17 грудня 2019 року ЛуцькСправа № 140/3095/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ківерцівського районного суду Волинської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про скасування наказів, поновлення на роботі, поновлення повноважень судді та виплати суддівської винагороди, стягнення суддівської винагороди, матеріальної допомоги та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Ківерцівського районного суду Волинської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про скасування наказу №09/02-04 від 17 березня 2017 року «Про припинення повноважень судді, припинення виплати суддівської винагороди та доплати за вислугу років, та відрахування зі штату судді ОСОБА_1 »; поновлення на посаді судді Ківерцівського районного суду з 17 березня 2017 року; скасування наказу №02-04.08 від 31 березня 2015 року «Про впорядкування суддівської винагороди судді ОСОБА_1 »; поновлення повноважень судді Ківерцівського районного суду Волинської області з 16 березня 2017 року, поновлення виплати суддівської винагороди у вигляді посадового окладу та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 80% посадового окладу судді; стягнення суддівської винагороди з 16 березня 2017 року по даний час в розмірі 2 217 052 грн., матеріальної допомоги за 2017-2018 роки в розмірі 57 630 грн. та моральної шкоди в сумі 300 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом голови Ківерцівського районного суду №09/02-04 від 17 березня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Ківерцівського районного суду шляхом припинення з 16 березня 2017 року повноважень судді у зв'язку з набранням законної сили обвинувального вироку Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року; припинено з 17 березня 2017 року виплату суддівської винагороди, посадового окладу та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 80 % посадового окладу судді який був встановлений наказом в.о. голови суду від 07 лютого 2017 року №02-04.02; відраховано зі штату Ківерцівського районного суду Волинської області з 17 березня 2017 року. Підставою для видачі наказу №09/02-04 від 17 березня 2017 року було набрання законної сили обвинувального вироку Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року на підставі ухвали апеляційного суду Рівненської області від 16 березня 2017 року.
Також наказом голови Ківерцівського районного суду № 02-04.08 від 31 березня 2015 року «Про впорядкування суддівської винагороди судді Підгорному» позивачу було припинено доплату за вислугу років в розмірі 80 % посадового окладу .
Ухвалою колегії Касаційного Кримінального Суду України в складі Верховного суду України була скасована ухвала Рівненського апеляційного суду від 16 березня 2017 року.
Ухвалою колегії Тернопільського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року скасовано, як не законний, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрито.
Отже, вище перераховані накази голови Ківерцівського районного суду є не законні, в тому числі, звільнення з посади, припинення повноважень судді, не виплата суддівської винагороди, доплати за вислугу років у розмірі 80% посадового окладу судді та відрахування зі штату Ківерцівського районного суду.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу .
Позивачу за кожен місяць вимушеного прогулу з 16 березня 2017 року по даний момент не виплачено 1 500 030 гривень, а також не виплачено матеріальну допомогу за 2017-2018 роки в сумі 57 630 гривень. А також не була виплачена надбавка за вислугу років з 01 квітня 2015 року по 17 березня 2017 року, яка на даний час становить 80% від окладу судді, а саме 521 722 гривні.
Також незаконним звільненням позивачу було спричинено моральну шкоду, а саме: приниження честі та гідності, престижу та ділової репутації, як судді спричинення моральних переживань, та страждань у зв'язку з не можливістю вести активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, не одноразове публікування в СМІ статей в яких згадується про відсторонення позивача від роботи. У зв'язку з чим позивач оцінив моральну шкоду в сумі 300 000 гривень.
З врахування зазначеного позивач просить скасувати наказ №09/02-04 від 17 березня 2017 року; поновити на посаді судді Ківерцівського районного суду з 17 березня 2017 року; скасувати наказ №02-04.08 від 31 березня 2015 року; поновити повноваження судді Ківерцівського районного суду Волинської області з 16 березня 2017 року, поновити виплату суддівської винагороди у вигляді посадового окладу та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 80% посадового окладу судді; стягнути суддівської винагороди з 16 березня 2017 року по даний час в розмірі 2 217 052 грн., матеріальної допомоги за 2017-2018 роки в розмірі 57 630 грн. та моральної шкоди в сумі 300 000 грн.
Відповідно до ухвали судді від 23 жовтня 2019 року відкрито провадження у даній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.
