м. Вінниця
16 грудня 2019 р. Справа № 120/3252/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.09.2019 № 2-17193/15-19-СГ «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» (далі - Наказ від 24.09.2019 № 2-17193/15-19-СГ) прийнятий стосовно ОСОБА_1 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, на території Медвеже-Вушківської сільської ради, Вінницького району, Вінницької області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти рішення згідно вимог ст. 79-1, ст. 118 ч.7 Земельного кодексу України та п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 у виді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, на території Медвеже-Вушківської сільської ради, Вінницького району, Вінницької області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою, для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га.
За результатом розгляду клопотання, відповідачем прийнято Наказ від 24.09.2019 № 2-17193/15-19-СГ «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою».
Позивач вважає Наказ від 24.09.2019 № 2-17193/15-19-СГ таким, що суперечить ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки відповідачем не зазначеною в чому полягає невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.
Окрім цього, позивач зазначає, що він, звертаючись до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для одержання безоплатно земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, отримав відмову у виготовленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що не узгоджується із клопотанням.
Ухвалою від 15.10.2019 відкрито провадження у адміністративний справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до положень ст. 262 КАС України. Крім, того відповідачеві встановлено 15 - денний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
31.10.2019 представник відповідача подав відзив на позов, в якому вказав, що відмова позивачу у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою є правомірною, оскільки у клопотанні ОСОБА_1 не зазначено, на який вид документації слід надати дозвіл та у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, відповідно до ч.7 ст. 118 ЗК України.
Відповідач також наголошує, що в оскаржуваному наказі помилково зазначено, що земельна ділянка із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва. Зазначене є технічною помилкою та не впливає на зміст самого Наказу від 24.09.2019 № 2-17193/15-19-СГ.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення і, відповідно до ч.4 ст.84 ЗК України, не може передаватись у приватну власність.
Окрім цього, ГУ Держгеокадастру звертає увагу, що позивач просить суд скасувати наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, хоча відповідачем прийнято наказ про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Враховуючи зазначене, на думку відповідача, необґрунтованою є також вимога позивача - надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки оскільки із відповідним клопотанням позивач не звертався.
Також відповідач у спростування підстав позовної вимоги про зобов'язання надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки зазначає, що суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконати покладені на нього законом обов'язки, проте не може вказувати, яке конкретне рішення (дію) слід приймати (вчиняти) відповідачу.
У поданій 11.11.2019 відповіді на відзив, позивач наголошує на безпідставності віднесення спірної ділянки до земель історико-культурного призначення, оскільки, відповідно до наданих відповідачем графічних матеріалів, така належить до земель сільськогосподарського призначення.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.
05.09.2019 ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 гектари, на території Медвеже-Вушківської сільської ради, Вінницького району, Вінницької області (а.с.13).
До вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал на земельну ділянку із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.14).
За наслідком розгляду цього звернення, 24.09.2019 прийнято наказ № 2-2-17193/15-19-СГ «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою». Відмова мотивована тим, що у клопотанні ОСОБА_1 не зазначено, на який вид документації слід надати дозвіл та у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку відповідно до ч.7 ст. 118 ЗК України.
Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Статтею 79-1 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок здійснюється:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Із аналізу вищенаведених норм видно, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Пунктом "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 4 ст. 122 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III).
Отже, для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.
Статтею 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу, зокрема такими є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Оцінюючи оскаржуваний наказ, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд перевіряючи правомірність рішення суб'єкта владних повноважень, надає правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.
При цьому встановлено, що підставами для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки були: не зазначення у клопотанні ОСОБА_1 , на який вид документації слід надати дозвіл та невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів відповідно до ч.7 ст. 118 ЗК України.
Суд, надаючи оцінку такій підставі, як невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, зазначає таке.
Як вказувалося вище, ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу, зокрема невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частина 6 статті 118 ЗК України визначає, що до клопотання про отримання земельної ділянки слід додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно -правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Від перевірки цих підстав залежить рішення органу, що уповноважений розпоряджатись земельною ділянкою про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.
Згідно з ч. 1, 5 ст. 35 цього Закону кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об'єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, АР Крим). Викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.
Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).
Пунктами 46-48 Порядку ведення Державного земельного кадастру визначено, що з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об'єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку виготовляється викопіювання з кадастрової карти (плану) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7. Викопіювання виготовляється в масштабі, який забезпечує чітке відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (зокрема обліковий номер об'єкта Державного земельного кадастру; кадастровий номер земельної ділянки; номер кадастрового кварталу; номер кадастрової зони; найменування адміністративно-територіальної одиниці).
Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.
Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 наведеного Положення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.
Відтак, графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру.
Наведені висновки узгоджуються із правовою позицію Верховного Суду викладеною у постанові від 13.11.2019 у справі № 756/6448/16-а.
Суд надаючи оцінку копії графічного матеріалу, який міститься в матеріалах справи, встановив, що такий є фрагментом публічної кадастрової карти. Заявниками сформовано назву поданого матеріалу та зазначено:" бажане місце розташування земельної ділянки" (а.с. 14). За своїм змістом долучений позивачем до клопотання графічний матеріал виключає можливість встановити місце розташування бажаної для позивача земельної ділянки та перевірити його відповідність встановленим вимогам. Так, на ньому відсутні координати місця розташування бажаної земельної ділянки з посиланням на об'єкт адміністративно-територіального поділу України, кадастрову зону та кадастровий квартал (фрагмент).
