справа№1.380.2019.006646
16 грудня 2019 року м. Львів
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Карп'як О.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79000, м. Львів, пл. Шашкевича, 1), Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (81600, Львівська область, м. Миколаїв, вул. Шептицького, 9) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, в якому просить суд:
- визнати протиправним та нечинним діяння начальника Головного територіального управління юстиції у Львівській області Станіщука М.В. та Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, які не реагують на вимоги позивача щодо виконання судових рішень, не надсилають відповіді, не надають інформацію про хід виконавчих дій, не вживають заходів щодо стягнення з боржника боргу в повному обсязі;
- зобов'язати відповідачів виконати судові рішення від 22.01.2018 року Миколаївського районного суду Львівської області у справі № 447/2497/16-ц та постанову від 21.02.2019 року Львівського апеляційного суду, додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 06.05.2019 року, шляхом накладання арешту на все майно, нерухомість, банківські рахунки, землі та активи боржника, подати на нього подання в правоохоронні органи, накласти штрафи, заборонити виїзд за кордон тощо;
- зобов'язати начальника Головного територіального управління юстиції у Львівській області Станіщука М.В. надати відповіді на вимоги позивача від 17.09.2019 року та 16.11.2019 року;
- стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.;
- винести окрему ухвалу в прокуратуру Львівської області щодо бездіяльності відповідачів та невиконання ними судових рішень.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 цього Кодексу.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, однією з позовних вимог є зобов'язання відповідачів виконати судові рішення у справі №447/2497/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, шляхом накладення арешту на все майно, нерухомість, банківські рахунки, землі та активи боржника, подати на нього подання в правоохоронні органи, накласти штрафи, заборонити виїзд за кордон тощо.
Таким чином, позивачем оскаржується протиправна бездіяльность відповідача в рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, який видав Миколаївський районний суд Львівської області за результатами розгляду цивільної справи №447/2497/16-ц.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглядаючи питання про відкриття провадження, суд встановив наступне.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приписами ч. 1 ст. 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначено у ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження".
Частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, сторони, інші учасники виконавчого провадження та особи незалежно від їх статусу, мають право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання судового рішення до суду, який видав виконавчий документ.
Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів не належать справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих в межах цивільної юрисдикції.
Аналогічну правову позицію щодо юрисдикції відповідних спорів висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі №213/2012/16 (провадження №14-13цс18).
Порядок оскарження рішень дій та бездіяльності державного виконавця при виконанні судових рішень, винесених при розгляді справ в порядку цивільного судочинства, регламентований ст. ст. 447-450 ЦПК України.
Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно ч.1 ст.448 Цивільного процесуального кодексу України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Аналіз вищенаведених норм КАС України, Закону України "Про виконавче провадження" та ЦПК України дозволяє суду дійти висновку про те, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Цивільного процесуального кодексу України, порушено їхні права чи свободи. Розгляд такої скарги проводиться за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Приймаючи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справи і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Суд зазначає, оскільки в частині позовних вимог оскаржується бездіяльність відповідача під час виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області у справі № 447/2497/16-ц, яка розглянута за правилами Цивільного процесуального кодексу України, належним судом для розгляду позову в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідачів виконати судові рішення від 22.01.2018 року Миколаївського районного суду Львівської області у справі № 447/2497/16-ц та постанову від 21.02.2019 року Львівського апеляційного суду, додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 06.05.2019 року, шляхом накладання арешту на все майно, нерухомість, банківські рахунки, землі та активи боржника, подати на нього подання в правоохоронні органи, накласти штрафи, заборонити виїзд за кордон тощо; - є саме Миколаївський районний суд Львівської області.
Таким чином, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідачів виконати судові рішення від 22.01.2018 року Миколаївського районного суду Львівської області у справі № 447/2497/16-ц та постанову від 21.02.2019 року Львівського апеляційного суду, додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 06.05.2019 року, шляхом накладання арешту на все майно, нерухомість, банківські рахунки, землі та активи боржника, подати на нього подання в правоохоронні органи, накласти штрафи, заборонити виїзд за кордон тощо, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а мають розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог.
Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
З урахуванням вище викладеного, суд доходить висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, а саме: щодо зобов'язання відповідачів виконати судові рішення від 22.01.2018 року Миколаївського районного суду Львівської області у справі № 447/2497/16-ц та постанову від 21.02.2019 року Львівського апеляційного суду, додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 06.05.2019 року, шляхом накладання арешту на все майно, нерухомість, банківські рахунки, землі та активи боржника, подати на нього подання в правоохоронні органи, накласти штрафи, заборонити виїзд за кордон тощо, оскільки їх вирішення віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, відповідно до підсудності, визначеної Цивільним процесуальним кодексом України.
Керуючись п. 1 ч.1 ст. 170, ст.ст. 242, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідачів виконати судові рішення від 22.01.2018 року Миколаївського районного суду Львівської області у справі № 447/2497/16-ц та постанову від 21.02.2019 року Львівського апеляційного суду, додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 06.05.2019 року, шляхом накладання арешту на все майно, нерухомість, банківські рахунки, землі та активи боржника, подати на нього подання в правоохоронні органи, накласти штрафи, заборонити виїзд за кордон тощо.
Роз'яснити позивачу можливість звернення з даними вимогами до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду у порядку, визначеному ст.ст. 293, 295-297 КАС України. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом 15-ти днів з дня отримання її копії.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна