу в інший з тими самими функціями без скорочення штату, тобто відсутні підстави для звільнення її з роботи.
Позивач наголошує на тому, що в порушення статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 40 Кодексу законів про працю України їй не було запропоновано рівнозначної посади.
Додатково позивач зазначає, що її звільнення відбулось у період її хвороби, що підтверджується відповідним листком непрацездатності.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник Міністерства розвитку громад та територій України вказує, що наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 04 лютого 2019 року №12 «Про затвердження та введення в дію структури апарату Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства» та наказом від 28 лютого 2019 року №63К/ОС «Про введення в дію штатного розпису Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства на 2019 рік» скорочено посаду директора Департаменту регіонального розвитку, яку обіймала позивач, у зв'язку з чим її попереджено про вивільнення та, в подальшому, прийнято оскаржуваний наказ від 17 вересня 2019 року №353 К/ОС.
При цьому представник відповідача вказує, що при попередженні про вивільнення позивачці було запропоновано 21 вакантну посаду, від яких остання відмовилась.
Додатково представник відповідача зазначає, що в порушення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Правил етичної поведінки позивач не повідомила про те, що перебуває на лікарняному.
У відповіді на відзив позивач вказує, що відповідачем не спростовано доводи позивача про протиправність оскаржуваного наказу від 17 вересня 2019 року №353 К/ОС.
У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача вказав на порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, який, на його думку, починає перебіг з моменту попередження про вивільнення, та зазначив про неналежне оформлення листка непрацездатності серії АДХ №631119, оскільки такий листок непрацездатності виданий не за місцем проживання позивачки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року в задоволенні клопотання представника Міністерства розвитку громад та територій України про зупинення провадження у справі відмовлено.
В судовому засіданні 03 грудня 2019 року позивач наполягала на задоволення позову, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17 вересня 2019 року №353 К/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 директора Департаменту з питань регіонального розвитку 17 вересня 2019 року звільнено з займаної посади за ініціативою суб'єкта призначення відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Судом встановлено, що наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 17 вересня 2019 року №353 К/ОС прийнято на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 04 лютого 2019 року №12 «Про затвердження та введення в дію структури апарату Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства» та наказу від 28 лютого 2019 року №63К/ОС «Про введення в дію штатного розпису Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства на 2019 рік», попередження про подальше вивільнення ОСОБА_1 від 02 квітня 2019 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною 3 статті 87 вказаного Закону передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Відповідно до частини 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Так, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Судом встановлено, що наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 04 лютого 2019 року №12 «Про затвердження та введення в дію структури апарату Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства» затверджено та введено в дію з 22 лютого 2019 року структуру апарату Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
На виконання наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 04 лютого 2019 року №12, наказом від 28 лютого 2019 року №63К/ОС «Про введення в дію штатного розпису Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства на 2019 рік» введено в дію з 01 березня 2019 року штатний розпис Міністерства на 2019 рік.
Внаслідок прийняття вказаних вище наказів, Департамент з питань регіонального розвитку скорочено та його функції передано Директорату регіонального розвитку, у складі якого утворено Головне управління з питань регіонального розвитку та збільшено штатну чисельність Директорату регіонального розвитку.
Одночасно судом встановлено, що гранична чисельність працівників Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» з моменту прийняття згадуваної постанови змінено не було.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у Міністерстві фактично не відбулось скорочення чисельності або штату працівників, а мало місце перейменування органу, в якому працювала позивач.
Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Так, судом встановлено, що позивач була попереджена про наступне вивільнення та їй запропоновано наступні посади: начальник відділу нормативно-методичного забезпечення в житловій сфері управління нормативно-методичного забезпечення Департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника) оклад 12012 грн.; начальник відділу проектів будівництва щодо розбудови місцевої пожежної охорони та шкільних навчальних закладів Департаменту з питань проектування об'єктів будівництва, технічного реагування та науково-технічного розвитку з посадовим окладом 12012 грн.; начальник відділу збереження традиційного середовища та створення безбар'єрного простору Департаменту містобудування, архітектури та планування територій з посадовим окладом 12012 грн.; начальник відділу координації діяльності Держархбудінспекції та Атестаційної архітектурно-будівельної комісії Департаменту містобудування, архітектури та планування територій (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника) оклад 12012 грн.; завідувач сектору економічних, договірних та трудових відносин у будівництві Управління ціноутворення, економіки та договірних відносин у будівництві з посадовим окладом 10572 грн; головний спеціаліст відділу фінансування регіональних, будівельних програм та розрахунків Фінансового департаменту з посадовим окладом у розмірі 9600 грн.; головний спеціаліст відділу фінансування програм житлово-комунального господарства Фінансового департаменту з посадовим окладом у розмірі 9600 грн.; головний спеціаліст відділу планування бюджетних програм, мережі та зведеної звітності Фінансового департаменту з посадовим окладом у розмірі 9600 грн.; головний спеціаліст відділу комунальної теплоенергетики управління інженерних систем Департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника) з посадовим окладом 9600 грн; головний спеціаліст відділу державних програм та розвитку систем житлово-комунального господарства Департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника) з посадовим окладом 9600 грн.; головний спеціаліст відділу економічного аналізу підприємств житлово-комунальної сфери Департаменту систем життєзабезпечення (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника) з посадовим окладом 9600 грн.; головний спеціаліст відділу оцінки відповідності та з питань перегляду галузевих нормативних документів Департаменту з питань проектування об'єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника) з посадовим окладом 9600 грн.; головний спеціаліст відділу проектів будівництва щодо розбудови місцевої пожежної охорони та шкільних навчальних закладів Департаменту з питань проектування об'єктів будівництва, технічного реагування та науково-технічного розвитку з посадовим окладом 9600 грн; головний спеціаліст відділу нормативно-методологічного забезпечення експертизи та перевірки визначення вартості об'єктів будівництва Управління ціноутворення, економіки та договірних відносин у будівництві (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника) з посадовим окладом 9600 грн.; головний спеціаліст сектору економічних, договірних та трудових відносин у будівництві Управління ціноутворення, економіки та договірних відносин у будівництві з посадовим окладом 9600 грн; головний спеціаліст відділу взаємодії із засобами масової інформації з посадовим окладом 9600 грн; провідний документознавець відділу з питань моніторингу розвитку регіонів та впровадження інформаційних систем головного управління з питань регіонального розвитку Директорату регіонального розвитку з посадовим окладом 4790 грн; провідний документознавець загального відділу Департаменту адміністративно-організаційного забезпечення (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника) з посадовим окладом 4790 грн; провідний інженер з комп'ютерних систем відділу технічного забезпечення Управління інформаційних технологій з посадовим окладом у розмірі 4790 грн; провідний інженер з комп'ютерних систем відділу захисту інформації та електронних сервісів Управління інформаційних технологій з посадовим окладом у розмірі 4790 грн.
