ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
09 грудня 2019 року справа №826/17063/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
до1. Головного управління Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач 1, ГУ ДМС України) 2. Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач 2, Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області)
провизнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 від 23 серпня 2018 року №145210 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 , видана 10 квітня 2018 року, орган, що видав:8001
Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва оскільки вважає, що відповідач 1 під час прийняття оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без урахування принципу пропорційності, а також права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/17063/18 в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року залучено до участі в адміністративній справі Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в якості співвідповідача.
Відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву про незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Таджикистан ОСОБА_1 від 31 серпня 2018 року винесено в межах наданих повноважень та з дотриманням норм чинного законодавства.
Відповідач 2 письмові пояснення або відзив на позовну заяву до суду не направив.
У судовому засіданні 22 липня 2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача 2 проти позову заперечив, представник відповідача 1 до суду не прибув; суд завершив розгляд справи у порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України "Про імміграцію".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно статті 6 Закону України "Про імміграцію" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Натомість, відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі по тексту - Порядок №1983).
Згідно пунктів 21-23 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі, коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
З урахуванням вищевикладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що наведені вимоги Закону України "Про імміграцію" і Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання або висновку.
Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями статті 12 Закону України "Про імміграцію" передбачено можливість скасування дозволу на імміграцію у випадку встановлення хоча б однієї з передбачених у ній підстав. Однак, можливість скасування такого дозволу у жодному випадку не повинна ототожнюватися з обов'язком з прийняття такого рішення.
Така конструкція норми статті 12 Закону України "Про імміграцію" дозволяє суб'єкту прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію об'єктивно оцінити обставини, що є підставою для можливого скасування дозволу, а також обставини, які настали після отримання особою дозволу на імміграцію, та прийняти пропорційне рішення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Судом встановлено, що 11 жовтня 2017 року позивач звернулася до Дніпровського РВ ГУ ДМС України в місті Києві із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.
До заяви від 11 жовтня 2017 року позивачем додано паспорт громадянина Республіки Таджикистан НОМЕР_6 від 05 серпня 2016 року, паспорт громадянина Республіки Таджикистан № НОМЕР_2 від 08 липня 2012 року, посвідку на постійне проживання чоловіка ОСОБА_3 № НОМЕР_3 , паспорт ОСОБА_3 Республіки Таджикистан № НОМЕР_4 , свідоцтво про шлюб від 14 вересня 2017 року серії НОМЕР_5 та інші необхідні документи.
За результатами опрацювання документів позивача 04 січня 2018 року ГУ ДМС України в м. Києві підготовлено висновок, в якому проаналізовано усі документи позивача, довідки, які надійшли від компетентних органів, встановлено, що документи, що дають підстави для відмови у задоволенні прохання позивача на імміграцію не надходили, та рекомендовано надати позивачеві дозвіл на імміграцію та документувати посвідкою на постійне проживання в Україні.
04 січня 2018 року ГУ ДМС України в м. Києві прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію.
10 квітня 2018 року позивача документовано посвідкою на постійне проживання НОМЕР_1.
31 серпня 2018 року ГУ ДМС України в м. Києві прийнято рішення №145210 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , виданий 04 січня 2018 року.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію", а саме дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу, що відповідно до матеріалів справи датою рішення відповідача 1 №145210 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну є 31 серпня 2018 року, тому у позовній заяві позивача міститься технічна описка дати оскаржуваного рішення, а саме 23 серпня 2018 року. Матеріали справи підтверджують, що предметом спору у справі №826/17063/18 є саме рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 31 серпня 2018 року №145210.
З матеріалів імміграційної справи позивача вбачається, що 03 серпня 2018 року до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві надійшов проект висновку та проект рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданий позивачу, на підставі якого відповідачем підготовлено висновок від 31 серпня 2018 року, який покладено в основу оскаржуваного рішення від 31 серпня 2018 року.
У висновку про розгляд матеріалів щодо оформлення дозволу на імміграцію громадянці Республіки Таджикистан ОСОБА_1 від 31 серпня 2018 року зазначено, що на момент подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію (11 жовтня 2017 року) позивач підтвердила законність свого перебування на території України копією паспорту серії 401183175 зі штампом перетину кордону в КПП "Львів" 14 вересня 2017 року, однак, відповідно до інформації Головного центу обробки спеціальної інформації АДПС України від 07 травня 2018 року №54/681 та за даними Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобі та вантажників, які перетинають державний кордон "Аркан" вказаний перетин кордону позивачем не здійснювався, тобто іноземка незаконно перебувала на території України, та подала про себе свідомо неправдиві відомості та порушила законодавство України з питань перебування на території України іноземців та осіб без громадянства.
Так, згідно листа Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07 травня 2018 року №54/681, який покладено в основу висновку від 31 серпня 2018 року, станом на 02 травня 2018 року встановлено наступні факти перетину державного кордону України ОСОБА_1, а саме: 26 серпня 2016 року здійснено в'їзд на територію України через пункт пропуску "Хутір Михайлівський " (під час в'їзду надавався паспорт № НОМЕР_6 ).
Як стверджує відповідач 1 у відзиві, вищезазначена довідка підтверджує, що інших офіційних перетинів кордону позивач станом на 02 травня 2018 року не здійснювала, що свідчить про порушення нею законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Проте суд звертає увагу, що в матеріалах імміграційної справи позивача міститься, окрім листа від 07 травня 2018 року, лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 30 березня 2018 року №184/М-4065, згідно якого ГУ ДМС України в м. Києві проінформовано, що у період з 01 вересня 2017 року по 28 березня 2018 року позивачем здійснено виїзд з території України через пункт пропуску "Конотоп" 09 грудня 2017 року (на підставі паспорту №0297817), 18 березня 2018 року позивачем здійснено в'їзд на територію України через пункт пропуску "Хутір Михайлівський " (на підставі паспорту НОМЕР_7).
Отже, інформація з листа від 30 березня 2018 року суперечить інформації з листа від 07 травня 2018 року, який покладено в основу висновку від 31 серпня 2018 року.
Окрім того, відповідно до відміток ДПС України у паспорті позивача НОМЕР_6, який подано позивачем разом із заявою від 11 жовтня 2017 року, 07 липня 2017 року вона здійснила в'їзд на територію України через аеропорт "Львів", 10 серпня 2017 року виїхала з території України, 14 вересня 2017 року вона здійснила в'їзд на територію України через аеропорт "Львів".
Ці дані підтверджуються і витягом витягу з імміграційного калькулятора станом на 11 жовтня 2017 року, який міститься в матеріалах імміграційної справи позивача, відповідно до якого датами попередніх в'їздів та виїздів з території України є: в'їзд 07 липня 2017 року - виїзд 10 серпня 2017 року, в'їзд 14 вересня 2017 року - виїзд 11 жовтня 2017 року.
Необхідно зазначити, що з паспорту позивача НОМЕР_6 вбачається, що вона і до 07 липня 2017 року перебувала на території України та виїжджала з неї, проте через погану якість копії паспорту, встановити точні дати в'їзду-виїзду не можливо.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази підробки відміток у паспорті НОМЕР_6, а саме вироку суду щодо підроблення документів, який набрав законної сили, до суду не надано та в матеріалах справи відсутні, як відсутні і в матеріалах імміграційної справи позивача, що свідчить про необґрунтованість висновків ГУ ДМС України в м. Києві про те, що під час подання заяви позивач надала свідомо неправдиві відомості або підроблені документи.
Отже, судом встановлено, що на момент прийняття ГУ ДМС України в м. Києві оскаржуваного рішення від 31 серпня 2018 року, в матеріалах імміграційної справи позивача містилося три документи, які містили різну інформацію про перетин позивачем кордону України: паспорт позивача НОМЕР_6, лист від 30 березня 2018 року та лист від 07 травня 2018 року.
ГУ ДМС України в м. Києві в порушення вимог Закону України "Про імміграцію" та Порядку №1983 не проведено додаткову перевірку для з'ясування розбіжностей між листами та паспортом НОМЕР_6, не вчинено жодних дій з метою всебічного вивчення проекту висновку, отриманого 03 серпня 2018 року, не вчинено дій із збирання додаткової інформації від автора висновку, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 також не запрошували для надання пояснень.
