Справа № 555/292/17
Номер провадження 2/555/2/19
12 грудня 2019 року
Березнівський районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Мельничук Н.В.
при секретарі Кравчук С.Я.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Тищук К.П.
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача адвоката Захарчука М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Березне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Неодноразово змінюючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 просила суд:
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно:
- житловий будинок загальною площею 125, 7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
- криту стоянку для автотранспорту з елементами контрольно-пропускного пункту, загальною площею 276 кв.м. та земельну ділянку загальною площею 0,1027 га, кадастровий номер: 5620455101:01:001:0121, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- автомобілі: Mersedes-Benz 609D д/н НОМЕР_1 , Mersedes-Benz 0404-RHD д/н НОМЕР_2 , БАЗ А079.24 д/н НОМЕР_3 та причіп ШЗК 06 Турист д/н НОМЕР_4 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки житлового будинку та 1/2 частки земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки критої стоянки для автотранспорту з елементами контрольно-пропускного пункту, загальною площею 276 кв.м. та на 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1027 га, кадастровий номер: 5620455101:01:001:0121, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Mersedes-Benz 0404-RHD д/н НОМЕР_2 .
Виділити у власність ОСОБА_2 автомобілі Mersedes-Benz 609D д/н НОМЕР_1 , БАЗ А079.24 д/н НОМЕР_3 та причіп ШЗК 06 Турист д/н НОМЕР_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ вартості автомобіля БАЗ А079.24 д/н НОМЕР_3 , що становить 107 993,35.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 з 19 жовтня 1991 року по 29 травня 2013 року. Зазначає, що за час шлюбу за спільні кошти був побудований житловий будинок загальною площею 125,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також за час шлюбу було придбано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , на якій в подальшому була побудована крита стоянка для автотранспорту з елементами контрольно-технічного пункту. Також зазначає, що в період шлюбу було придбано транспортні засоби - автомобілі: Mersedes-Benz 609D д/н НОМЕР_1 , Mersedes-Benz 0404-RHD д/н НОМЕР_2 , БАЗ А079.24 д/н НОМЕР_3 та причіп ШЗК 06 Турист д/н НОМЕР_4 . На час подання позову ОСОБА_1 не було відомо за ким зареєстровані вказані транспортні засоби. Після розірвання шлюбу вищевказані автомобілі та крита стоянка для автомобілів фактично перебувають у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_2 . Вказане майно позивач вважає спільною сумісною власністю із відповідачем ОСОБА_2 на підставі ст. 60 СК України.
Посилаючись на вимоги ст. 72 СК України позивач вважає, що вона не пропустила строк позовної давності для заявлення позову про поділ майна подружжя, оскільки її право власності фактично було порушене 11.08.2016 року, коли відповідач влаштував сварку, наніс їй тілесні ушкодження, кричав, щоб позивач забиралася з будинку, мотивуючи це тим, що він являється єдиним власником майна.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Тищук К.П. в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Захарчук М.І. позов визнали частково. Відповідач не заперечує, що спірний житловий будинок було побудовано в період шлюбу та належить йому та позивачці ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності. В задоволенні позову в частині поділу житлового будинку не заперечує. Інше майно вважає своєю приватною власністю, яке використовує для підприємницької діяльності до якої позивач не мала і не має жодного відношення. До вимог про поділ майна, яке використовується для підприємницької діяльності, відповідач ОСОБА_2 просив застосувати позовну давність.
В судовому засіданні встановлено, що з 19 жовтня 1991 року по 29 травня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб розірвано рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 29.05.2019 (справа № 555/1365/13-ц), в якому зазначається, що близько п'яти років сторони не підтримують подружніх стосунків. За час шлюбу сторонами був побудований житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 68398245 від 19.09.2016 підставою виникнення права власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_2 є свідоцтво про право власності, видане виконкомом Березнівської селищної ради 24.04.2000. Згідно висновку про вартість майна від 20 грудня 2016 року ринкова вартість житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становила 631 870 грн.
Згідно свідоцтва про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 500964 від 26 травня 2010 року, на підставі рішення Березнівської міської ради від 27 лютого 2010 року № 546 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1027 га з цільовим призначенням для будівництва гаражів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 69344335 від 29.09.2016 підтверджується право власності ОСОБА_2 на криту стоянку для автотранспорту з елементами контрольно-технічного пункту, загальною площею 276 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності на вказане нерухоме майно є свідоцтво про право власності від 28.03.2013 № НОМЕР_5.