Суд звертає увагу, що більшість запропонованих позивачу вакантних посад передбачають для претендентів наявність освіти та спеціальних кваліфікаційних вимог, зокрема, посади: головний спеціаліст відділу взаємодії із засобами масової інформації; провідний інженер з комп'ютерних систем відділу технічного забезпечення Управління інформаційних технологій; провідний інженер з комп'ютерних систем відділу захисту інформації та електронних сервісів Управління інформаційних технологій тощо. При цьому позивач за освітою, кваліфікацією та досвідом роботи не може обіймати такі посади. Вказане, на думку суду, свідчить про вчинення відповідачем формальних дій з метою дотримання вимог статті 49-2 КЗпП України.
Так, пунктом 6 статті 2 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII визначено, що рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
Суд зауважує, що станом на момент попередження про наступне вивільнення позивач перебувала на посаді директора Департаменту з питань регіонального розвитку, проте їй запропоновано нижчі посади (начальник відділу, головний спеціаліст) та не запропоновано жодної рівнозначної посади, хоча відповідно до листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2019 року №7/23.2/5918-19 посада, зокрема, Директора департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики була вакантна.
З огляду на викладене, суд вбачає порушення відповідачем статті 49-2 КЗпП України при прийнятті оскаржуваного наказу від 17 вересня 2019 року №353 К/ОС.
Також, відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії листка непрацездатності серії АДХ №631119, виданого ОСОБА_1 , остання у період з 16 вересня 2019 року по 20 вересня 2019 року (включно) була звільнена від роботи у зв'язку із хворобою.
Відповідно до пункту 1.4 Наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за №1005/6196, право видачі листків непрацездатності надається: Лікуючим лікарям державних і комунальних закладів охорони здоров'я, Лікуючим лікарям стаціонарів протезно-ортопедичних установ системи Міністерства праці та соціальної політики України, Лікуючим лікарям туберкульозних санаторно-курортних закладів, Фельдшерам у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах, Лікуючим лікарям закладів охорони здоров'я незалежно від форми власності та лікарям, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці.
Одночасно пунктом 1.9 названої вище Інструкції визначено, що листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. У разі вибору особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу.
З огляду на викладене, доводи представника відповідача, що листок тимчасової непрацездатності, виданий позивачу Державною науковою установою «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, оформлено особою, яка не має такого права, є безпідставним.
При цьому, суд зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов'язок працівника повідомляти про відкриття йому листка непрацездатності. Докази встановлення такого обов'язку правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідачем суду не надано.
Так, правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина 3 статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.
Отже, позивач була звільнена з посади з порушенням вимог частини 3 статті 40 КЗпП України.
З урахуванням наведеного вище, суд вважає наявними підстави для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 17 вересня 2019 року №353 К/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Частиною 1 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як зазначено вище, посада, яку обіймала позивач до звільнення - директора Департаменту з питань регіонального розвитку станом на час вирішення справи скорочена, в зв'язку з чим суд вважає наявними підстави для поновлення позивача на посаді, рівнозначній посаді директора Департаменту з питань регіонального розвитку Міністерства розвитку громад та територій України, що, на думку суду, буде належним способом відновлення порушених прав позивача.
Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Міністерства розвитку громад та територій України від 22 листопада 2019 року №7/7.4/18607-19 середньоденний заробіток позивача становить 1707,48 грн, середньомісячна заробітна плата становить 34 149,67 грн.
З оглядку на викладене, середня заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу становить 92 203 (дев'яносто дві тисячі двісті три) грн 92 коп.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем доведено відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, в той час, як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правих підстав для задоволення позову.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2.Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 17 вересня 2019 року №353 К/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 ».
3.Поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді директора департаменту з питань регіонального розвитку Міністерства розвитку громад та територій України.
4.Стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України (01601, місто Київ, вулиця Велика Житомирська, будинок 9, код ЄДРПОУ 37471928) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 92 203 (дев'яносто дві тисячі двісті три) грн 92 коп.
5.Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді директора департаменту з питань регіонального розвитку Міністерства розвитку громад та територій України підлягає негайному виконанню.
6.Рішення в частині стягнення з Міністерства розвитку громад та територій України (01601, місто Київ, вулиця Велика Житомирська, будинок 9, код ЄДРПОУ 37471928) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що становить 34 149 (тридцять чотири тисячі сто сорок дев'ять) грн 67 коп. підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко
Повний текст рішення виготовлено 17 грудня 2019 року