Справа № 127/8360/19
Провадження № 22-ц/801/2376/2019
Категорія: 76
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П.
Доповідач:Матківська М. В.
11 грудня 2019 рокуСправа № 127/8360/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Марчук В. С., Сопруна В. В.
Секретар: Константинов А. К.
За участю: позивача ОСОБА_1 ; представника відповідача - адвоката Богословського С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінпромхолод» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та моральної шкоди
Рішення ухвалила суддя Іщук Т. П.
Рішення ухвалено о 14 год 08 хв у м. Вінниці
Повний текст рішення складено 21 жовтня 2019 року
Встановив:
21 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Вінпромхолод» про встановлення факту перебування у трудових відносинах з відповідачем у період з 26 лютого 2016 року по 30 березня 2016 року та стягнути з відповідача належну йому заробітну плату за фактично відпрацьований період часу в сумі 9 095,35 грн., моральну шкоду в сумі 2 500,00 грн. і відшкодувати вартість конвертів та пересилки цінних листів в сумі 86,80 грн.
Свої вимоги мотивував тим, що він 26 лютого 2016 року влаштувався на роботу до ТОВ «Вінпромхолод» на посаду юриста і фактично працював на цій посаді до 30 березня 2016 року, виконуючи накази і розпорядження президента товариства Зінов'єва Р. М. , який фактично керував товариством.
Відповідач не міг визначитися яким чином впорядкувати із ним трудові відносини і лише 11 березня 2016 року вони підписали договір про надання юридичних послуг, терміном дії до 26 березня 2016 року.
Відповідно до умов цього договору сторони не пізніше 28 березня 2016 року мають підписати акт прийому-передачі виконаних робіт і проводиться оплата праці (робіт), що не було здійснено відповідачем.
По закінченні строку дії договору відповідач запропонував йому прийняти на роботу з іспитовим терміном, на що він не погодився і вимагав проведення із ним розрахунку за договором. Неодноразові його намагання зв'язатися із керівництвом відповідача з приводу проведення оплати наданих послуг не дали результату.
Він вважає, що в період часу: з 26 лютого 2016 року по 30 березня 2016 року перебував із відповідачем у трудових відносинах, оскільки підпорядковувався Правилам внутрішнього трудового розпорядку, реєструвався в журналі обліку робочого часу, мав обладнане робоче місце і розписувався в журналі про проведення інструктажу з охорони праці.
Відповідно до укладеного договору перелік робіт, які він мав виконувати не є вичерпним і фактично відповідає обов'язкам юриста підприємства.
На підтвердження обставин перебування у трудових відносинах він надав електронні файли в форматі Word, які за твердженням останнього, створені ним особисто на комп'ютері відповідача.
Також позивач вказав, що протягом 2016-2019 років він неодноразово направляв відповідачеві акти прийому-передачі виконаних робіт, листи з пропозиціями врегулювати спір в досудовому порядку, які залишені відповідачем без реагування.
Позивач вважає, що допуск його до роботи на підприємстві з 26 лютого 2016 року до моменту укладення договору про надання юридичних послуг 11 березня 2016 року свідчить про укладення трудового договору, тому просить встановити факт його перебування у трудових відносинах із відповідачем в період часу із 26 лютого 2016 року по 30 березня 2016 року і стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за 23 робочих дні березня місяця 2016 року в сумі 9 095,35 грн. Встановлення такого факту йому потрібно для нарахування страхового трудового стажу.
Також просить стягнути з відповідача 2 500,00 грн. моральної шкоди, яка спричинена йому бездіяльністю відповідача, оскільки він змушений докладати зайвих зусиль, витрачати особистий час, нервувати і переживати з приводу не влаштування його на роботу за трудовим договором та невиплату заробітної плати. І просить відшкодувати йому вартість конвертів по пересилці цінних листів в розмірі 86,80 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ТОВ «Вінпромхолод» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1536,80 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вінпромхолод» 2 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Зазначив, що рішення суду вважає незаконним, необґрунтованим, безпідставним через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
Представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду - без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим, зваживши на те, що судом першої інстанції задоволені всі клопотання позивача про витребування необхідних документів, які на його думку є доказами у справі. Суд першої інстанції дослідив всі докази наявні в матеріалах справи і надані позивачем, а тому рішення суду відповідає обставинам справи. Суд прийшов до вірного висновку щодо відсутності між сторонами факту трудових відносин і як наслідок відмови у стягненні з відповідача заробітної плати.
