Справа № 500/1792/19
Провадження № 2/500/1882/19
03 грудня 2019 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Пащенко Т.П.
при секретарі - Топтигіній О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про повернення майна, неправомірно захопленого і відшкодовування доходів отриманих від цього майна,-
В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення майна зазначеного в довідці від 09.10.2018 року, а саме: автомобільної мийки, розташованої у дворі по АДРЕСА_1 вартістю 45 000 грн., пристосованого залізничного вагончика - 3000 грн.; апарату «Керхер» високого тиску - 9 000 грн.; 100 літрового водонагрівача (бойлера) - 2200 грн.; електрообігрівача 1,3 кв. на рамі з малими колесами - 2200 грн., водостійкого пилососу - 1000 грн.; апарату з автовідключення по електроенергії (лічильник) - 350 грн.; водопідводу з 50 - літровим баллоном - 350 грн.; водолічильника з фільтром очистки - 400 грн., всього на 63500 грн. та просив стягнути у відшкодування доходів, отриманих від цього майна грошові кошти у розмірі 19 300 грн. В обґрунтування позову вказує, що у 2012 році у дворі по АДРЕСА_1 ним була побудована автомобільна мийка площею 25 кв.м., некапітального будівництва. З 13.03.2018 року ОСОБА_2 заволодів вказаною автомобільною мийкою, вартість якої складає 48 000 грн., разом із устаткуванням вартістю 15 500 грн. без відома позивача. Позивач згоду на укладання договору не надавав. В результаті користування автомобільною мийкою в період з 13.03.2018 року по 01.09.2018 року відповідач отримав дохід у розмірі 19 300 грн., який позивач просить суд стягнути на його користь.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, зазначивши, що оскільки він не хотів мати справи з податковою, а його син займається підприємницькою діяльністю, він попросив сина укласти договір з ПП «БМУ №20» щодо надання в оренду земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . На цій земельній ділянці за власний кошт позивач спорудив будівлю (автомийку) з метою здійснення підприємницької діяльності - надання послуг з миття автомобілів. З березня 2018 року у дворі по АДРЕСА_1 з'явився новий орендар - ОСОБА_2 , який без відома позивача захопив автомийку з устаткуванням та використовував її до 01.09.2018 року. Після цього ОСОБА_2 закрив автомийку та ключі від неї не повернув. На не одноразові звернення позивача відповідач не надав ключі та ще й погрожував закрити ворота перед ним.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позов від 12.06.2019 року, в якому представник відповідача вказав, що заперечує проти задоволення позову з тих підстав, що позивачем не надано жодного документу на підтвердження його права власності на майно у дворі АДРЕСА_1 . Вирок суду від 04.02.2015 року по справі №500/7832/14-к та договір оренди від 01.01.2017 року не можуть вважатися доказами належності права власності позивачу на вказане майно. Твердження позивача, шо він нібито самостійно побудував об'єкт нерухомості також нічим не підтверджується. Посилання позивача на вирок суду від 04.02.2015 року по справі №500/7832/14-к як на правовстановлюючий документ являється безпідставним, оскільки згідно вироку позивач був визнаний не власником майна, а потерпілим по справі. Що стосується договору оренди від 01.01.2017 року вказує, що стороною в договорі являється не позивач, а ПП «БМУ №20» та ПП «ОСОБА_3.» в особі ОСОБА_3. (юридичні особи); предметом договору являється майданчик площею 60 кв.м., а не предмет даного позову. Крім того, з зазначеного договору не можливо встановити місце розташування майданчика, так як відповідні дані відсутні в договорі. Також, позивачем не надана інформація про реєстрацію договору оренди. Представник відповідача вказав, що при вивчені зазначених документів неможливо встановити, що позивач являється власником нерухомості, яким нібито заволодів відповідач. Що стосується твердження відповідача про укладання договору з його сином взагалі є безпідставними, так як договір був укладений з юридичною особою. Позивач для підтвердження заявлених вимог надав суду довідки від 09.10.2018 року, які нібито підтверджують дохід від користування автомобільною мийкою та оцінку майна, яке на ній знаходилося, проте зазначені документи не можуть бути доказами по справі, так як складені та підписані самим позивачем, із-за чого неможливо встановити дійсні обставини справи, так як він сам являється заінтересованою стороною у справі. Інших документів, які б підтверджували дохід мийки, знаходження майна, грошову