Справа № 675/2462/19
Провадження № 1-в/675/196/2019
"16" грудня 2019 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого судді - ОСОБА_1 , з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , засудженого - ОСОБА_4 , захисника - адвоката ОСОБА_5 , представника установи - ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяслав у режимі відеоконференції клопотання засудженого ОСОБА_4 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміну покарання на покарання у виді позбавлення волі на певний строк,
Засуджений ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням, у якому зазначає, що застосування до нього покарання у виді довічного позбавлення волі без реальної можливості дострокового звільнення порушує вимоги ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі ««Пєтухов проти України» від 12 березня 2019 року, просить застосувати до нього умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 клопотання підтримали та просили його задовольнити.
Прокурор ОСОБА_3 проти задоволення клопотання заперечив, посилаючись на його безпідставність.
Представник установи ОСОБА_6 при вирішенні клопотання покладається на розсуд суду.
Заслухавши пояснення засудженого та його захисника, з'ясувавши думку прокурора та представника установи, вивчивши надані матеріали, суд приходить до висновку, що клопотання до задоволення не підлягає з наступних підстав.
ОСОБА_4 засуджений 21 травня 2004 року вироком апеляційного суду Івано-Франківської області за ст. 142 ч. 3 КК України (в редакції 1960 року), ст. 93 п.п. «а», «з», «і» КК України (в редакції 1960 року), ст. 215-3 ч. 3 КК України (в редакції 1960 року), ст. 140 ч. 2 КК України (в редакції 1960 року), ст. 141 ч. 2 КК України (в редакції 1960 року), ст. 185 ч. 3 КК України, ст. 185 ч. 5 КК України, ст. 42 КК України (в редакції 1960 року), ст. 42 ч. 3 КК України (в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацію всього майна, яке є його власністю. Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 січня 2005 року вирок Івано-Франківської області від 21 травня 2004 року щодо ОСОБА_4 залишено без змін.
У своєму клопотанні засуджений, крім іншого, стверджує, що стаття 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вимагає наявності реальної можливості дострокового звільнення від довічного позбавлення волі. Натомість, національне законодавство України не передбачає права умовно-дострокового звільнення таких осіб та права на перегляд вироку через певний строк відбування покарання. Кримінальний закон передбачає можливість звернутися до Президента України за помилуванням, однак, таке право на практиці реалізувати неможливо.
Зазначені недоліки законодавства, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, на думку ОСОБА_4 , є підставою для перегляду вироку Івано-Франківської області від 21 травня 2004 року та умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміни йому покарання на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
З доводами ОСОБА_4 суд не погоджується.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй, та не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи відповідно до положень ч. 1 ст. 58 Конституції України.
Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 3 КК України злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, оскільки категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права передусім є недискримінаційним підходом, та не є неупередженістю, оскільки це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину за ст. 115 КК України та межі покарання за санкцією цієї статті КК відповідатимуть один одному, а й те, що покарання буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 КК України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) та практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним, що узгоджується з рішенням у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року.
Відповідно до ст.ст. 81, 82 КК України передбачені можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання засуджених та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Порядок застосування зазначених норм права було роз'яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким». Так, згідно з п.п. 3, 4 вказаної постанови, відповідно до ч. 1 ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк
Таким чином, для застосування положень ст. 81 КК України необхідно, щоб засуджена особа відбула відповідно не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а для застосування положень ст. 82 КК України - щоб засуджена особа відбула відповідно не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин. Тобто положення даних правових норм вимагають наявності строкового характеру призначеного особі покарання, від тривалості якого й здійснюється розрахунок строку фактично відбутого покарання, що і надає засудженій особі право на звернення з клопотанням про їх застосування.
Виходячи із вищезазначених положень законодавства, умовно-дострокове звільнення чи заміна призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі національним законодавством не передбачені.
З огляду на необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини, міжнародних норм, суд враховує, що це питання перебуває у площині законодавчого врегулювання державою Україна.
Дійсно, при розгляді справи «Вінтер і інших проти Об'єднаного Королівства» 09 липня 2013 року в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув'язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув'язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.
