справа № 489/2228/19 провадження №2/489/1439/19
Іменем України
16 грудня 2019 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
секретаря судового засідання Коденко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
встановив:
У квітні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивувала тим, що відповідачем є колишнім чоловіком її доньки, який хоча і зареєстрований за вказаною адресою, проте в зазначеній квартирі фактично не проживає з 12.09.2012. Добровільно знятися з реєстрації не бажає. Посилаючись на вищевикладене, позивач просить визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою, яка належить їй на праві власності.
Ухвалою суду від 10.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
У судове засідання, призначене на 13.12.2019 08:30 годину, учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач надала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій просила позовні вимоги задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач причини неявки суду не повідомив та відзиву не подав. Третя особа причини неявки в судове засідання не повідомила.
За таких обставин, з урахуванням положень статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.
Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи з вимог частини пятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.
Дослідивши матеріали справи та встановивши фактичні обставини, суд приходить до наступного.
Із матеріалів справи встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 10.10.2007, зареєстрованого в МБТІ за № 6636639, ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) є власником квартири АДРЕСА_1 , що також підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до довідки ОСББ «Херсонське шосе 32» № 33 від 01.06.2017 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Крім того, факт реєстрації відповідача за вказаною адресою підтверджується відомостями, наданими на запит суду Департаментом з надання адміністративних послуг.
Актом про непроживання особи за місцем реєстрації, засвідченого сусідами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтверджується, що відповідач за адресою: АДРЕСА_2 , не проживає з 12.09.2012.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначено, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права громадян на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій в здійсненні покладених на них завдань по управлінню житловим фондом, експлуатації і збереженню його.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 ЦК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб.
Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно статті 150 ЖК громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об'єктивно оцінивши наявні докази у сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач, як власник квартири, позбавлена можливості у повній мірі використовувати своє право власності у зв'язку з тим, що за адресою її нерухомого майна зареєстрований відповідач, який за вказаною адресою не проживає понад один рік та відповідно до вимог статті 405 ЦК України втратив право на користування цим житлом, а тому позов підлягає задоволенню у спосіб, вказаний позивачем.
На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 768,40 грн., витрати на оплату якого понесені позивачем при зверненні до суду.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таким що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Ленінський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;
відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
третя особа: ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення складно 16.12.2019.
Суддя І.В.Коваленко