оцінку суду також не надано. Позивач надав суду рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яким нібито позивач звернувся до відповідача про повернення йому автомобільної мийки, але у реєстрі поштових відправлень зазначений номер відсутній. Крім того, у відповідях поліції на заяви позивача факт незаконного заволодіння майном не знайшло свого підтвердження, що свідчить про безпідставність даного позову. Також ОСОБА_2 в судовому засіданні 05.09.2019 року повідомив суду, що ключі від автомийки передав ОСОБА_4 , оскільки дізнався, що договір оренди між ПП «БМУ №20» та ПП « ОСОБА_3 » розірвано. З огляду на зазначене, просили у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що ПП «БМУ №20» надало в оренду мийку на підставі договору, укладеного із ОСОБА_3 , сином позивача ОСОБА_1 . До цього позивач орендував у нього офіс. Мийка позивачу, за його словами, потрібна була для того, щоб мити автомобілі таксі. Коли настала необхідність робити реконструкцію всього майданчика, договір оренди із ОСОБА_3 був розірваний, про що його письмово було повідомлено. Це було у вересні чи жовтні 2018 року. Відповіді від ОСОБА_3 не було. Спірна автомобільна мийка була побудована як тимчасова будівля, до неї також прибудований контейнер для миючого облаштування. Дане облаштування не продано. Цю тимчасову будівлю, автомобільну мийку, будували разом із позивачем. ЇЇ прибудували до паркану та оглядової ями. Земельна ділянка оформлена, виданий акт постійного землекористування. Відповідач ОСОБА_2 користувався мийкою з травня - початку літа. Орендатор ОСОБА_3 з претензіями до ПП «БМУ №20» ніколи не звертався. Так само ОСОБА_1 не мав ніяких претензій по оплаті за оренду мийки.
Вислухавши пояснення позивача, відповідача та його представника, третю особу, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України. Власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а конкретним способом права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні правовідносини.
Позивач звернувся з позовними на підставі ст.ст. 1212, 1213,1214 ЦК України.
Статтею 1212 ЦК України визначено загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а саме, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Згідно ч.1 ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В судовому засіданні встановлено, що 01.01.2017 року між ПП «БМУ №20» в особі ОСОБА_4 . (орендодавець) та ПП «ОСОБА_3.» в особі ОСОБА_3. (орендар) укладений договір оренди майданчика із інфраструктурою по АДРЕСА_1 (а.с.9). Предметом договору є майданчик площею 60 кв.м. Відповідно до умов договору орендар зобов'язався щомісячно вносити орендну плату у розмірі 680 грн. не пізніше 20 числа поточного року. Договір укладений строком на 1 рік.
На даному майданчику ОСОБА_1 облаштував тимчасову споруду «автомийка», яка використовувалася з метою здійснення підприємницької діяльності, надання послуг з миття автомобілів, дані обставини, не підлягають доказуванню у відповідності до вимог ч.1 ст. 82 ЦПК України, оскільки вони визнаються учасниками справи.
Відповідно до довідки №10 від 21 червня 2019 року (а.с. 48) споруда під мийку автомобілів є тимчасовою спорудою і підлягає розібранню. Дана споруда не є об'єктом основних засобів підприємства ПП «БМУ №20» та на його балансі не перебуває.
Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону. Право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності чи інше речове право на земельну ділянку, на якій вони розташовані. Право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини, в яких вони розташовані. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
Отже, споруда під мийку автомобілів є тимчасовою спорудою та не підлягає реєстрації у Державному реєстрі.
Згідно повідомлення ПП «БМУ №20» від 25.09.2018 року №8 з 19.10.2018 року вказаний договір оренди розірваний у зв'язку із благоустроєм території (а.с.49).
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 повідомив, що користувався вказаною мийкою в період з квітня по вересень 2018 року на підставі усної домовленості з попереднім орендарем мийки, який сказав, що повідомив ОСОБА_3 , сина позивача ОСОБА_1 , про зміну орендаря мийки. Пізніше з'явився ОСОБА_1 , якому ОСОБА_2 щомісяця сплачував 2700 грн. за оренду мийки, на підтвердження чого відповідач надав квитанції (а.с.65-67). Також ОСОБА_2 стверджував, що ОСОБА_1 обіцяв укласти з ним договір оренди автомийки, але так його і не уклав. В зв'язку з зазначеним ОСОБА_2 в жовтні 2018 року звільнив авмомийку.
