20 квітня 2018 року м.Київ № 810/509/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області, Ірпінського міського відділу (з обслуговування міст Ірпіня та Бучі) Головного управління МВС України в Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ГУ МВС України в Київській області, Ірпінського МВ (з обслуговування м. Ірпіня та м.Бучі) ГУ МВС України Київській області, в якому просив визнати неправомірними дії ГУ МВС України в Київській області та Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області щодо відмови у нарахуванні йому грошового забезпечення та видачі довідки про грошове утримання з урахуванням перерахунку та раніше виплаченої заробітної плати з коефіцієнтом 5 за роботу в зоні відчуження, з якої нараховувалась пенсія за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: з 27 по 30 квітня 1986, з урахуванням подвійного посадового окладу у розмірі 280 крб., добових у розмірі 14 крб., одноразової винагороди за отриману гранично допустиму дозу радіаційного опромінення у розмірі 630 крб.; зобов'язати ГУ МВС України, Ірпінський МВ ГУМВС України в Київській області провести нарахування та виплату грошового забезпечення за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 27 по 30 квітня 1986 з урахуванням подвійного посадового окладу та окладу за спеціальним званням у розмірі 280 крб., добових у розмірі 14 крб., одноразової винагороди за отриману гранично допустиму дозу радіаційного опромінення у розмірі 630 крб. та видати довідку про грошове утримання з урахуванням перерахунку раніше заробітної плати з коефіцієнтом 5 за роботу в зоні відчуження, з якої раніше нараховувалась пенсія, для пред'явлення до органів управління ПФУ для нарахування та виплати пенсії.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи, інвалідність пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи; перебуває на обліку в управлінні ПФУ в м.Ірпені Київської області, одержує пенсію по інвалідності внаслідок аварії на ЧАЕС. З набуттям чинності постанови КМУ від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", стали діяти положення по те, що пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 у розмірі відшкодування фактичних збитків. Зважаючи на те, що він працював начальником ІТТ Ірпінського МВС УВС Київської області та був відряджений до ЧАЕС на 4 доби у період з 27.04.1986 по 30.04.1986, проте виплати за участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не отримував, розмір його фактичної заробітної плати за роботу в зоні відчуження було визначенено неправильно, без врахування подвійного посадового окладу у розмірі 280 крб., добових у розмірі 14 крб., одноразової винагороди за отриману гранично допустиму дозу радіаційного опромінення у розмірі 630 крб. Вказані обставини, у свою чергу, призвели до суттєвого заниження розміру пенсії позивача.
З огляду на викладене, позивач звертався до відповідачів із заявами про надання йому довідок про заробітну плату та всі інші виплати під час роботи в зоні ЧАЕС. Водночас, за результатом розгляду вказаних звернень відповідачі повідомили, що нарахування та виплата його грошового забезпечення відбулася правильно, а тому підстави для видачі нової довідки про заробітну плату відсутні. У наданій йому довідці була зазначена заробітна плата за роботу в зоні відчуження у 1986-1990, з якої вирахована пенсія у сумі 141,40 крб. На думку заявника, дії відповідачів по відмові у нарахуванні грошового забезпечення за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 27.04.1986 по 30.04.1986 є неправомірними, з цих мотивів позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 20.03.2018 було відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
Відповідач- ГУ МВС України в Київській області, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що грошове утримання позивача за час несення служби в зоні особливого контролю у 1986 нараховане та виплачене згідно законодавства, яке діяло в той період. Відповідач також звернув увагу, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Тобто, ГУ МВС України в Київській області, не має права видавати довідку про грошове забезпечення позивача за несення служби в зоні відчуження із зазначенням складових грошового забезпечення не вказаних у розрахунковому листі (первинний фінансовий документ) за запитуваний період. При цьому, відповідач стверджує, що він не є належною стороною у справі, оскільки позивач проходив службу у Ірпінському міському відділі (з обслуговування міста Ірпінь і Буча) ГУ МВС України в Київській області, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог щодо нього, відсутні.
