ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 грудня 2019 року № 640/17394/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києві
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - ГУ ПФУ у м. Києві, відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у м. Києві про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладені у листах ГУ ПФУ у м. Києві від 11 березня 2019 року та від 12 квітня 2019 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ у м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 21 січня 2019 року у розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що його трудовий стаж складає 34 роки, що дає йому право на отримання пенсії.
Також, позивач зазначив, що 15 травня 2000 року він виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. 21 січня 2019 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії, проте ГУ ПФУ у м. Києві листом від 19 березня 2019 року відмовив йому у її призначенні, мотивуючи це тим, що позивачем не дотримана вимога особистого звернення про призначення пенсії; відсутністю міжнародної угоди між Україною та Ізраїлем; відсутністю реєстрації позивача на території України; документ, що посвідчує особу позивача не відповідає вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії; позивачем не надано належним чином завірені копії документів.
Також, 22 березня 2019 року представником позивача на адресу відповідача були направлені додаткові документи для призначення позивачу пенсії, проте відповідач, листом від 12 квітня 2019 року повернув зазначені документи без розгляду.
Вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки воно суперечить рішенню Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 та позбавляє його права на призначення пенсії в Україні, а тому просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року у справі відкрито спрощене провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження).
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.
07 жовтня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що постійним місцем проживання позивача є Держава Ізраїль та станом на момент розгляду справи між цими країнами не укладено жодної угоди щодо регулювання питань пенсійного забезпечення осіб, що виїхали на постійне місце проживання в державу Ізраїль. Зазначив, що відповідно до статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед виїздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Також, зазначив, що Закон України «Про індексацію грошових коштів населення» визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, індексації пенсій особам, що постійно проживають за межами України, не провадиться. Таким чином, вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України.
Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем долучено до матеріалів справи долучено копію пенсійної справи ОСОБА_1
11 жовтня 2019 року позивачем надано відповідь на відзив у якій він зазначив, що посилання відповідача на застосування статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» замість нового діючого Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прямо суперечить діючому законодавству та є намаганням ввести суд в оману. Вважає, що у зв'язку з тим, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прийнятий пізніше та за правилами конкуренції норм права має перевагу перед Законом України «Про пенсійне забезпечення», норма статті 92 останнього суперечить нормам, викладеним у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а отже, поновлення виплати пенсії позивача повинно бути виконано виключно на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Позивач є громадянином України, який, як вбачається з копії трудової книжки, з 11 серпня 1966 року по 09 лютого 2000 року працював в України. Вказане також підтверджується довідкою Приватного акціонерного товариства «Київська кондитерська фабрика «Рошен» від 25 лютого 2019 року №09/160 та довідкою Приватного акціонерного товариства «Кияни» від 26 лютого 2019 року №01-05.
15 травня 2000 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. Перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .
21 січня 2019 року представник позивача діючи на підставі посвідченої та апостильованої довіреності від ОСОБА_1 , звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_1
ГУ ПФУ у м. Києві листом від 11 березня 2019 року №48142/03 повідомило заявника про те, що підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутні, посилаючись на положення статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пункти 1, 2.22 та 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, а також пункт 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
22 березня 2019 року представник позивача звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про надання додаткових документів для призначення пенсії, а саме: оригіналу довідки про період роботи ОСОБА_1 та перейменування підприємства ПАТ «Кияни» від 26 лютого 2019 року №01-05; оригіналу довідки про заробітну плату ПАТ «Кияни» від 26 лютого 2019 року №03-11 для обчислення пенсії ОСОБА_1 ; оригіналу довідки про періоди роботи ОСОБА_1 та перейменування ПАТ «Київська кондитерська фабрика «Рошен» від 25 лютого 2019 року №09/160; оригіналу довідки про заробітну плату ПАТ «Київська кондитерська фабрика «Рошен» від 19 лютого 2019 року №53 для обчислення пенсії ОСОБА_1
Листом ГУ ПФУ у м. Києві від 12 квітня 2019 року №79822/03 вказані документи були повернуті заявнику, оскільки листом від 11 березня 2019 року №48142/03 йому було повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 .