Факт отримання грошових коштів у ОСОБА_2 в період з квітня по вересень 2018 року в рахунок оплати оренди автомийки ОСОБА_1 підтвердив.
Відповідно до ст.129 Конституції України, ст.ст.12,81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1 та 2 ст.77 ЦПК України визначено що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними доказами у відповідності до ст.79 ЦПК України є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
ОСОБА_1 листом від 09.10.2018 року звернувся до ОСОБА_2 щодо неправомірних дій останнього (а.с.16).
Згідно акту від 30.10.2018 року (а.с.17), складеного ОСОБА_1 (довіреною особою ОСОБА_3 ), свідками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на пропозицію ОСОБА_1 відкрити замки автомобільної мийки у комплекті із залізним контейнером ОСОБА_2 відмовив.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово звертався до Ізмаїльського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області та Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області із заявами про порушення його прав як власника нерухомого майна (а.с.5,8) з листопада 2018 року.
Листами від 13.12.2018 року та від 27.12.2019 року Ізмаїльським відділом поліції Головного управління національної поліції в Одеській області повідомлено ОСОБА_1 , що під час перевірки не вбачається жодних ознак кримінально-караного діяння та не було отримано достатніх даних, які об'єктивно і достовірно свідчать про вчинення ОСОБА_2 будь-якого адміністративного правопорушення (а.с.4, 6).
За таких обставин, суд приходить до висновку, щодо відсутності доказів, що в період з квітня по жовтень 2018 року ОСОБА_2 самовільно займав та використовував автомийку, оскільки ОСОБА_1 не надав суду доказів щодо звернення до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 до жовтня 2018 року, а також у зв'язку з тим, що отримання грошових коштів згідно квитанцій (а.с.65-67) підтверджує згоду ОСОБА_1 щодо користування автомийкою ОСОБА_2 .
Згідно довідки від 01.01.2018 року було у ОСОБА_1 у власності приміщення і устаткування: автомобільна мийка 25 кв.м. - 45000 грн., 5 кв.м. пристосований залізний вагончик - 3000 грн., всього 48 000 грн.; апарат «Керхер» високого тиску 9000 грн., 100 літровий водонагрівач (бойлер) 2200 грн., електрообігрівач 1,3 кв. на рамі з малими колесами 2200 грн., волостійкий пилосос 1000 грн., апарат з автовідключенням по електроенергії (лічильник) 350 грн., водопровід з 50-литровим балоном 350 грн., водолічильник з фільтром очистки 400 грн., всього 15 500 грн.
В підтвердження наявності цього ж майна, позивач також надає вирок Ізмаїльського міськрайонного суду від 04.02.2015 року (а.с.13-14), справа №500/7832/14-к. Однак, у вироку встановлені обставини станом на 2015 рік і вирок не підтверджує наявність цього майна в користуванні відповідача станом на 2019 рік.
Крім того, в ході розгляду справи позивачем було підтверджено пояснення відповідача, що апарат «Керхер» високого тиску був проданий попередньому орендарю автомийки на ім'я ОСОБА_8 .
За таких обставин, суд приходить до висновку, щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині повернення майна в натурі, в зв'язку з не наданням позивачем належних та достовірних доказів в обґрунтування його позовних вимог, а саме не доведеності знаходження цього майна у відповідача.
Позивачем в обґрунтування вимог щодо відшкодування доходів отриманих без правової підстави у розмірі 19300 грн. надано суду довідки від 09.10.2018 року (а.с.10), згідно яких середній дохід автомобільної мийки за місяць в 2017 році дорівнює 3500 грн. З 13 березня по серпень 2018 року включно дохід склав 19 300 грн. Однак, в даному випадку, оскільки судом встановлено, що все таки була домовленість щодо користування автомийкою, а також у зв'язку з тим, що це орієнтовний розрахунок, не надано достовірних доказів точного доходу відповідача, позов в цій частині також не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ч.2 ст.78 того ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження обставин, на які він посилається у позові, суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.12,13,76-81,83, 95,141, 258, 259, 263 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 1212, 1213, 1214 ЦК України суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про повернення майна, неправомірно захопленого і відшкодовування доходів отриманих від цього майна - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 13 грудня 2019 року.
Суддя: Т.П.Пащенко