Тому, наданий до клопотання фрагмент кадастрової карти, не є належним графічним матеріалом у розумінні ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, оскільки не дає можливість встановити конкретне місце розташування земельної ділянки, яку позивач бажає отримати безоплатно у власність та перевірити відповідність місця розташування вимогам закону. При цьому, виявлений недолік графічного матеріалу є перешкодою для прийняття відповідачем бажаного для позивача рішення (висновок узгоджується із правовою позицію Верховного Суду викладеною у постанові від 13.11.2019 у справі № 756/6448/16-а).
Також відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на виготовлення технічної документації вказує, що позивач не зазначив вид документації, дозвіл на виготовлення якого він просив надати.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Як зазначалося вище, формування земельних ділянок, відповідно до ч.2 ст. 79-1 ЗК України, здійснюється, зокрема:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч.5 ст. 79-1 ЗК України).
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (ч. 6 ст. 79-1 ЗК України).
З аналізу наведений норм вбачається, що формування земельних ділянок здійснюється на підставі різної документації із землеустрою, залежно від того чи земельна ділянка формується вперше чи відбувається поділ або об'єднання раніше сформованих земельних ділянок.
Таким чином, особа зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, як потенційний замовник документації із землеустрою у клопотанні до органу державної влади чи місцевого самоврядування, повинна чітко зазначити вид документації, дозвіл на виготовлення якої вона просить надати. Відсутність у клопотанні конкретизації виду документації дає підстави вважати клопотання таким, що не відповідає вимогам земельного законодавства, оскільки норми Земельного кодексу України встановлюють диференційований підхід до видів документації із землеустрою за отриманням дозволу на розроблення якої звертається зацікавлена особа.
Обґрунтованість такого висновку підтверджується і правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 30.08.2018 у справі № 802/928/17-а, що підлягає врахуванню судом відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». У зазначеній справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що неправильне визначення у клопотанні виду документації із землеустрою вказує на існування законних підстав для відмови у наданні дозволу на її розроблення.
Крім цього, висновок суду узгоджується із нормами статей 25, 50 та 56 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV в якому чітко розмежовано особливості, зміст та структуру документації із землеустрою у формі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Необхідність чіткого та правильного зазначення у клопотанні виду документації із землеустрою обумовлена ще й тим, що норми ч. 6 ст. 118 ЗК України встановлюють обмежений строк розгляду клопотання (1 місяць з дня подання).
Відтак, суд погоджується із аргументами відповідача про те, що не зазначення у клопотанні виду документації із землеустрою, надати дозвіл на розроблення якої просить зацікавлена особа, є правомірною підставою для відмови у наданні такого дозволу.
Щодо зазначення відповідачем у Наказі від 24.09.2019 № 2-17193/15-19-СГ - про відмову у виготовленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, суд зазначає таке.
Оскаржуваний наказ прийнятий в результаті розгляду клопотання позивача щодо земельної ділянки із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Також, із аналізу змісту інших частин Наказу від 24.09.2019 № 2-17193/15-19-СГ видно, що рішення суб'єкта владних повноважень стосується земельної ділянки, яка зазначена в клопотанні. Наведене дає підстави для висновку, що суб'єктом владних повноважень було допущено технічну помилку, яка не тягне за собою правових наслідків оскільки не призвела до помилкової оцінки підстав для відмови у наданні бажаного для позивача дозволу.
За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.09.2019 № 2-17193/15-19-СГ «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою».
Крім цього, суд звертає увагу на невідповідність позовних вимог фактичним обставинам справи. Зокрема у п. 2 прохальної частини позовної заяви позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ яким відмовлено "у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, на території Медвеже-Вушківської сільської ради, Вінницького району, Вінницької області".
Однак, як встановлено судом, позивач не звертався до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, а спірним Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.09.2019 № 2-17193/15-19-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти рішення із урахуванням вимог ст. 79-1, ст. 118 ч. 7 Земельного кодексу України та п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 у виді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, на території Медвеже-Вушківської сільської ради, Вінницького району, Вінницької області, то така не підлягає задоволенню із наступних мотивів.
По - перше, вимога зобов'язального характеру є похідною від першої вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, а тому, з огляду на відсутність підстав для скасування наказу відповідача, відсутні й підстави для зобов'язання суб'єкта владних повноважень надавати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
По - друге, судом встановлено, що позивач не звертався до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельної ділянки.
За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки такий є безпідставний та необґрунтований.
При цьому, суд критично оцінює аргумент відповідача про належність спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення і, як наслідок, неможливість передачі такої у приватну власність. Так, з матеріалів справи встановлено та підтверджується сторонами, що спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, а тому відсутні підстави для врахування зазначеного аргументу при відмові у задоволенні позову. Крім того, зазначений аргумент не вказаний як підстава для прийняття оскаржуваного наказу.
Разом з тим, суд наголошує, що відмова у задоволенні позову не позбавляє права позивача повторно звернутися до ГУ Держгеокадастру із належним чином оформленим клопотанням.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що у зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог, сплачена позивачем при зверненні до суду сума судового збору відшкодуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області - вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547.
Суддя Богоніс Михайло Богданович