16 грудня 2019 року Чернігів Справа № 734/3122/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України Департаменту фінансів України про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України Департаменту фінансів ( далі - відповідач), в якому просить визнати незаконним рішення відповідача № 24 від 22.02.2019 та зобов'язати відповідача виплатити грошову допомогу у розмірі 27 місячного грошового забезпечення, встановленого на день отримання інвалідності у розмірі 142087,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач на виконання рішень Козелецького районного суду, Київського апеляційного адміністративного суду, Верховного суду по справі № 734/1035/17 прийняв рішення від 22.02.2019 № 24 про призначення позивачу грошової допомоги в розмірі 27 місячного грошового забезпечення, встановленого на день звільнення з військової служби (від 24.07.1984) у сумі 7654,50 грн. Однак позивач не погоджується із сумою, зазначеною відповідачем у вказаному рішенні.
Ухвалою суду від 17.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11.11.2019 представником відповідача разом з відзивом подане клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні.
12.11.2019 ухвалою суду клопотання представника відповідача залишено без розгляду.
11.11.2019 представником відповідача подано відзив, в якому позов не визнає та зазначає, що позивачу встановлена інвалідність ІІІ групи внаслідок поранення та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії 27.06.2013. Отже, на думку відповідача, моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення інвалідності. На час встановлення позивачу інвалідності діяла постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2007 № 499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення ( контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні роботи, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб. Тому відповідач при виконанні рішень суду по справі № 734/1035/17 діяв у спосіб, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2007 № 499.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від 12.09.2017 у справі № 734/1035/17 позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велися бойові дії. Скасовано рішення Міністерства оборони України № 19 від 24 лютого 2017 року, виражене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в разі інвалідності осіб, звільнених з військової служби. Зобов'язано Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного частиною другою на день встановлення інвалідності з 27 червня 2013 року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 у справі № 734/1035/17 постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 вересня 2017 року змінено, викладено четвертий абзац резолютивної частини в наступній редакції: «Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби, у розмірі 27-місячного грошового забезпечення». В іншій частині постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.
Постановою Верховного суду від 13.12.2018 постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року залишено без змін.
Отже, фактично оскаржуване позивачем рішення відповідача безпосередньо пов'язане з виконанням постанови Козелецького районного суду Чернігівської області від 12.09.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 по справі № 734/1035/17.
Розглянувши подані позивачем матеріали, суд встановив таке.
На виконання постанови Козелецького районного суду Чернігівської області від 12.09.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 по справі № 734/1035/17 відповідачем прийнято рішення № 24 від 22.02.2019, в якому зазначено:
- скасувати пункт 9 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.02.2017 № 19;
- призначити грошову допомогу прапорщику в запасі ОСОБА_1 (Чернігівський ОТЦК та СП), якого 24.07.1984 звільнено з військової служби та 27.06.2013 встановлено ІІІ групу внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія АВ № 0111371 від 07.06.203), в розмірі 27-місячного грошового забезпечення, встановленого на день звільнення з військової служби (24.07.1984) в сумі 7654,50 грн ( а.с. 7).
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України:
1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
3. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
4. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відповідно до положень статті 160 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається та покладається на державну виконавчу службу у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження".
Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до положень частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, приписами статті 382 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (ч. 1-8 ст. 382 КАС України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ч. 1 ст. 383 КАС України); визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності органу виконавчої служби, приватного виконавця (ст. 287 КАС України).
З системного аналізу наведених норм вбачається виокремлення в окремі статті таких видів судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (стаття 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Суд звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст. 382), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням відповідача на виконання судових рішень порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Тож суд має з'ясувати, чи оскаржуване рішення пов'язане з виконанням судового рішення, чи є самостійним предметом спору.
Суд, проаналізувавши зміст постанови Козелецького районного суду Чернігівської області від 12.09.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 по справі № 734/1035/17 та предмет, підстави позову у даній справі, дійшов висновку, що такі дійсно спрямовані на контроль за виконанням вказаного судового рішення.
Відтак, вимоги про визнання незаконним рішення Комісії Департаменту фінансів Міністерства оборони України в розгляді питань пов'язаних з нарахуванням та виплатою одноразової матеріальної грошової допомоги та компенсаційних сум № 24 від 22.02.2019, яке прийнято на виконання судових рішень, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
У зв'язку з вказаним, суд зазначає, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи невиконання) постанови Козелецького районного суду Чернігівської області від 12.09.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 по справі № 734/1035/17 то, відповідно, позивачем невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Підстави для відшкодування судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Відповідач: Міністерство оборони України Департамент фінансів України (пр-т Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168).
Повний текст рішення виготовлено 16 грудня 2019 року.
Суддя І.І. Соломко