Відповідач Ірпінській міський відділ (з обслуговування м. Ірпіня та Бучі) ГУ МВС України в Київській області не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів. З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у взаємному зв'язку та сукупності, суд дійшов таких висновків^
ОСОБА_1 .? є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії № 1, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 та вкладкою №084411 до посвідчення серії НОМЕР_1 , які видані 22.06.1998 Київською облдержадміністрацією (а.с. 12).
Позивач є інвалідом другої групи (посвідчення серії НОМЕР_2 ), яке надає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с. 13).
Позивач, як працівник Ірпінського МВ ВС, відповідно до наказу УВС Київського облвиконкому про виплату кратних окладів особовому складу від 14.08.1986 №069 у період з 27.04.1986 по 30.04.1986 брав участь у заходах із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у м. Прип'яті, що підтверджується довідкою №45 від 09.08.2016, виданою ГУ МВС України у Київській області (а.с. 15).
Згідно витягу із акту огляду у МСЕК до довідки серії КИО-І № 066147 та довідки серії 2-18 АБ № 000368 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого, за період перебування в зоні відчуження, отримав захворювання, пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має 70 % втрати професійної працездатності (а.с. 11).
З копії маршрутного листа, виданого УВС Київської області 06.06.1993 за № 20/3-34 вбачається, що капітан міліції ОСОБА_1 при участі у заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС знаходився у 30 км зоні (зоні відселення) у період з 27.04.1986 по 30.04.1986, кількість днів - 4; місце несення служби - 002 - м.Прип'ять та отримав дозу радіоактивного опромінення 35.00 бер (а.с. 14).
Ліквідаційною комісією Ірпінського міського відділу (з обслуговування м. Ірпіня та м.Бучі) ГУ МВС України в Київській області було видано позивачу довідку №З-611 від 11.08.2016 про заробітну плату (грошове забезпечення), одержану особою за роботу (службу) в зоні відчуження в 1986-1990, відповідно до якої йому за роботу в населеному пункті зони відчуження м. Прип'яті з 27.04.1986 по 30.04.1986 за місцем роботи у Ірпінському РВ ВС на посаді начальника ІТТ була виплачена заробітна плата у розмірі 141,40 крб., з урахуванням окладу (тарифної ставки) у розмірі 110,00 крб.; за звання - 100,00; відсоткова надбавка за вислугу років - 10,50 крб., а також коефіцієнта 5 (4+1) відповідно до постанови Ради Міністрів УСРС та Укрпрофради від 10.06.1986 №207-7. Розмір заробітної плати позивача за роботу в населених пунктах зони відчуження м. Прип'ять з 27.04.1986 по 30.04.1986 було визначено у сумі 141,40 крб., виходячи із збереженого середнього заробітку за дні роботи в зоні відчуження в 1986-1990 у розмірі 29,40 крб., оплати праці за дні роботи (служби) в зоні відчуження в 1986-1990 у розмірі 112 крб. (а.с. 16).
Фактична заробітна плата за роботу в зоні відчуження, із якої визначається пенсія, складає 141,40 крб.
Зі змісту вказаної довідки судом також встановлено, що премії за діючими системами преміювання за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках (із зазначенням показника преміювання, розміру премії та підстави її виплати), а також винагороди, добові та інші доплати та надбавки (за роботу у нічний час, за класність тощо із зазначенням розміру та підстави виплати), до даної довідки органом держаної влади включені не були.
У жовтні 2017, дізнавшись про зняття грифу "секретно" з урядових рішень щодо нарахування оплати праці особам, які безпосередньо брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в зоні відчуження у 1986, позивач звернувся до Головного управління МВС України в Київській області з письмовою заявою про надання йому довідки про оплату праці в зоні ЧАЕС за період з 27.04.1986 по 30.04.1986 за фактично відпрацьований час в зоні ЧАЕС з урахуванням виплачених йому сум та таких, які помилково не були виплачені, але виплата яких передбачалась законодавством.
На вказане звернення, ГУ МВС в Київській області, 10.01.2018, була надана відповідь №29/З-1248, що довідка про грошове забезпечення від 11.08.2016 №З-611, видана Ліквідаційною комісією Ірпінського МВ ГУ МВС Київської області правильна, і підстав для видачі нової, немає.
