справа №1.380.2019.005874
13 грудня 2019 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання виплатити індексацію грошового забезпечення,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.08.2018;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.08.2018, з врахуванням проведеного розрахунку у сумі 24501,37 грн.;
- стягнути на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Окрім того, подав заяву (вх. № 41502 від 08.11.2019), у якій просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, оскільки про протиправність дій відповідача дізнався лише у серпні 2019 року.
Підставою цього позову зазначено протиправність ненарахування та невиплати позивачу відповідачем індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» за період з 01.01.2016 по момент звільнення - 03.08.2018, з покликанням на відсутність фінансових ресурсів.
Ухвалою суду від 13.11.2019 клопотання позивача про поновлення пропущеного строку на звернення з позовом до адміністративного суду - задоволено, причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом - визнано поважними та поновлено такий строк. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22.11.2019 за вх. № 43762 від позивача надійшла заява, у якій він просить про збільшення розміру позовних вимог і визначити додатковою підставою позову - невірно визначений у військовій частині НОМЕР_1 базовий місяць для нарахування ОСОБА_1 індексації заробітної плати та збільшити розмір позовних вимог до суми - 98 018 гривень 90 коп. Долучити як доказ розрахунок індексації за січень 2016 - серпень 2018 року полковника ОСОБА_1 , що являється додатком до заяви. Замінити пункт 2 позовних вимог позовної заяви на наступний: «Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.10.2018, з врахуванням проведеного розрахунку у сумі - 98 018 гривень 90 коп.». Доповнити позовні вимоги пунктом 6, такого змісту: «Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести виплату індексації заробітної плати позивачеві у сумі 98 018 гривень 90 коп. за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
06.12.2019 за вх. № 46457 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позов, з урахуванням змінених позовних вимог, не визнав, оскільки вважає, що викладені в ній міркування та вимоги є такими, що не відповідають чинному законодавству та не підлягають до задоволення. Просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Відповідно до ст.5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 р. №1282-ХІІ та п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Відтак вказує, що очевидним є те, що проведення індексації перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. Крім того, зазначив, що з 01.01.2016 грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України було значно збільшено за рахунок збільшення розмірів їх преміювання, однак відповідно до порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 не передбачено механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди
06.12.2019 за вх. № 46517 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує, що наведені відповідачем у відзиві аргументи підлягають відхиленню через відсутність нормативно-правових актів, які надавали би право останньому не проводити нарахування та не здійснювати позивачеві виплату індексації заробітної плати за період з 01.01.2016 по день звільнення (відповідно до наданого розрахунку).
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 1993 по 2018 роки.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 03.08.2018 №163, полковника ОСОБА_1 , звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 11.07.2018 № 425 у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» із застосуванням пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» від 06.12.2016 №1769-VІІІ з 03.08.2018 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Проте на день звільнення позивачу не виплачувалася індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016.
04.11.2019 адвокат позивача Хлопецький О.О. звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом за вих. № 03-19 (а.с. 31) чи виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення з 01.01.2016 по день звільнення.
На цей запит військовою частиною НОМЕР_1 надіслано відповідь №4/4616 від 07.11.2019 (а.с. 332-33) у якій зазначено, що виплата індексації заробітної плати за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 позивачу не проводилася.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо ненарахування індексації протиправною, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх порушених законних прав та інтересів.
При прийнятті рішення, суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).
Так, частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Так, статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році -103 відсотка, у 2018 році -103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У 2014 році позивачу нарахування індексації здійснювалось неправильно та призвело до нарахування індексації грошового забезпечення у занижених розмірах, оскільки при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачу невірно було встановлено базовий місяць у зв'язку зі зміною розмірів грошового забезпечення.
А з січня 2016 року позивачу взагалі не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Судом з довідки №575 від 06.11.2019 (а.с. 34), виданої військовою частиною НОМЕР_1 , встановлено що ОСОБА_1 виплачувалася індексація по грудень 2015 року та її розмір за грудень 2015 року склав 611,83 грн. Базовим місяцем при цьому нарахуванні індексації визначено грудень 2014 року. Також у військовій частині НОМЕР_1 йому проведено нарахування та виплату індексації за період з 01 березня 2018 року по серпень 2018 року. Розмір індексації за серпень 2018 року склав 0,00 грн. із розрахунку за повний місяць. Базовим місцем при цьому нарахуванні індексації визначено березень 2018 року.
Також, судом з відомостей щодо виплати грошового забезпечення (а.с. 35-39) встановлено, що щомісячна грошова винагорода, не мала постійного характеру, не була основною та змінювалась (збільшувалась) від 20% до 60% місячного грошового забезпечення та з 01.03.2018 року скасована. Отже, суд дійшов висновку, що така не повинна впливати на розмір індексації грошового забезпечення, з огляду на наступне:
Відповідно до роз'яснення Мінсоцполітики від 08.08.2017 №48/о/66-17 на запит ДФ Міноборони від 18.07.2017 № 248/3/9/1/863, зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.