В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу і просить її задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом встановлено, що 11 березня 2016 року сторонами укладено договір надання юридичних послуг (а. с. 5).
За умовами договору ТОВ «Вінпрохолод», діючи як замовник, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , діючи як виконавець, з другої сторони, погодили, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи: юридичне обслуговування товариства, захист прав та представництво інтересів товариства терміном з 11 березня 2016 року по 26 березня 2016 року, а саме: узаконення самочинного будівництва (перегородок, будівель) на території ТОВ «Вінпромхолод» на внесення до Єдиного реєстру; робота по отриманню дозволу на розподільчий пристрій РП-14; договірна і претензійна робота на підприємстві (п. 1.1);
Робота має відповідати таким вимогам: 1) робота повинна виконуватись відповідно до завдань та вказівок керівництва товариства на підставі посадової інструкції юриста, затвердженої товариством (п. 1.2);
Замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором ( п. 1.3.);
За результатом виконаних робіт не пізніше 28 березня 2016 року сторони складають та підписують акт прийому-передачі виконаних робіт (п. 1.4.);
Замовник зобов'язаний своєчасно не пізніше 28 березня 2016 року прийняти і оплатити роботу ( п. 1.5.);
За виконану роботу замовник оплачує виконавцеві 4350,00 грн. (п. 2.1);
Оплата проводиться не пізніше 28 березня 2016 року (п. 2.2.) (а. с. 5).
Договір підписаний сторонами, при цьому виконавець ОСОБА_1 виклав свої зауваження: «1) узаконення самочинного будівництва і внесення змін до Єдиного реєстру та отримання дозволу на розподільчий пристрій РП-14 потребує близько 6 місяців, а договірна та претензійна робота (листування, представництво інтересів, консультації тощо) проводяться відповідно до завдань, поставлених керівництвом замовника (а. с. 5 зворот).
Також крім цього договору позивач вважає, що він виконував об'єм робіт, що виходили за межі того об'єму робіт, який передбачений договором від 11 березня 2016 року та фактично відповідав обов'язкам юриста підприємства.
Позивач, як виконавець, виготовив та підписав акт прийому -передачі до договору надання послуг від 11 березня 2016 року. Замовник - ТОВ «Вінпромхолод» даний акт не підписав (а. с. 7-8).
В матеріалах цивільної справи міститься лист № 17/10 від 25 березня 2016 року, адресований начальнику слідчого управління ГУНП у Вінницькій області (21050 м. Вінниця вул. Театральна,10) від імені ТОВ «Вінпромхолод», у якому відсутній підпис директора товариства Новогребельця О. В. і в якому виконавцем зазначено ОСОБА_1 (а. с.16).
Такий же лист лише від 28 липня 2016 року за № 56/10 містить підпис директора і не містить відомостей про його виконавця (а. с. 17).
Ухвалою Вінницького міського суду від 6 червня 2019 року із занесенням до протоколу судового засідання (без винесення окремого процесуального документу) задоволено клопотання позивача про витребування з ГУНП у Вінницькій області копій листів ТОВ «Вінпромхолод» № 17/10 від 25 березня 2016 року і № 56/10 від 28 липня 2016 року та копій відповіді на них (а. с. 71).
19 червня 2019 року на адресу суду надійшла відповідь від ГУНП у Вінницькій області, якою повідомлено суд про те, що на адресу апарату ГУНП у Вінницькій області не надходили зазначені листи від ТОВ «Вінпромхолод» (а. с. 84).
Із журналу реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці по ТОВ «Вінпромхолод» (а. с. 34-38) вбачається, що під № 90 від 11 березня 2016 року зазначено особу - ОСОБА_1 на посаді - юрист, яку інструктують (а. с. 35).