В обґрунтування прийнятого рішення, відповідач послався на постанову ЦК КПРС, Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦ РПС від 07.05.1986 № 524-156 "Про умови оплати праці та матеріального забезпечення робітників підприємств та організацій зони Чорнобильської атомної електростанції", де надано право керівникам виплачувати військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки СРСР, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконують службові обов'язки в зоні Чорнобильської АЕС, посадові оклади і оклади за військове або спеціальне звання у подвійному розмірі.
У свою чергу, розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 №964-рс "Про виділення Міненерго СРСР додаткового фонду заробітної плати", з метою прискорення робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції було дозволено керівникам міністерств і відомств, що беруть участь у ліквідації аварії, за узгодженням з головою урядової комісії проводити у виняткових випадках оплату праці працівників, зайнятих на цих роботах у III зоні небезпеки, у п'ятикратному розмірі, порівняно з установленими чинним законодавством нормами; у II зоні - у чотирикратному розмірі; і в І зоні - у трикратному розмірі.
Відповідно до розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23.05.1986 №1031-рс, порядок і розміри підвищеної оплати праці зазначеним розпорядженням поширювалися на військовослужбовців, начальницький і рядовий склад органів внутрішніх справ, зайнятий на роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Згідно з вимогами постанови Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради професійних спілок від 10.06.1986 №207 "Про оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забрудненню навколишнього середовища" надано право керівникам міністерств і відомств і заступникам провадити оплату праці працівників, зайнятих на ліквідації наслідків аварії у відповідних зонах небезпеки, в передбачених розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 №964.
На підставі наведеного, відповідач у вказаному листі, вказав, що оскільки щомісячне преміювання осіб рядового та начальницького складу органів (підрозділів) внутрішніх справ до відрядження в зону відчуження не здійснювалося, підстав для виплати премії за період виконання робіт, пов'язаних із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС для ОСОБА_1 , після повернення із зони відчуження, не було.
Позивачу було також роз'яснено, що довідки видаються згідно постанови Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 10.06.1986 №207-7 на підставі довідки про підтвердження факту участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і розрахункового листа, який є первинним документом нарахування грошового забезпечення за роботи в зоні ЧАЕС. Розрахунок проводиться виходячи із середньотарифної ставки та фактично відпрацьованих днів у зоні.
Згідно наказу МВС СРСР від 11.05.1986 № 0130 особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконували службові обов'язки в зоні ЧАЕС, виплачувались добові з розрахунку 2 крб.60 коп. на добу.
Крім того, відповідач звернув увагу, що особам офіцерського складу проводилась виплата разової грошової винагороди за отриману максимально допустиму дозу радіації з розрахунку трьох місячних окладів та окладів за спеціальним званням. Разом з цим, відповідачем зазначено, що отримані позивачем добові та одноразова грошова винагорода, носять разовий характер і не є складовими грошового забезпечення та до картки про нарахування грошового забезпечення і довідки, виданої на підставі постанови Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 10.06.1986 №207-7, не включаються.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає про таке: відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 №796-XII.
Згідно з частиною першою статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Частиною четвертою статті 15 Закону №796-XII передбачено, що видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Відповідно до абзацу першого пункту 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Після аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986, Уряди колишнього СРСР та Української РСР ухвалили рішення із грифом "таємно" щодо оплати праці осіб-ліквідаторів. Після зняття грифа "таємно" та для "службового користування" стало відомо, що при нарахуванні заробітної плати не були враховані вимоги нормативно-правових актів: розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року № 964; постанови Ради Міністрів СРСР від 07 травня 1986 року № 524-156; розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 року № 1031; постанови Ради Міністрів СРСР від 05 червня 1986 року № 655-195; постанови Ради Міністрів УРСР від 10 червня 1986 року № 207-7 та інші.