Згідно інформації автоматизованих баз даних РСЦ та НАІС, що надана на запит суду Територіальним сервісним центром № 5643 РСЦ МВС в Рівненській області про зареєстровані транспортні засоби за ОСОБА_2 станом на 29.05.2013, які являються предметом спору, зазначено наступне:
автобус БАЗ А079.24 д/н НОМЕР_3 перебуває у власності ОСОБА_2 з 19.12.2007; інформація про вартість відсутня через закінчення терміну зберігання матеріалів, що були підставою для реєстрації;
автобус Mersedes-Benz 0404-RHD д/н НОМЕР_2 перебуває у власності ОСОБА_2 з 06.12.2012; інформація про вартість відсутня через закінчення терміну зберігання матеріалів, що були підставою для реєстрації;
причіп ШЗК 06 Турист д/н НОМЕР_4 , перебуває у власності ОСОБА_2 з 14.05.1997; інформація про вартість відсутня через закінчення терміну зберігання матеріалів, що були підставою для реєстрації;
У вказаному переліку транспортних засобів, які були зареєстровані за ОСОБА_2 станом на 29.05.2013, автобуса Mersedes-Benz 609D д/н НОМЕР_1 немає.
Згідно висновку № 65 судової автотоварознавчої експертизи від 19.07.2018 ринкова вартість автомобіля БАЗ А079.24 д/н НОМЕР_3 з урахуванням особливостей його стану, які можливо було встановити при огляді 23.06.2018 в цінах станом на момент огляду, становить 215 986 гривень 70 коп. .
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що сторони по справі являються його батьками. Після розірвання шлюбу його батько ОСОБА_2 ніколи не заперечував право матері ОСОБА_1 на будинок по АДРЕСА_1 . На даний час в будинку проживає він зі своєю сім'єю, а також його матір ОСОБА_1 .. Батько ОСОБА_2 в спірному будинку не проживає. До підприємницької діяльності батька матір не мала жодного відношення до розірвання шлюбу, а після розірвання - тим більше. Як до, так і після розірвання шлюбу батьків ОСОБА_1 ніколи не претендувала на криту стоянку чи автобуси для пасажирських перевезень, якими займається батько. ОСОБА_1 ніколи не користувалась ні критою стоянкою, ні автобусами; ніколи не утримувала вказане майно. Участі у підприємницькій діяльності батька мати не приймала і не приймає. Це йому добре відомо, оскільки він працює у батька водієм. На отримувані прибутки від підприємницької діяльності ОСОБА_1 також ніколи не претендувала і не претендує.
Свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 повідомили суду, що житловий будинок по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будували в період шлюбу. Розповіли про події 11 серпня 2016 року, коли вони перебували в будинку Челиків, прийшов ОСОБА_2 та влаштував сварку, вимагав, щоб позивач забиралась з будинку.
Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 також повідомили суду, що житловий будинок по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будували в період шлюбу. Час придбання автобусів, які використовуються для перевезення пасажирів ОСОБА_2 , свідкам не відомий. Чи приймала ОСОБА_1 участь в утриманні майна, яке використовує ОСОБА_2 для підприємницької діяльності, чи чинив ОСОБА_2 перешкоди для позивачки в користуванні таким майно, свідкам не відомо.
Вирішуючи цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого. Право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Згідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Враховуючи, що спірний житловий будинокпобудований в період шлюбу сторін, є об'єктом спільної сумісної власності, чого не заперечує відповідач, суд доходить висновку про задоволення позову в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ) та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки спірного житлового будинку та 1/2 частки земельної ділянки для обслуговування такого будинку.
З приводу поділу іншого нерухомого та рухомого майна, суд зазначає наступне.
Посилаючись на вимоги ст. 72 СК України позивач вважає, що вона не пропустила строк позовної давності для заявлення позову про поділ майна подружжя, оскільки її право власності фактично було порушене 11.08.2016 року, коли відповідач влаштував сварку, наніс їй тілесні ушкодження, кричав, щоб позивач забиралася з будинку, мотивуючи це тим, що він являється єдиним власником майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Судом встановлено, що криту стоянку для автотранспорту відповідач ОСОБА_2 використовує виключно для підприємницької діяльності - здійснення пасажирських перевезень. З такою ж метою використовуються і автобуси.
Позивачем не доведено, що після розірвання шлюбу 29 травня 2013 року відповідач порушував право позивача щодо критої стоянки чи автобусів. Вказаним майном позивачка ніколи не користувалась і не утримувала його. Участі у підприємницькій діяльності ОСОБА_1 не приймала, на отримувані прибутки не претендувала.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на судовий захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність та зобов'язаний нести витрати на її утримання.
Враховуючи презумпцію цивільного права про те, що власність зобов'язує, позивачкою не доведено поважність причин пропуску строку позовної давності. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, при чому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Відповідач ОСОБА_2 заявив про застосування позовної давності до вимог про поділ критої стоянки та автобусів.
Отже, до вимог про поділ майна, яке використовується ОСОБА_2 для підприємницької діяльності, позивач ОСОБА_1 пропустила трирічний строк позовної давності, який не просила поновити, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині поділу критої стоянки та автобусів за спливом позовної давності.
Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 257, 259, 263-265, 267, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя, задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок загальною площею 125, 7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
Взадоволені решти позовних вимог відмовити за спливом строку позовної давності.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.Апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного суду через Березнівський районний суд.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Мельничук Н. В.