Приймаючи оскаржуване рішення, ГУ ДМС України в м. Києві обмежилося лише констатацією фактів, зазначених у проекті висновку від 03 серпня 2018 року, в якому містилося посилання лише на лист ДПС України від 07 травня 2018 року, інформація в якому суперечить іншому листу того ж органу та паспорту позивача, що не можна визнати всебічною перевіркою питання про скасування дозволу на імміграцію позивача.
З матеріалів імміграційної справи позивача вбачається, що оскаржуване рішення від 31 серпня 2018 року не містить відомостей про те, що зазначені вище або інші обставини відповідачами вивчалися (перевірялися) чи бралися до уваги, при його прийнятті. Однак, важливість цих обставин є підставою для обов'язкового врахування.
Неврахування відповідачами усіх обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення від 31 серпня 2018 року, є підставою для висновку про його необґрунтованість.
Отже, у справі, яка розглядається, ГУ ДМС України в м. Києві, на переконання суду, прийняло оскаржуване рішення формально і без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто не пропорційно.
Окрім цього, суд враховує, що у справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Також, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.
Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що скасування дозволу на імміграцію, здійснене виключно за формальних обставин без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, зумовило порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані норми статті 12 Закону України "Про імміграцію".
Так, згідно матеріалів імміграційної справи позивача, вона з 14 вересня 2017 року перебуває у шлюбі з громадянином Республіки Таджикистан ОСОБА_3 , який перебуває на території України на підставі посвідки на постійне проживання № НОМЕР_3 від 13 грудня 2016 року, тому скасування дозволу може призвести до погіршення усталеного способу життя позивача та розірвання її родинних зв'язків.
Суд зазначає, що у 2017 році при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні ОСОБА_1 , ГУ ДМС України в м. Києві на підставі Закону України "Про імміграцію" проведено перевірку щодо підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, за результатами якої підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено, та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Згідно відміток на заяві позивача від 11 жовтня 2017 року посадовою особою відповідача 1 перевірено підстави та законність перебування в Україні, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, з'ясовано у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, будь-яких порушень законодавства не встановлено, у тому числі не встановлено подання позивачем свідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ Республіки Таджикистан ОСОБА_1 станом на 05 жовтня 2017 року до кримінальної відповідальності не притягувалася і непогашеної судимості не має.
Згідно довідки Міністерства внутрішніх справ України позивач на території України станом на 09 листопада 2017 року до кримінальної відповідальності не притягувалася, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Листом від 31 жовтня 2017 року №4013/125/29/01-2017 Відділ Інтерполу та Європолу ГУ в місті Києві Національної поліції повідомив, що позивач станом на 31 жовтня 2017 року за наявними обліками Генерального секретаріату Інтерполу в міжнародному розшуку не перебуває.
Листом від 14 грудня 2017 року №134/2 Служба безпеки України повідомила, що інформація про підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію" відсутня.
Згідно листа Державної прикордонної служби України від 07 листопада 2017 року №0.64-11787/0/18-17 перевіркою відносно позивача встановлено, що станом на 09:00 6 листопада 2017 року інформація про іноземця у базі даних осіб, яким на підставі закону органами охорони державного кордону заборонено в'їзд в Україну, відсутня.
Однак, як вбачається зі змісту висновку ГУ ДМС України в м. Києві від 31 серпня 2018 року, на підставі якого прийнято оскаржуване рішення, відповідачі жодним чином зазначених обставин не дослідили, хоча вони мають суттєве значення, натомість послалися на подання особою неправдивих відомостей під час оформлення дозволу на імміграцію, підтверджені лише листом ДПС України від 07 травня 2018 року.
Таким чином, проаналізувавши вимоги чинного законодавства в сфері імміграції, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що рішення від 31 серпня 2018 року прийнято ГУ ДМС України в м. Києві без дотримання процедури прийняття таких рішень, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; без проведення додаткової перевірки та зібрання доказів, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а отже, підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено правомірність оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 31 серпня 2018 року №145210.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків відсутній);
Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А; ідентифікаційний код 37768863);
Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А; ідентифікаційний код 42552598).
Суддя В.А. Кузьменко