У вказаних нормативно-правових актах йде мова про умови оплати праці і матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій і закладів, які брали участь у роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дія яких поширюється на військовослужбовців та військовозобов'язаних запасу, яких було призвано на військові збори та які в 1986-1990 роках виконували роботи в зоні відчуження, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
Суд зазначає, що пунктом 1 постанови Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 07 травня 1986 року №524-156 "Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств і організацій зони Чорнобильської атомної електростанції" передбачались виплати військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки СРСР, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, що виконують службові обов'язки в зоні Чорнобильської АЕС, посадові оклади і оклади за військовим або спеціальним званням в подвійному розмірі.
Пунктом 2 постанови Ради Міністрів УРСР від 08.05.1986 №168-5 "Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств і організацій зони Чорнобильської атомної електростанції" доведено до відома міністерств, відомств УРСР, облвиконкомів, Київського і Севастопольського міськвиконкомів про прийняття постанови ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС від 07.05.1986 №524-156, а пунктом 3 цієї постанови на міністрів, керівників відомств, голів обл(міськ)виконкомів покладено персональну відповідальність за виконання зазначеної постанови.
У подальшому правовому регулюванні вказані положення постанови №524-156 зазнали змін та уточнень.
Розпорядженням Ради Міністрів СРСР №964-рс від 17.05.1986 "Про виділення Міненерго СРСР додаткового фонду заробітної плати" надано право голові урядової комісії з ліквідації аварії виплачувати працівникам, які відзначилися при виконанні особливо важливих і відповідальних робіт в залежності від небезпеки їх проведення одноразову винагороду в розмірі до 1000 руб; дозволено керівникам міністерств і відомств, які беруть участь у ліквідації аварії, за узгодженням з головою урядової комісії з ліквідації аварії проводити у виняткових випадках оплату праці працівників, зайнятих на зазначених роботах в III зоні небезпеки, в п'ятикратному розмірі у порівнянні з установленими діючим законодавством нормами, в II зоні - в чотирикратному і в I зоні - в трикратному розмірі (абзац перший). У тих випадках, коли працівник отримує максимально допустиму дозу радіації і в зв'язку з цим не допускається для подальшої роботи у вказаних зонах небезпеки, йому виплачується одноразова винагорода в розмірі п'ятикратної місячної тарифної ставки (посадового окладу), а особам офіцерського складу військових частин, офіцерського і начальницького складу органів КДБ СРСР і внутрішніх справ - трьох місячних окладів грошового забезпечення за посадою і військовому або спеціальному званню, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, особам молодшого начальницького і рядового складу органів КДБ СРСР і внутрішніх справ - 500 руб., військовослужбовцям строкової служби і військовим будівельникам - 300 руб. (абзац другий).
Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 23.05.1986 №1031-рс було поширено порядок та умови підвищеної оплати праці, передбачені розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 №964, на військовослужбовців, начальницький та рядовий склад органів внутрішніх справ. При цьому грошове забезпечення в підвищених розмірах виплачувалось виходячи з посадових окладів, а особам офіцерського і начальницького складу, прапорщикам і мічманам також з окладу на військовим або спеціальним званням (абзац перший).
Постановою Ради Міністрів СРСР, Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 05.06.1986 №665-195 "Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і попередженням забруднення навколишнього середовища", надано право керівникам міністерств і відомств та їх заступникам проводити оплату праці працівників, зайнятих на роботах по ліквідації наслідків аварії у відповідних зонах небезпеки, в розмірах, передбачених розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 №964. Оплата праці працівників, зайнятих на роботах у третій, другій і першій зонах небезпеки, проводилась відповідно у чотири, - три- і двократному розмірах, понад середньомісячну заробітну плату, виходячи з тарифної ставки (окладу), установленому за основним місцем роботи (абзац третій і четвертий пункту 1).
Відповідно до пункту 1 постанови ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 7 травня 1986 року №524-156, пунктів 1, 4 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 року №665-195, пункту 1 постанови Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 10 червня 1986 року №207 оплата за роботу у зонах небезпеки провадилася з урахуванням кратності зони небезпеки по тарифній ставці (посадовий оклад + оклад за спеціальне звання), підвищеної у два рази (наказ МВС СРСР від 11 травня 1986 року № 0130 та від 30 червня 1986 року № 0189, вказівка МВС СРСР від 30 травня 1986 року № 35з).