Відповідач - Ківерцівський районний суд Волинської області у відзиві на адміністративний позов від 06.11.2019 позовні вимоги не визнав, мотивуючи тим, що позивач 15 жовтня 2019 року звернувся до Ківерцівського районного суду Волинської області з заявою про поновлення його повноважень судді Ківерцівського районного суду Волинської області. Наказом голови Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 жовтня 2019 року №05/02-04 «Про поновлення повноважень судді, зарахування до штату суду, поновлення виплати суддівської винагороди та доплати за вислугу років суддів ОСОБА_1 », останньому з 21 жовтня 2019 року поновлено повноваження судді у зв'язку із скасуванням обвинувального вироку Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року, зараховано суддю ОСОБА_1 І. до штату суду з 21 жовтня 2019 року, поновлено з 21 жовтня 2019 року судді ОСОБА_1 . виплат суддівської винагороди у вигляді посадового окладу, згідно зі штатним розписом суду як судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді, встановлено з 21 жовтня 2019 року щомісячну доплату за вислугу років відповідно до частини п'ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в розмірі 80% посадового окладу.
Отже, враховуючи вищезазначене, відсутні підстави для скасування наказу Ківерцівського районного суду Волинської області №09/02-04 від 17 березня 2017 року.
Щодо стягнення з Територіального управління ДСА України в Волинській області суддівської винагороди з 16.03.2017 року по даний час, моральної шкоди та матеріальної допомоги, Ківерцівський районний суд Волинської області категорично заперечує, оскільки шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Статтею 130 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану слідчим, прокурором, застосовує право зворотної вимоги до цих осіб у разі встановлення в їхніх діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, або дисциплінарного проступку незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. При цьому така шкода не може бути стягнута із відповідачів по даній справі, оскільки незаконне засудження позивача відбулося не з вини відповідачів.
З врахуванням викладеного, просить в задоволенні позову відмовити.
Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області у відзиві на адміністративний позов від 07 листопада 2019 року за №1931/07-19 пред'явлені позовні вимоги заперечило, мотивуючи тим, що оскільки управління не видавало наказів від 31 березня 2015 року № 02-04.08 та від 17 березня 2017 року № 9/02-04, відповідно і не могло спричинити будь-яку моральну шкоду Позивачу. У зв'язку з чим позовні вимоги до нього є безпідставними та необгрунтованими.
Крім того, позивачем не надано розрахунку суддівської винагороди і щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 80 відсотків посадового окладу (яка була припинена наказом № 02-04.03 від 07 лютого 2017 року) на суму 2 217 052 гривень та розрахунку матеріальної допомоги за 2017-2018 роки в сумі 57 630 гривень. Зазначена сума коштів є недостовірною, адже останній просить стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області суддівську винагороду з 16 березня 2017 року хоч виплати йому було припинено з 17 березня 2017 року.
Разом з цим, відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) право на відшкодування шкоди виникає в особи лише у випадку наявності відповідних підстав.
Статтею 130 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану слідчим, прокурором, застосовує право зворотної вимоги до цих осіб у разі встановлення в їхніх діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, або дисциплінарного проступку незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення.
Крім того, положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
З врахуванням викладеного, просить в задоволенні позову відмовити.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (в редакції Закону України №1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину) та призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з відбуттям міри покарання в кримінально-виконавчій установі з позбавленням права обіймати посаду судді та посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах строком на 3 (три) роки та з конфіскацією 1/6 (однієї шостої) частини майна, яке є власністю засудженого.
Ухвалою судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Рівненської області від 16 березня 2017 року вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Наказом голови Ківерцівського районного суду Волинської області №09/02-04 від 17 березня 2017 року було припинено з 16 березня 2017 року повноваження судді Ківерцівського районного суду Волинської області Підгорного Івана Івановича, у зв'язку з набранням законної сили обвинувального вироку Млинівського районного суду Рівненської області від 25.04.2016 року, припинено з 17 березня 2017 року виплату суддівської винагороди та щомісячної доплати за вислугу років, відраховано зі штату Ківерцівського районного суду.
Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2019 року касаційну скаргу засудженого задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року у справі №158/8031/14-К вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року в частині визнання ОСОБА_1 винним за частиною другою статті 368 КК України (в редакції Закону України №1508-VІ від 11 червня 2009 року) по епізоду одержання ним 23 червня 2010 року хабара від ОСОБА_2 у розмірі 3 500 гривень - скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України в зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанні можливості їх отримати.
Позивач - ОСОБА_1 15 жовтня 2019 року звернувся до Ківерцівського районного суду Волинської області з заявою про поновлення його повноважень судді Ківерцівського районного суду Волинської області та 20 жовтня 2019 року надав завірену копію ухвали Тернопільського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року у справі №158/8031/14-К. Наказом голови Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 жовтня 2019 року №05/02-04 «Про поновлення повноважень судді, зарахування до штату суду, поновлення виплати суддівської винагороди та доплати за вислугу років суддів ОСОБА_1 », останньому з 21 жовтня 2019 року поновлено повноваження судді у зв'язку із скасуванням обвинувального вироку Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року, зараховано суддю ОСОБА_1 І. до штату суду з 21 жовтня 2019 року, поновлено з 21 жовтня 2019 року судді ОСОБА_1 . виплат суддівської винагороди у вигляді посадового окладу, згідно зі штатним розписом суду як судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді, встановлено з 21 жовтня 2019 року щомісячну доплату за вислугу років відповідно до частини п'ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в розмірі 80% посадового окладу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Статтею 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Як вбачається із адміністративного позову позивач просить як вирішити публічно-правовий спір (скасувати наказ та поновити на посаді), так і відшкодування шкоди. Отже, спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Суддя обіймає посаду безстроково.
Підставами для звільнення судді відповідно до вказаної статті Конституції є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров'я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна.
Згідно вказаної статті 126 Конституції повноваження судді припиняються у разі:
1) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;
2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави;
3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;
4) смерті судді;
5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.
Отже, Конституція України передбачає як підстави для звільнення судді, так і підстави для припинення повноваження судді.
При цьому згідно з статтею 55 Закону України “Про Вищу раду правосуддя”, питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини 6 статті 126 Конституції України, згідно з статтею 56 цього Закону, питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 4 та 6 частини 6 статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої Ради правосуддя.
Так, на засіданні Вищої Ради правосуддя розглядається питання про звільнення судді з підстав визначених у Конституції України, а питання щодо припинення повноваження судді відповідно до Закону України “Про Вищу раду правосуддя” до її компетенції не належить, а відповідно до глави 2 розділу VІІ Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, належить до повноважень голови суду.
Згідно з статтею 124 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, суд, який ухвалив обвинувальний вирок щодо особи, яка є суддею, негайно повідомляє про це Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України.
Повноваження судді припиняються з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього. Такий суддя втрачає визначені законом гарантії незалежності і недоторканності судді, право на грошове, в тому числі суддівську винагороду, та інше забезпечення.
Як встановлено судом, вирок відносно ОСОБА_1 набрав законної сили 16 березня 2017 року, а тому на момент його винесення наказ голови Ківерцівського районного суду Волинської області №09/02-04 від 17 березня 2017 року щодо припинення з 16 березня 2017 року повноважень судді Ківерцівського районного суду Волинської області ОСОБА_1 Івановича, у зв'язку з набранням законної сили обвинувального вироку Млинівського районного суду Рівненської області від 25.04.2016 року, припинення з 17 березня 2017 року виплати суддівської винагороди та щомісячної доплати за вислугу років, відрахування зі штату Ківерцівського районного суду прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Позивач ОСОБА_1 вже неодноразово звертався в суд із позовами щодо визнання незаконним, скасування наказу Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 березня 2017 року №09/02-04 «Про припинення повноважень судді, припинення виплати суддівської винагороди та доплати за вислугу років, та відрахування зі штату судді ОСОБА_1 », поновлення в штаті Ківерцівського районного суду Волинської області з 17 березня 2017 року на посаді судді.
Так, ОСОБА_1 20 березня 2017 року звернувся з адміністративним позовом до Ківерцівського районного суду Волинської області про визнання незаконним, скасування наказу Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 березня 2017 року №09/02-04 «Про припинення повноважень судді, припинення виплати суддівської винагороди та доплати за вислугу років, та відрахування зі штату судді ОСОБА_1 », поновлення в штаті Ківерцівського районного суду Волинської області з 17 березня 2017 року на посаді судді.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року у справі № 803/414/17 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ківерцівського районного суду Волинської області про скасування наказу та поновлення на роботі повернуто особі, яка її подала.