Згідно наданої Головним управлінням ДФС у Вінницькій області на запит суду інформації, ТОВ «Вінпромхолод» 11 березня 2016 року подало до Вінницької ОДПІ повідомлення щодо прийняття на роботу ОСОБА_1 відповідно до наказу № 01/11 від 11 березня 2016 року, з датою початку роботи 11 березня 2016 року; однак враховуючи відсутність у базах даних ГУ ДФС у Вінницькій області будь-якої іншої інформації щодо зарахування/прийняття чи не зарахування/не прийняття ОСОБА_1 працівником на роботу до ТОВ «Вінпромхолод» підтвердити чи спростувати твердження про фактичне прийняття на роботу ОСОБА_1 немає змоги (а. с. 97).
Листом № 10174 від 17 вересня 2019 року, надісланого ТОВ «Вінпромхолод» на адресу суду, товариство повідомило про те, що наказ від 11 березня 2016 року № 01/11 про прийняття на роботу ОСОБА_1 по підприємству не видавався в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не був прийнятий на роботу за трудовим договором, а надавав послуги в галузі права згідно договору про надання правової допомоги. Враховуючи усні роз'яснення Міністерства соціальної політики України про порядок повідомлення про прийняття працівника на роботу Державній фіскальній службу та її територіальним органам, згідно яких усім підприємствам, установам, організаціям потрібно повідомляти про працівників, які прийняті на роботу за трудовим договором, а також за цивільно-правовою угодою і в разі невиконання даної вимоги на підприємство накладаються штрафні санкції в розмірі 30-ти мінімальних заробітних плат, а офіційні роз'яснення почали надходити майже через рік після набуття чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 17 червня 2015 року «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», товариством було прийнято рішення направити до Вінницької ОДПІ 11 березня 2016 року повідомлення про прийняття ОСОБА_1 (а. с. 113).
Із копії реєстру наказів по кадрах за 2016 рік вбачається, що 11 березня 2016 року по товариству видано один наказ №15-к про відрядження ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у м. Хмельницький, інших наказів немає (а. с. 114).
Із копії повідомлення про прийняття на роботу по ТОВ «Вінпромхолод» вбачається, що ОСОБА_1 згідно наказу № 01/11 від 11 березня 2016 року прийнятий на роботу, без зазначення посади, дата початку роботи - 11 березня 2016 року, категорія особи - 2, що розшифровується як - наймані працівники без трудової книжки (а. с. 115).
Згідно відомостей про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам за березень 2016 року по ТОВ «Вінпромхолод», працівник ОСОБА_1 у відомостях відсутній (а. с. 117-124).
Згідно штатного розкладу ТОВ «Вінпромхолод», затвердженого наказом № к від 29 січня 2016 року, який вводиться в дію з 29 січня 2016 року, на підприємстві відсутня посада юриста (а. с. 39-41).
Згідно штатного розкладу ТОВ «Вінпромхолод», затвердженого директором товариства ОСОБА_5 . 28 лютого 2016 року згідно наказу № 12-к, введеного в дію з 1 березня 2016 року, посада - юрист на підприємстві відсутня (а. с. 137-139).
У книзі реєстрації виходу на роботу працівників ТОВ «Вінпромхолод» за період з 17 лютого 2016 року по 1 квітня 2016 року працівник ОСОБА_1 не значиться (а. с. 128-132).
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник - зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
На відміну від трудового договору цивільно-правовий договір є угодою двох або більше осіб стосовно встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків.
Головна відмінність між трудовим і цивільно-правовим договорами полягає в предметі договору. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правових відносин є результат цієї праці.
Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України (ч. 1).
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи (ч. 2).
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3).
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників за умови, що вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Зі змісту "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 вбачається, що всі записи про прийняття на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи робляться у трудовій книжці (або у дублікаті трудової книжки) тільки на підставі відповідного наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу про прийняття, переведення або звільнення; або на підставі архівних довідок, які складаються на підставі первинних документів про прийняття на роботу, переведення або звільнення з роботи, тобто на підставі тих самих наказів (розпоряджень) власника або уповноваженого ним органу, які зберігаються в архівах; або на підставі рішення суду щодо перебування позивача певний період у трудових відносинах з відповідачем.