Незгода позивача із зазначеним рішенням відповідача зумовила його звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з пунктом другим частини першої статті 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (чинними до 07 жовтня 2009 року) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Однак, Конституційний Суд України в рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір.
В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд зазначає, що чинною на даний час залишається норма статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» згідно з частиною першою якої громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Однак, виходячи із конституційних принципів і загальних засад права, до вказаної вище норми, слід застосовувати аналогію права (частина 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України), висловлену в Рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25рп/2009, про що наголошував Пленум Верховного Суду України в Постанові №6 від 24 квітня 2015 року «Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини першої статті 92 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, з 07 жовтня 2009 року відсутні норми, які б унеможливлювали призначення та виплату пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.
Поряд із цим, суд зазначає, що частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Також, у відповідності до пункту 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України в «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.
Отже, враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Таким чином, підстави для відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, викладені у листі від 11 березня 2019 року №48142/03 є неправомірними, оскільки вона не зареєстрована та не проживає в Україні, а місцем її проживання та реєстрації є держава Ізраїль, відтак, рішення відповідача, оформлене вище зазначеним листом підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
У той же час, що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 21 січня 2019 року з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходу, то така вимога є передчасною та задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Проаналізувавши відмову ГУ ПФУ у м. Києві щодо призначення позивачу пенсії, оформлену листом від 11 березня 2019 року №48142/03, суд приходить до висновку, що така відмова мотивована лише тим, що позивач не зареєстрований та не проживає в Україні, а місцем його проживання та реєстрації є держава Ізраїль.
Вказана відмова є протиправною, про що зазначено вище, проте, умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до частини першої якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Згідно зі статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;
3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення).
4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;
5) документи, які засвідчують особливий статус особи;
6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).
У той же час, аналізуючи зміст листа ГУ ПФУ у м. Києві від 11 березня 2019 року №48142/03, відмова щодо призначення пенсії позивачу не містить висновків щодо наявності чи відсутності у позивача необхідного стажу роботи для призначення пенсії за віком, не містить висновків щодо повноти поданих документів необхідних для призначення пенсії та визначення її розміру, тощо.
Враховуючи викладене, суд вважає передчасними вимоги позивача про зобов'язання ГУ ПФУ у м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 21 січня 2019 року у розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів, проте, враховуючи положення частини 2 статті 9 та статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 12 березня 2019 року у справі №127/2126/17 (адміністративне провадження №К/9901/15893/18).
Що стосується вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення від 12 квітня 2019 року №79822/03, то суд зазначає наступне.
Матеріалами справи встановлено, що 22 березня 2019 року представник позивача звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про надання додаткових документів для призначення пенсії, а саме: оригіналу довідки про період роботи ОСОБА_1 та перейменування підприємства ПАТ «Кияни» від 26 лютого 2019 року №01-05; оригіналу довідки про заробітну плату ПАТ «Кияни» від 26 лютого 2019 року №03-11 для обчислення пенсії ОСОБА_1 ; оригіналу довідки про періоди роботи ОСОБА_1 та перейменування ПАТ «Київська кондитерська фабрика «Рошен» від 25 лютого 2019 року №09/160; оригіналу довідки про заробітну плату ПАТ «Київська кондитерська фабрика «Рошен» від 19 лютого 2019 року №53 для обчислення пенсії ОСОБА_1
Листом ГУ ПФУ у м. Києві від 12 квітня 2019 року №79822/03 вказані документи були повернуті заявнику у зв'язку з тим, що листом від 11 березня 2019 року №48142/03 йому було повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 .
Таким чином, станом на час звернення представника позивача із заявою про долучення додаткових документів до заяви від 21 січня 2019 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідачем було вже прийнято рішення з приводу цього питання, відтак, на думку суду, рішення ГУ ПФУ у м. Києві про повернення представнику позивача додатково наданих документів, оформлене листом ГУ ПФУ у м. Києві від 12 квітня 2019 року №79822/03, є правомірним та скасуванню не підлягає.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у поновленні пенсії, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 11 березня 2019 року №48142/03 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 21 січня 2019 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Присудити з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.М. Погрібніченко