Також, 27 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Ківерцівського районного суду Волинської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області про скасування наказу №09/02-04 від 17.03.2017 року, поновлення на посаді судді Ківерцівського районного суду, стягнення суддівської винагороди з 16.03.2017 року по даний час в розмірі 1 300 708 грн., матеріальної допомоги за 2017-2018 роки в розмірі 57 630 грн. та моральної шкоди в сумі 200 000 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у справі №140/865/19 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Ківерцівського районного суду Волинської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення суддівської винагороди, матеріальної допомоги та моральної шкоди - відмовлено.
Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2019 року касаційну скаргу засудженого задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року у справі №158/8031/14-К вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року в частині визнання ОСОБА_1 винним за частиною другою статті 368 КК України (в редакції Закону України №1508-VІ від 11 червня 2009 року) по епізоду одержання ним 23 червня 2010 року хабара від ОСОБА_2 у розмірі 3 500 гривень - скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України в зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанні можливості їх отримати.
При розгляді справи суд враховує висновки, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 04 жовтня 2019 року у справі №140/865/19, зокрема, що подальше скасування Верховним Судом ухвали судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Рівненської області від 16 березня 2017 року не може свідчити про незаконність спірного наказу та не є підставою для його скасування, оскільки вирішуючи питання законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень та їх відповідності частині другій статті 2 КАС України, суд оцінює такі рішення, дії чи бездіяльності на час їх прийняття, вчинення чи часу, коли дія повинна була бути вчинена.
Наведене свідчить про безпідставність відповідних доводів позивача, що спірний наказ виданий на підставі незаконного правового акту (ухвали Рівненського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, скасованої судом касаційної інстанції), а тому повинен бути скасований судом.
Таким чином, правильним є висновок суду, що наказ Голови Ківерцівського районного суду Волинської області №09/02-04 від 17 березня 2017 року “Про припинення повноважень судді, припинення виплати суддівської винагороди та доплати за вислугу років та відрахування зі штату судді ОСОБА_1 ” виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Згідно із частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим, позивачу ОСОБА_1 наказом голови Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 жовтня 2019 року №05/02-04 «Про поновлення повноважень судді, зарахування до штату суду, поновлення виплати суддівської винагороди та доплати за вислугу років суддів ОСОБА_1 », з 21 жовтня 2019 року поновлено повноваження судді у зв'язку із скасуванням обвинувального вироку Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року, зараховано суддю ОСОБА_1 . до штату суду з 21 жовтня 2019 року, поновлено з 21 жовтня 2019 року судді ОСОБА_1 виплат суддівської винагороди у вигляді посадового окладу, згідно зі штатним розписом суду як судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді, встановлено з 21 жовтня 2019 року щомісячну доплату за вислугу років відповідно до частини п'ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в розмірі 80% посадового окладу.
Оскільки, станом на день постановлення судом рішення в даній справі, позивачу поновлено повноваження судді, зараховано до штату суду, поновлено виплату суддівської винагороди окладу, встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 80% посадового окладу, тому суд дійшов висновку про відсутність предмету спору в даній частині.
Щодо позовних вимог про відшкодування шкоди суд зазначає наступне.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 1176 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).
Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.
На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб'єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
За змістом положень частини першої статті 12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення № 6/5/3/41), пунктом 6 якого встановлено, зокрема, що відповідний орган одночасно з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати.
Згідно з пунктами 11, 12 Положення № 6/5/3/41 для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може, зокрема, звернутися при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;
У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в пункті 11 Положення № 6/5/3/41, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення № 6/5/3/41 містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Враховуючи вищезазначене, суді дійшов висновку про безпідставність позовних вимог щодо стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області завданої шкоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі викладеного, враховуючи встановлені обставини справи та норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову належить відмовити повністю.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд
В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Ківерцівського районного суду Волинської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про скасування наказів, поновлення на роботі, поновлення повноважень судді та виплати суддівської винагороди, стягнення суддівської винагороди, матеріальної допомоги та моральної шкоди, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк