16 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 911/1849/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткач І.В. - головуючий, Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "КВІНСТАР"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019
(головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Чорна Л.В., Разіна Т.І.)
та рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2018
(суддя Грабець С.Ю.)
у справі №911/1849/18
за позовом Приватного підприємства "КВІНСТАР"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП"
про стягнення заборгованості у розмірі 76 833,10 грн,
28 листопада 2019 року Приватне підприємство "КВІНСТАР" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 (повний текст складено 25.03.2019) та рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2018 у справі №911/1849/18 з доданим до неї клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження.
Перевіривши доводи заявника касаційної скарги та дослідивши додані до скарги матеріали, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частина 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року - 1921 гривні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) є стягнення 69 806,84 грн за договором поставки, трьох процентів річних у сумі 1 859,00 грн та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 5 167,26 грн. Справа №911/1849/18 є малозначною.
У касаційній скарзі заявник просить суд відкрити касаційне провадження з підстав, передбачених п. п. "а", "б", "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Заявник вважає, що судові рішення у цій справі суперечать рішенням Господарського суду Київської області, які стосувалися позивача в аналогічних справах, зокрема, у справах №911/1546/18, №911/795/19, за аналогічних правовідносин (які стосуються аналогічних договорів поставки з ідентичними пунктами, зокрема, п. 7.9. договору), ухвалених тим же судом першої інстанції у складі інших суддів, а тому зазначає, що наявні різна судова практика та різне тлумачення закону одним судом.
Обговоривши доводи, зазначені у касаційній скарзі щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про відсутність обставин, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких суд міг би визнати справу №911/1849/18 такою, судові рішення у якій можуть бути переглянуті у касаційному порядку.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
В силу приписів частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому всі доводи скаржника про недоведеність обставин справи та про необхідність додаткової оцінки доказів Судом не приймаються.
Проте, Суд не знаходить наведені скаржником обґрунтування такими, що дають підстави для відкриття касаційного провадження у даній справі, оскільки судом апеляційної інстанції прийнято судове рішення з урахуванням конкретних обставин справи та викладених умов договору №1I024902, а тому Суд вважає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У даному випадку скаржник ставить на розгляд касаційного суду питання, що потребують дослідження доказів у даній справі, зокрема, дослідження умов договору, його оцінки, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а всі доводи скаржника стосовно виняткового значення даної справи є оціночними та по суті зводяться до унікальності (особливості) для товариства.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, додане до касаційної скарги клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, Судом не розглядається.
Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження у справі №911/1849/18 за касаційною скаргою Приватного підприємства "КВІНСТАР" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2018 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. Ткач
Судді І. Кондратова
Л. Стратієнко