Отже, пунктом 1 постанови ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 7 травня 1986 року №524-156 передбачено здійснення виплати військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки СРСР, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, що виконують службові обов'язки в зоні Чорнобильської АЕС, посадових окладів і окладів за військовим або спеціальним званням в подвійному розмірі.
Крім того, за приписами абзацу другого пункту 1 постанови ЦК КПРС Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 07 травня 1986 pоку №524-156 та на підставі розпорядження Ради Міністрів СРСР від 03 вересня 1986 pоку №1767 (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 10 вересня 1986оку № 530-рс) тарифні ставки і посадові оклади працівників, які виконували роботи в районах і на роботах з підвищеною радіоактивністю, підвищувалась до 15 відсотків.
Міністерствам, відомствам УРСР, облвиконкомам, Київському і Севастопольському міськвиконкомам надавалось право встановлювати конкретні розміри підвищення з врахуванням складності і терміновості цих робіт, затверджувати переліки робіт з підвищеною радіоактивністю, які оплачуються в такому ж порядку, було також затверджено перелік населених пунктів з підвищеною радіоактивністю, в яких оплата праці провадилась по підвищених до 25 % тарифних ставках (посадовим окладам).
Виходячи з викладених положень, грошове забезпечення позивача під час виконання робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у період з 27 квітня 1986 року по 30 квітня 1986 року у місті Прип'ять, яке відноситься до третьої зони небезпеки, повинно бути розрахованим виходячи з подвійного розміру посадового окладу (окладу по військовому чи спеціальному званню), підвищеного на 15% за виконання робіт з підвищеною радіоактивністю.
Натомість, вказані відповідачем у довідці від 11.08.2016 №З-611 дані свідчать про те, що грошове забезпечення позивача обраховане в одинарному розмірі та без 15% підвищення до посадового окладу.
При цьому, у ході встановлених в під час розгляду справи обставин, грошове забезпечення ОСОБА_1 за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС із 27.04.1986 по 30.04.1986, з урахуванням подвійного посадового окладу, підвищеного на 15% за виконання робіт з підвищеною радіоактивністю, з коефіцієнтом 5, із застосуванням кратності 4 та зі збереженим середнім заробітком за основним місцем роботи, становить 287 крб. (де 7 крб. (денна тарифна ставка) х 4 (дні роботи) х 2 (подвійний розмір) х 15% (надбавка до окладу за виконання робіт з підвищеною радіоактивністю) х 4 (кратість) + 29,40 (збережений середній заробіток) = 287 крб.
Щодо наявності підстав для донарахування позивачу добових, суд зважає на таке:
згідно абзацу третього пункту 1 постанови ЦК КПРС, Президії ВР СРСР, РМ Української РСР, ВЦРПС від 07.05.1986 №524-156 "Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств і організацій зони Чорнобильської атомної електростанції" було постановлено особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, начальницькому і рядовому складу органів внутрішніх справ виплачувати крім того добові і забезпечувати їх безкоштовним харчуванням. Тобто зазначена норма була обов'язковою до виконання у частині нарахування добових, однак такі виплати не нараховувались та не виплачувались.
Відповідно до умов підпункту 2 пункту 1 постанови Ради Міністрів України РСР та Української республіканської ради професійних спілок від 10 червня 1986 №207-7 "Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій та установ, які зайняті на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забруднення навколишнього середовища" міністерствам і відомствам дозволялось виплачувати працівникам, у тому числі військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки СРСР, військовозобов'язаним, призваним на збори, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, направленим на роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забруднення навколишнього середовища, добові в розмірі 3,50 крб. та забезпечувати їх безкоштовними трьохразовим гарячим харчуванням (із розрахунку 2,85 крб. на добу) і безкоштовним житлом.
Водночас, як встановлено судом, добові позивачу, всупереч наявного у нього права на їх отримання, не нараховувались і не виплачувались.
Щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу одноразову виплату коштів в сумі 630 крб. за отриману гранично допустиму дозу радіоактивного опромінювання більше 50 мілізівертів за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 30.04.1986 року, добових в сумі 14,00 крб., суд зазначає про таке.
Розпорядженням Ради міністрів СРСР "Про виділення Міненерго СРСР додаткового фонду заробітної плати" від 17 травня 1986 року № 964-рс визначено, що у тих випадках, коли працівник отримує гранично допустиму дозу радіації і в зв'язку з цим не допускається для подальшої роботи в зазначених зонах небезпеки, йому виплачується одноразова винагорода у розмірі п'ятикратної місячної тарифної ставки (посадового окладу), а особам офіцерського складу військових частин, офіцерського та начальницького складу органів КДБ СРСР і внутрішніх справ - трьох місячних окладів грошового утримання за посадою та військовим чи спеціальним званням, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, особам молодшого начальницького і рядового складу органів КДБ СРСР і внутрішніх справ - 500 руб., військовослужбовцям строкової служби і військовим будівельникам - 300 руб.
Позивач мав звання молодший лейтенант та, як вже зазначалось, отримав дозу опромінення 35 бер. (350 мілізівертів). Відповідно до Положення "Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР 29 липня 1991 за № 114, посада молодший лейтенант міліції (молодший лейтенант внутрішньої служби) віднесена до категорії "Середній начальницький склад".
Таким чином, при встановлених обставинах та приймаючи до уваги приписи вказаного розпорядження позивачеві належить до виплати одноразова грошова винагорода (як особі, яка відноситься до середнього начальницького складу органів внутрішніх справ), у розмірі трьох місячних окладів грошового утримання по посаді і спеціальному званню, що становить 630,00 крб. Посадовий оклад - 110 крб., звання - 100 крб., (110+100) х 3 = 630,00 крб.
Суд також звертає увагу, що відповідно до приписів наказу Управління ВС виконкому Київської обласної Ради народних депутатів від 29 жовтня 1986 року № 440 "Про виплату одноразової винагороди особовому складу Прип'ятського МВ ВС, які брали участь по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" начальнику ФПО УВС було наказано до 15 листопада цього року забезпечити нарахування і виплату одноразової винагороди особовому складу Прип'ятського МВ ВС, які брали участь у заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому, як стверджує позивач, і це визнається відповідачем, одноразова винагорода не була виплачена.
За таких обставин та, ураховуючи, що позивач має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 630,00 крб., яка йому виплачена не була, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
В той же час, відповідно до листа Мінпраці, Мінчорнобиля та Мінфіну України від 29 жовтня 1992 №09-3751/1032/3к/13-412/308 у разі, якщо робота в зоні відчуження оплачена невірно, без врахування урядових рішень, то повинен бути здійснений перерахунок заробітної плати згідно законодавства. При цьому, визначена таким чином заробітна плата не індексується, не виплачується, а тільки враховується при обрахуванні пенсії.
Згідно листа Мінсоцполітики від 09 червня 1995 року №224/8.13 підприємства і організації в разі неправильної оплати праці в зоні відчуження повинні зробити перерахунок заробітної плати особам, які в 1986-1987 роках брали участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
За таких обставин, суд доходить до висновку, що в діях відповідачів вбачається протиправність щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні грошового забезпечення та видачі відповідної довідки про грошове забезпечення за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС з 27.04.1986 по 30.04.1986.
Тому позивачу повинен бути зроблений перерахунок заробітної плати, оскільки його робота в період ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС повинна бути оплачена з урахуванням всіх зазначених вище нормативно-правових актів, що регламентують порядок оплати праці робітників та службовців, з урахуванням кратності зони небезпеки - 4, подвійного розміру посадового окладу, підвищеного на 15% за виконання робіт з підвищеною радіоактивністю, збереженої середньої заробітної плати за основним місцем роботи; добових у розмірі 14 крб.; одноразової винагороди за отриману гранично допустиму дозу радіаційного опромінення у розмірі 630 крб. за отриману гранично допустиму дозу радіоактивного опромінювання 350 мілізівертів особам офіцерського складу внутрішніх справ під час виконання робіт у зоні небезпечності в період з 27.04.1986 по 30.04.1986.