Як встановлено судом і такі встановлені обставини підтверджені матеріалами справи, позивач для оформлення своїх трудових відносин із відповідачем не надав відповідну заяву із зазначенням дати її подання, не надав трудову книжку з необхідними документами, зокрема: паспортом, ідентифікаційним кодом, дипломом про освіту, відповідними довідками про стан здоров'я тощо.
Загальне поняття цивільно-правового договору надає стаття 626 ЦК України, згідно частини 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Виконавець робіт за цивільно-правовим договором, на відміну від найманого працівника за трудовим договором, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку і наказ (розпорядження) про його прийом на роботу не видається.
Згідно вимог статті 208 ЦК України цивільно-правові договори укладаються у письмовій формі.
Цивільно-правові угоди укладаються з метою виконання конкретної роботи, спрямованої на одержання результатів праці, і за досягненням поставленої мети вважаються виконаними та їх дія припиняється.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач на підтвердження факту перебування у трудових відносинах із відповідачем зазначив наявність укладеного ними 11 березня 2016 року договору про надання юридичних послуг (а. с. 5).
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1). Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (частина 2).
Статтею 905 ЦК України визначено строк договору про надання послуг, який встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
За правилами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно зі статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1). У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2).
Отже, з урахуванням понять матеріального закону трудовим договором є угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, а предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначено обсягу робіт.
Умовами договору надання юридичних послуг від 11 березня 2016 року, укладеного сторонами, визначено, що замовник ТОВ «Вінпромхолод» доручає виконавцю ОСОБА_1 , який бере на себе зобов'язання виконати визначені певні роботи: юридичне обслуговування товариства, захист прав та представництво інтересів товариства терміном з 11 березня по 26 березня 2016 року, а саме: узаконення самочинного будівництва (перегородок, будівель) на території ТОВ «Вінпромхолод» та внесення до Єдиного реєстру; робота по отриманню дозволу на розподільчий пристрій РП-14; договірна і претензійна робота на підприємстві, що вказує на те, що предметом цього договору є досягнення певного кінцевого результату.
Отже, правильним є висновок суду першої інстанції в тому, що в період з 11 березня по 26 березня 2016 року між сторонами склалися правовідносини врегульовані договором від 11 березня 2016 року, який за своєю природою є цивільно-правовим договором і не містить ознак трудового договору, оскільки позивачем виконувалася певна робота в інтересах відповідача в період з 11 березня по 26 березня 2016 року, обсяг і зміст якої охоплено предметом договору надання юридичних послуг від 11 березня 2016 року, укладеного та підписаного сторонами, а також позивач не довів обставин його підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку підприємства під час надання таких послуг і виконання визначеної трудової функції в діяльності підприємства, а одноразово проведений 11 березня 2016 року інструктаж з питань охорони праці (а. с. 35) в день підписання договору надання юридичних послуг не свідчить про підпорядкування позивача правилам внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Також не свідчить про наявність трудових відносин повідомлення відповідача до Державної фіскальної служби про прийняття на роботу працівника (а. с. 115) виходячи із того, що остання не може підтвердити чи спростувати твердження про фактичне прийняття на роботу позивача через відсутність у базах даних Головного управління ДФС у Вінницькій області будь-якої іншої інформації щодо зарахування/прийняття чи не зарахування/не прийняття ОСОБА_1 працівником на роботу до ТОВ «Вінпромхолод» (а. с. 97). При цьому суд першої інстанції врахував таку обставину, як відсутність посади юриста у штатних розкладах товариства, введених в дію наказом від 29 січня 2016 року і наступним наказом від 28 лютого 2016 року.
