Справа № 127/16947/19
Провадження №11-кп/801/1021/2019
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
10 грудня 2019 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали клопотання про умовно-дострокове звільнення за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 17.07.2019 року, якою відмовлено в задоволені клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_6 про його умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини порання більш м'яким,
за участю прокурора ОСОБА_8 , засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання засудженого до довічного позбавлення ОСОБА_6 про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, яке мотивовано тим, що він на даний час відбув близько 24 років ув'язнення і вважає, що подальше його тримання під вартою порушує статтю 3 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. Крім того, послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пєтухов проти України № 2», зокрема на те, що Суд встановив, що існуючий в Україні режим для довічного ув'язнених не відповідає меті їх реабілітації.
Зауважив, що практика Європейського суду з прав людини та Конвенція є джерелами міжнародного права. При цьому, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. У зв'язку з цим вважає, що відповідно до статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів Україна не може використовувати внутрішнє (національне) право для обґрунтування неможливості виконання міжнародного договору.
Суд першої інстанції, заслухавши думку учасників судового процесу та дослідивши матеріали особової справи відмовив в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 , так як 14.10.1996 р. Дніпропетровським обласним судом ухвалено вирок, відповідно до якого ОСОБА_6 засуджений за пунктом «а» статті 93, частиною четвертою статті 117, частиною другою статті 118 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього належного йому майна. В подальшому, покарання у виді смертної кари ОСОБА_6 замінено на довічне позбавлення волі.
Наразі чинне кримінальне законодавство України, зокрема, статті 81 та 82 КК України передбачає можливість умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м'яким з посиланням на строковий критерій визначення підстав для їх застосування, зокрема: умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (п. 3 ч. 3 ст. 81 КК) та заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (п. 3 ч. 4 ст. 82 КК).
Однак засудженим до довічного позбавлення волі законодавством лише передбачено подання клопотання про їх помилування після відбуття ними не менше двадцяти років призначеного покарання, а тому суд не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні функцій та повноважень і суд не є суб'єктом, уповноваженим на виконання позитивного обов'язку держави із задоволення вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в тому числі для задоволення клопотання ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу та направити справу на новий судовий розгляд для усунення порушень Конституції України щодо нього, так як суд першої інстанції проігнорував вимоги Конституції України, оскільки мав привести судове рішення у відповідності з її нормами та вжити заходів для заміни йому невідбутої частини порання більш м'яким.
Захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини порання більш м'яким, оскільки ухвала суду не вирішила по суті клопотання засудженого, так як має бути застосована ст. 27 Віденської конвенції «Про право міжнародних договорів», де Україна не може використовувати внутрішнє законодавство для обґрунтування неможливості виконати міжнародний договір та відмовити в задоволенні клопотання засудженого з яким він звертався.
Заслухавши доповідь судді, захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_6 , які підтримали подані апеляційні скарги з мотивів, зазначених в ній та просять їх задовільнити, прокурора, який просить судове рішення залишити без змін, перевіривши матеріали провадження апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги захисника та засудженого задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
За матеріалами провадження ОСОБА_6 вироком Дніпропетровського обласного суду від 14.10.1996р. засуджений за пунктом «а» статті 93, частиною четвертою статті 117, частиною другою статті 118 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього належного йому майна. В подальшому, покарання у виді смертної кари ОСОБА_6 замінено на довічне позбавлення волі.
За змістом поданого ОСОБА_6 клопотання, останній висуває вимоги про те, що призначене йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі, як воно визначено законодавством України та практикою його застосування, не відповідає міжнародним договорам, ратифікованим Україною, Конституції України, оскільки є занадто суворим, а тому він має право на пом'якшення міри покарання або визначення чіткого терміну можливого перегляду покарання.
Згідно з положеннями ст. 81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
За положеннями ст. 82 КК України вбачається, що особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
У пунктах 3 та 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 року "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким", роз'яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк.
Положеннями статті 51 КК України передбачено як окремі види покарань за вчинення злочинів, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Таким чином, зі змісту положення ст.ст. 81 та 82 КК України вбачається, що законодавством не передбачено застосування наведених норм до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.
Після засудження ОСОБА_6 до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, законами України про кримінальну відповідальність покарання за злочин, вчинений останнім, не пом'якшувалося.
Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 74 КК України відсутні.
З огляду на посилання апелянтів на порушення права ОСОБА_6 з підстав неврахування практики Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу, що це питання перебуває у площині законодавчого врегулювання, яке вимагає визначення підстав і строку за яких можливе умовно-дострокове звільнення чи заміна невідбутої частини покарання більш м'яким засудженим до довічного позбавлення волі.
Разом з тим, за нормами діючого законодавства механізму умовно-дострокового звільнення або заміна невідбутої частини покарання на більш м'яке стосовно засуджених до довічного позбавлення волі не передбачено.
Однак, законодавством передбачений інститут помилування. Так, ч. 1 ст. 87 КК України встановлена можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи.
Згідно з ч. 2 ст. 87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років, а згідно ч. 7 ст. 151 КВК України засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання.
Таким чином, на даний час КК України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв'язку з наведеним апеляційний суд приходить до думки про обґрунтованість висновку суду першої інстанції, що можливість умовно-дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким поширюється лише на покарання у виді позбавлення волі на певний строк і до покарання у виді довічного позбавлення волі на теперішній час з урахуванням діючого законодавства не може бути застосована.
Ніяких порушень норм матеріального та процесуального законодавства судом першої інстанції при прийнятті рішення по розгляду клопотання засудженого апеляційний суд не вбачає, а тому підстав для скасування ухвали суду та задоволення апеляційних скарг захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_6 не має.
На підставі викладеного та керуючись ст. 407, 419, 537, 539 КПК України
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 17.07.2019р. про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
Згідно з оригіналом
Суддя