У 32 інших Договірних країнах існує інший механізм перегляду покарання, призначеного довічно ув'язненим, інтегрований в рамках закону і на практиці, де здебільшого передбачено мінімальний строк, за яким засуджений при відбутті довічного ув'язнення вправі звернутися за переглядом покарання. Цей строк, як і в Україні становить 20-25 років.
Таке право на помилування в Україні передбачено ст. 87 КК України.
Правом помилування наділений лише Президент України стосовно індивідуально визначеної особи. При прийнятті рішення про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на строк не менше 25 років.
У підсумкових висновках стосовно довічного ув'язнення при розгляді справи «Вінтер і інших проти Об'єднаного Королівства» в Європейському суді було зазначено, що ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна тлумачитись в контексті перегляду покарання у виді довічного ув'язнення таким чином, щоб національна влада могла визнати, що в результаті відбування покарання засудженим був досягнутий такий прогрес і виправлення, в результаті якого тривале тримання засудженого в ізоляції не може бути виправданим нелогічними обставинами.
Суду не надано право оцінювати достатність чи недостатність даних для звільнення від довічного ув'язнення.
Чинним законодавством передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
У своєму клопотанні ОСОБА_4 посилається на позиції Європейського суду у справі «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20 травня 2014 року, де вказано, що на виконання рішень Європейського суду держава повинна внести відповідні зміни до законодавства, провести реформи механізму перегляду покарання у виді довічного ув'язнення.
Водночас, у рішенні «Ласло Магьяр проти Угорщини» Європейський суд з прав людини зазначив, що встановлення судом порушення вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у даній справі не є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання. Судом також не визначено, чи повинне дострокове звільнення від відбування покарання бути правом особи, чи має відноситися до сфери дискреції. Вказане питання має бути вирішено державою відповідачем відповідно до кримінального законодавства країни.
Посилання засудженого ОСОБА_4 на прийняте 12 березня 2019 року Європейським судом з прав людини рішення у справі «Пєтухов проти України», в якому констатовано порушення статті 3 Конвенції, яке пов'язане з тим, що в державі Україні довічно ув'язнені не мають реальної перспективи звільнення і вказане рішення є джерелом права для національних судів та підставою для задоволення його заяви, суд оцінює критично і вважає, що суд не є суб'єктом, уповноваженим на виконання позитивного обов'язку держави із задоволення вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).
Крім того, Верховним Судом України в постанові від 17 грудня 2013 року у справі № 21-439а13 визначено, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
На даний час відсутні підстави для умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання та заміни йому покарання на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки механізму перегляду судом покарання у виді довічного ув'язнення та прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування зазначеного покарання не існує.
До цього часу неузгодженості в Кримінальному кодексі України законодавчим органом не усунуті.
Доводи засудженого про те, що відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод становлять невід'ємну частину національного законодавства, є джерелом права та мають вищу юридичну силу, ніж національний закон, тому для їх застосування не обов'язково внесення змін до законів України; на виконання рішень Європейського суду з прав людини Україна не повинна обов'язково приймати закони, оскільки такі закони приймаються тільки на виконання рішень проти України, рішення Європейського суду з прав людини проти інших держав є обов'язковими для правильного тлумачення вимог Конвенції; згідно зі ст. 27 Віденської Конвенції Україна не може використовувати внутрішнє (національне) право для обґрунтування неможливості виконання міжнародного договору, коли клопотання засудженого ґрунтується на Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, чим порушено його право, передбачене вимогами ст. 28 Конституції України та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є слушними, оскільки вони не узгоджуються не тільки з національним законодавством з цього приводу, а також з практикою Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішеннях у справах «Вінтер проти Сполученого Королівства» та «Кафкаріс проти Кіпру» та ін.
Надані засудженим письмові докази, які характеризують його особу, не можуть бути підставою для задоволення клопотання ОСОБА_4 з огляду на відсутність у чинному законодавстві України механізму умовно-дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, та перегляду судом покарання у виді довічного ув'язнення.
Відтак, клопотання ОСОБА_4 до задоволення не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 537, 539 КПК України, суд
У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміну покарання на покарання у виді позбавлення волі на певний строк відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду через Ізяславський районний суд Хмельницької області протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим - протягом семи днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя: ОСОБА_1