ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
10 грудня 2019 року справа №640/9650/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доШевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у міста Києві (далі по тексту - відповідач, Виконавча служба)
провизнання протиправною та скасувати постанови
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову від 10 травня 2019 року ВП №53667755 про стягнення виконавчого збору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що державним виконавцем не здійснювались дії по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, виконавчий документ повернутий стягувачу на підставі його заяви, відтак відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/9650/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.
Відповідач не скористався правом, визначеним статтею 47 Кодексу адміністративного судочинства України, та відзив на позовну заяву суду не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
25 травня 2016 року на підставі виконавчого листа №2/759/2534/13, виданого Святошинським районним судом м. Києва, державним виконавцем Бекіровою С.Н. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з позивача на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" боргу у сумі 1 035 847,90 грн.
ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 16 квітня 2019 року подано відповідачу відповідну заяву про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Державним виконавцем Ліщинським О.В. 10 травня 2019 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
Водночас, державним виконавцем 10 травня 2019 року винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору по виконавчому провадженню №51218210 у розмірі 103 583,79 грн., яку останній отримав під розписку 21 травня 2019 року.
Не погоджуючись з прийнятою державним виконавцем постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно статті 1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Разом з тим, порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Пунктом 1 частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої, пункту 1, 3 частини другої, пункту 22 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами частини п'ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Водночас, статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою якої передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
При цьому, згідно вимог пункту 1 частини першої статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з, зокрема, виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.
Аналіз наведених норм свідчить, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на його письмову заяву про повернення виконавчого документа, на державного виконавця покладається обов'язок щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у разі, якщо такий виконавчий збір не стягнуто.
Водночас, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є фактичне виконання судового рішення; вжиття державним виконавцем заходів по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.
Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір обраховується як 10 відсотків з фактично стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми чи майна.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 лютого 2019 року у справі №819/1116/17.
З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом №2/759/2534/13 від 10 червня 2014 року, а лише повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі його заяви.
Слід зазначити, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду. Виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюється органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
Крім того, при поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається вчинення відповідачем таких дій, тим самим підтверджено невжиття заходів щодо примусового стягнення заборгованості за виконавчим документом.
Враховуючи вищевикладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові про стягнення виконавчого збору від 10 травня 2019 року ВП №53667755, тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України "Про виконавче провадження".
У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відтак, позивачем доведено протиправність постанови про стягнення виконавчого збору, у той час, як відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правих підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 035,84 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №0.0.1398968244.1 від 03 липня 2019 року.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у міста Києві від 10 травня 2019 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 035 847,90 грн. у виконавчому провадженні ВП №53667755.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 1 035,84 (одна тисяча тридцять п'ять гривень вісімдесят чотири копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у міста Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у міста Києві (01032, Київ, вул. Саксаганського, 110; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34967593).
Суддя В.А. Кузьменко