У роз'ясненні Мінсоцполітики від 18.04.2018 № 28/о/66-18 на запит військової частини НОМЕР_2 від 29.03.2018 №2376 вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадових окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.
Зі змісту роз'яснення Мінсоцполітики від 09.02.2005 № 024-106 встановлено, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим, при розрахунку індексу для проведення індексації.
Відповідно до роз'яснення Мінсоцполітики від 06.08.2012 №169/10/137-12, у разі коли грошовий дохід з урахуванням суми підвищення менше суми грошового доходу з урахуванням індексації до його підвищення, у базовому місяці сума загального доходу визначається з таким розрахунком, щоб сума грошового доходу з урахуванням індексації не перевищувала загального доходу до його підвищення.
У абзаці 5 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення №1078 визначено, що у разі збільшення зарплати за рахунок постійної надбавки, доплати, премії тошо без підвищення посадового окладу суму індексації не потрібно зменшувати на розмір такого підвищення зарплати, тобто збільшення розміру заробітної плати за рахунок надбавок, доплат та винагород без збільшення посадового окладу не впливає на змін) “базового” місяця.
Також, судом встановлено, що розмір щомісячної грошової винагороди, протягом усього періоду нарахування не враховувався при нарахуванні одноразових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, вихідна допомога при звільненні тощо), а також при нарахуванні пенсії військовослужбовців, які набули право на її отримання.
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода не впливає на розмір індексації грошового забезпечення, відтак січень 2014 року не повинен визначатися як базовий місяць, а виплата індексації повинна була здійснюватися за розрахунками попереднього базового місяця - січня 2008 року.
В такому порядку, нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України». Протягом 2015-2017 років та січня-лютого 2018 року розміри посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (35%), таємності (15%) ОСОБА_1 залишалися незмінними (1340,00грн, 135,00грн., 516,25грн., 201,00грн. відповідно), згідно довідки військової частини НОМЕР_1 про нараховане грошове забезпечення.
Згідно проведеного розрахунку величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року становила 253,3%, сума нарахованої індексації 4258,75 грн. Таким чином, збільшення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року на суму 1663,26 грн. (14911,06 - 13247,80) не перевищило суму індексації нараховану у цьому місяці. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, (абз.4 п. 5 Порядку № 1078). Отже, сума фіксованої індексації заробітної плати ОСОБА_1 у березні 2018 року становить 2799,89 грн. (4463,15-1663,26), яка виплачується до наступної зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), а березень 2018 року являється базовим.
Крім того, оскільки у серпні 2018 року ОСОБА_1 відпрацьовано 3 дні, індексація в такому випадку нараховується пропорційно відпрацьованим дням відповідно до п. 4 Порядку № 1078 у сумі 270,96 грн. (2799,89/31*3).
З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що відповідачем не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за 2016 - 2018 роки у сумі 98 018 гривень 90 коп.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У свою чергу, як зазначив відповідач у відзиві на позов, він як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно у межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом.
Проте, суд вважає необґрунтованим вищевказане посилання відповідача, оскільки у відповідності до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірний період протиправно не нараховувалась та невиплачувалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 . При цьому, суд зазначає, що позовна вимога про зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від основної позовної вимоги, яка підлягає задоволенню судом.
Щодо вимоги позивача провести виплату індексації заробітної плати позивачеві за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», суд зазначає, що саме визначення конкретних рахунків для стягнення коштів за судовим рішенням може утруднити або й унеможливити виконання такого, оскільки коди економічної класифікації видатків можуть бути змінені, що в подальшому утруднить виконання судового рішення. Відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги в цій частині.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
У свою чергу, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвокатським об'єднанням надано суду: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1006477 (а.с. 18), договір про надання правової допомоги № 03-19 від 04.11.2019 (а.с. 19-22), прайс лист (вартість послуг адвоката Хлопецького О.О. на 2019 рік) (а.с. 23-26), акт виконаних робіт від 07.11.2019 (а.с. 27) з розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару), квитанцію від 07.11.2019 (а.с. 30) на суму 1500 грн. із зазначенням платник - ОСОБА_1 , отримувач - Хлопецький О.О., призначення платежу - за адвокатські послуги.
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин та з урахуванням задоволення адміністративного позову у повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судовий збір стягненню не підлягає, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судовий збір стягненню не підлягає, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання виплатити індексацію грошового забезпечення - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.08.2018.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 03.08.2018 у сумі 98018 (дев'яносто вісім тисяч вісімнадцять) гривень 90 (дев'яносто) копійок.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) понесенні витрати на правову допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.
5. У задоволенні решти вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13.12.2019.
Суддя Р.П. Качур