Також є правильним висновок суду першої інстанції про не доведення позивачем вимог щодо його перебування із відповідачем у трудових відносинах в період з 26 лютого по 10 березня 2016 року та в період з 26 березня по 30 березня 2016 року, оскільки позивач не надав визначених статтею 76 ЦПК України належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б відповідали вимогам статей 77-80 ЦПК України та які б свідчили про виконання ним у зазначені періоди будь-якої роботи на підприємстві за посадою юриста, а надані ним як докази на CD дисках інформації не містять підтвердження діяльності позивача як працівника товариства на посаді юриста.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, з урахуванням положень статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата підлягає виплаті власником або уповноваженим ним органом працівникові за виконану ним роботу за трудовим договором.
У зв'язку з тим, що судом не встановлено обставин перебування позивача у трудових відносинах із відповідачем, до задоволення не підлягає позовна вимога про стягнення заробітної плати.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Заявлена позивачем вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає до задоволення, оскільки ним не доведено факту порушення відповідачем його трудових прав.
Доводи апеляційної скарги позивача є тотожними обставинам, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, що викладені ним у позовній заяві.
Суд першої інстанції у своєму рішенні надав правильну оцінку кожному аргументу, наведеному позивачем в обґрунтування своїх вимог.
Крім того, позивач в своїй апеляційній скарзі стверджує про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, який в своєму рішенні посилаючись на статті 21, 24 КЗпП України вказав, що трудовий договір укладається як правило в письмовій формі, відкинувши можливість сторін укладати трудовий договір в усній формі і що суд не зважив на вимоги частини 3 статті 24 КЗпП України.
Такі твердження позивача є безпідставними, оскільки суд у своєму рішенні вірно застосував положення частини 3 статті 24 КЗпП України, яка забороняє допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, тобто згідно вимог даної статті трудовий договір має бути укладений саме у письмовій формі у вигляді наказу чи розпорядження і саме на підставі такого документу працівник має бути допущений до роботи, а в разі відсутності наказу чи розпорядження працівник не може бути допущений до виконання роботи.
Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції вимог статті 8-1 КЗпП України, за змістом якої якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди, та не врахування вимог ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95 (1949), ратифікованої 30 червня 1961 року і п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії (1996), ратифікованої у 2006 році та за існуванням договору надання юридичних послуг, що свідчить про певні виконання зобов'язань матеріального змісту роботодавцем (відповідачем) по відношенню до нього як до робітника і спрямовані на охорону праці робітника (п. 4 ч. 1 ст. 29 КЗпП України), є безпідставними, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено виникнення й існування трудових відносин між позивачем і відповідачем, за наявності яких застосовуються положення глави ХІ КЗпП України «Охорона праці» і інші закони та правила, у тому числі правила міжнародного договору чи міжнародної угоди щодо охорони праці працівника, а також щодо виплати заробітної плати, що визначається главою VII КЗпП України «Оплата праці» і інших законів та правил, визначених національним законодавством та міжнародними договорами.
Доводи позивача в тому, що суд в порушення норм процесуального права, які полягають у порушенні принципу верховенства права, законності, диспозитивності, рівності сторін, об'єктивності розгляду справи, віддав перевагу одним доказам, наданих відповідачем над іншими доказами, що надані позивачем, не відповідають дійсності, оскільки суд, з урахуванням вимог ст. 12 (змагальність сторін), ст. 13 (диспозитивність цивільного судочинства), ст. 81 (обов'язок доказування і подання доказів), ст. 84 (витребування доказів) ЦПК України, виконавши вимоги статті 89 (оцінка доказів) ЦПК України, надав оцінку зібраним у справі кожному доказу окремо і всім доказам в цілому, мотивувавши відхилення або врахування кожного доказу, навівши такі мотиви у своєму рішенні.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними, не ґрунтуються на діючому трудовому законодавстві і цивільному процесуальному законодавстві та не впливають на висновки суду.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, та із застосуванням вимог частини 3 статті 24 КЗпП України, згідно якої працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3), ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам законності і обґрунтованості, у зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга позивача не підлягає до задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіВ. С. Марчук
В. В. Сопрун
Повний текст судового рішення складено 16 грудня 2019 року