ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
10 грудня 2019 року справа №640/3802/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - позивач, ГУ ДФС у м. Києві)
доВідділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі по тексту - відповідач, Виконавча служба)
провизнання протиправною та скасування постанови
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 15 лютого 2019 року про накладення штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 5100,00 грн у виконавчому провадженні ВП №56286773.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з внесеними змінами до Податкового кодексу України з 01 січня 2017 року у позивача відсутні функції з адміністрування податків, зборів і платежів, вказані функції перекладено на податкову службу обласного рівня, з огляду на що, останній не має можливості виконати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у справі №826/8216/16. Крім того, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року №296 "Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби" - державні податкові інспекції у районах було реорганізовано, шляхом приєднання до Головного управління ДФС у м. Києві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/3802/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.
Відповідач не скористався правом, визначеним статтею 47 Кодексу адміністративного судочинства України, та відзив на позовну заяву суду не надав, водночас надіслав суду матеріали виконавчого провадження ВП №56286773 з поясненнями.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп" (далі - ТОВ "Аскоп") 26 квітня 2018 року вх. №5999 звернулося до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві з заявою про прийняття до виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва, виданого 18 квітня 2018 року в адміністративній справі №826/8216/16 про зобов'язання Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві підготувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України на користь ТОВ "Аскоп" суми надмірно сплаченого грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 027 413,00 грн.
02 травня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у справі №826/8216/16 - ВП №56286773.
31 липня 2018 року державним виконавцем направлено боржнику вимогу про виконання виконавчого листа.
На адресу відповідача 31 серпня 2018 року надійшла заява стягувача про накладення на боржника штрафу за невиконання рішення суду.
Листом ГУ ДФС у м. Києві від 10 вересня 2018 року №26-15-07-05-14 повідомлено виконавчу службу про те, що ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві не може виконати рішення суду, оскільки за останнім залишилися лише функції сервісні функції.
ТОВ "Аскоп" повторно направив на адресу виконавчої служби 30 січня 2019 року заяву про накладення штрафу за невиконання рішення суду, у відповідь на яку 15 лютого 2019 року державним виконавцем на підставі приписів статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду винесено постанову про накладення штрафу ВП №56286773.
Не погоджуючись з прийнятим виконавчою службою рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Пунктом 1 частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої, пункту 1, 3 частини другої, пункту 22 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до абзацу першого частини шостої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно статті 1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Отже, законодавцем передбачено негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення.
Водночас, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року № 522/6739/17.
Спірною постановою накладено штраф за невиконання рішення суду на ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, як боржника, у межах виконавчого провадження №56286773.
Судом встановлено, що 02 травня 2018 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №56286773 з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року №826/8216/16 та надано боржнику десятиденний строк для виконання судового рішення.
Отже, підставою для винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу є невиконання боржником рішення у строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження, за умови обізнаності боржника про таку постанову та про строк в який він може добровільно її виконати.
Як вбачається з матеріалів справи з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження до дати винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу, боржник не вжив заходів щодо своєчасного та належного виконання рішення суду та вимоги державного виконавця.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на неможливість виконання рішення суду, оскільки статтею 124 Конституції України встановлено, що рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише Закону, отже у рішеннях суду втілюється волевиявлення самої держави, а тому обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, згідно з положеннями статті 129 Конституції України.
Суд наголошує, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" на державного виконавця не покладено обов'язку надавати оцінку рішенню суду та встановлювати можливість чи неможливість його виконання боржником. Натомість, державному виконавцю надано повноваження вчиняти дії, направлені за забезпечення виконання рішення суду у повному обсязі та встановлені законом строки.
При цьому суд не приймає до уваги посилання позивача на неможливість виконання рішення суду, з підстав внесення змін до Податкового кодексу України, за якими податкові інспекції мають лише сервісну функцію, передбачену статтею 193.
Так, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві є територіальним органом ДФС України. Пунктом 7 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236, визначено, що ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.
Підпунктами 6, 7, 8 пункту 5 вказаного положення визначено, що ДФС України організовує свою роботу і роботу територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління; надає територіальним органам ДФС методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить перевірку стану такої роботи; координує та контролює діяльність своїх територіальних органів та організовує їх взаємодію з державними органами та органами місцевого самоврядування.
Враховуючи викладене, причини невиконання постанови суду від 18 квітня 2018 року у справі 826/8216/16, на які посилається податковий орган, мають вирішуватися органами ДФС України між собою, і не можуть вважатися поважними в контексті положень статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" та слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови.
У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Головному управлінню ДФС у м. Києві відмовити повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головне управління ДФС у м. Києві (04116, Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікацій код 39439980);
Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (03056, Київ, вул. Виборзька, 32, ідентифікацій код 34691374).
Суддя В.А. Кузьменко