Щодо вимог про зобов'язання відповідача видати позивачу нову довідку встановленого зразка про грошове забезпечення з урахуванням вищезазначених виплат для пред'явлення до органів Управління Пенсійного Фонду України для нарахування пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд зазначає про таке.
З 1 січня 2012 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою забезпечено здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із розміру заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Відповідно до пункту 7 постанови КМУ №1210 пенсії призваних на військові збори військовозобов'язаних, які брали участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та працювали у зоні відчуження в 1986-1990 роках, призначаються виходячи із заробітної плати, яку вони одержували за основним місцем роботи, з урахуванням фактично відпрацьованого часу у зоні відчуження, характеру виконуваної роботи, місця і тривалості робочого дня (незалежно від періоду проведення розрахунку оплати праці за умови, якщо такий розрахунок проведено на підставі первинних документів про місце роботи і тривалість робочого дня згідно із сумарною кратністю оплати праці, встановленою у відповідні періоди за зонами небезпеки: у III зоні - 5, II - 4, I - 3). При цьому в усіх випадках заробітна плата для розрахунку пенсії не повинна бути нижчою від фактично одержаної суми у зазначений період.
Отже, наділивши позивача певними соціальними гарантіями, що випливають з його статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, інваліда ІІ групи із захворюванням, пов'язаним з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 22.06.1998 року довічно, держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з пунктом 1 Постанови КМУ №1210 визначений механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
Відповідно до пункту 7 даного Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додається, у тому числі, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, форма якої затверджена постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 №122; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (при призначенні пенсії із використанням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Таким чином, з метою належного виконання прийнятого судом рішення, уникнення будь-яких перешкод в отриманні позивачем вказаної довідки та відновлення його порушеного права, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання ГУ МВС України у Київській області та Ірипінського МВ (з обслуговування м.Ірпіня та Бучі) ГУ МВС України в Київській області видати позивачу нову довідку про грошове забезпечення встановленого зразка, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 03.09.2012 за №536, з урахуванням всіх належних заявникові та вказаних у цьому судовому рішенні виплат за період з 26.04.1986 по 30.04.1986 для подачі до органів управління пенсійного фонду для здійснення перерахунку пенсії.
За змістом частини першої статті 72 та частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".
Суд звертає увагу, що частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Всупереч викладеним положенням відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано в ході судового розгляду справи належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача та встановлені судом обставини справи.
Верховний Суд № у справі № 821/3514/15-а звернув увагу на те, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
ВС роз'яснив, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, однак за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршено порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених у судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачем під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б повністю спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Головного Управління МВС України в Київській області, Ірпінського МВ (з обслуговування м.Ірпінь та Бучі) ГУ МВС України в Київській області щодо відмови у нарахуванні та наданні ОСОБА_1 довідки про грошове забезпечення за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 27.04.1986 по 30.04.1986 з урахуванням подвійного посадового окладу 287 крб., добових у розмірі 14 крб., одноразової винагороди за отриману гранично допустиму дозу радіаційного опромінення у розмірі 630 крб.
Зобов'язати Головне Управління МВС України в Київській області, Ірпінський МВ (з обслуговування м.Ірпінь та Бучі) ГУ МВС України в Київській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення за роботу у зоні відчуження в період з 27.04.1986 по 30.04.1986 з урахуванням: подвійного посадового окладу та окладу за спеціальним званням у розмірі 287 крб.; одноразової винагороди за отриману гранично допустиму дозу радіаційного опромінювання 350 мілізівертів особам офіцерського складу внутрішніх справ у розмірі 630 крб.; добових у розмірі 14,00 крб.
Зобов'язати Головне Управління МВС України в Київській області, Ірпінський МВ ГУМВС України в Київській області видати нову довідку встановленого зразка про грошове утримання з урахуванням вищезазначеного перерахунку для подачі до органів УПФУ України для нарахування та виплати пенсії.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Брагіна О.Є.