Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"16" грудня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/754/19
Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Б. Рижого, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газприлад"
до відповідача Приватного підприємства " Теплогазбуд"
про стягнення в сумі 60 259,15 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: К. Луцик, ордер РН-693 № 2 від 13.12.2019 року,
від відповідача: М. Бляшин, ордер РН-276 № 476 від 08.11.2019 року,
У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газприлад" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Приватного підприємства " Теплогазбуд" (відповідач) про стягнення за договором поставки 39 270,00 грн основного боргу, 11 113,95 грн пені, 955,00 грн 3 % річних, 1 066,20 грн інфляційних втрат та 7 854,00 грн штрафу.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Як вбачається з позовної заяви, 07.09.2018 року між ТОВ "Газприлад" (позивач, постачальник) та ПП "Теплогазбуд" (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 9, за умовам якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення. Найменування, асортимент, номенклатура, кількість, ціна, умови і терміни постачання товару вказуються в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до цього договору, що є невід'ємною його частиною.
На виконання умов зазначеного договору відповідач прийняв товар вартістю 79 270,00 грн зі складу позивача, про що свідчить видаткова накладна № 45 від 27.12.2018 року, та перерахував на рахунок позивача лише 40 000,00 грн, чим порушив умови договору, відтак заборгованість відповідача складає 39 270,00 грн, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
Крім того, за період прострочення виконання відповідачем зобов'язань позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача, крім основного боргу, 11 113,95 грн пені, 955,00 грн 3 % річних, 1 066,20 грн інфляційних втрат та штраф в сумі 7 854,00 грн.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на ст. ст. 526, 530, 625, 629 ЦК України.
18.11.2019 року від відповідача надійшов відзив, в якому останній з позовними вимогами не погоджується з огляду на таке. У ході будівельних робіт на об'єкті при проведенні випробувань було встановлено наявність прихованого недоліку (дефекту) в обладнанні - негерметичність корпусу приладу, що підтверджується актом. Вказаний недолік є прихованим та спричиняє непридатність регулятора до використання за призначенням, про що направлено позивачу листи-претензії, в яких відповідач повідомив про необхідність усунення недоліків, вимагав пропорційного зменшення ціни на 50%, а також про притримання коштів в сумі 39 635,00 грн. Крім того, відповідач вважає, що строки виконання зобов'язання з оплати не настали, оскільки позивач не сповістив про готовність товару до відвантаження та не виставив рахунка на оплату. Також зазначає, що застосування штрафних санкцій пов'язане із оплатою товару на умовах відстрочення платежу, у той же час поставка товару здійснювалася на умовах 100% передоплати, відтак підстави для стягнення пені та штрафу відсутні. Окрім того, відповідач вказує, що позивачем не вірно обраний період для нарахування пені, а також не наданий обґрунтований розрахунок інфляційних тощо.
02.12.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач зазначає, що акт про виявлені дефекти, наданий відповідачем, складений з порушенням Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю П-7, у самому акті не зазначено маркування товару, виробника продукції, умови його зберігання, чому дефекти виявлені тільки тепер, а також відсутня інформація про конкретні вимоги, яким не відповідає товар, тощо. Щодо претензії, то остання складена після 2-х місяців після складання акту, а також після звернення позивача до суду з відповідним позовом. Відповідач зазначає, що в разі не усунення недоліків, він притримає товар, заразом право на при тримання має кредитор, який правомірно володіє річчю, а не боржник. Стосовно дати, з якої виникло прострочення, то факт відвантаження товару підтверджується підписаною видатковою накладною, яка і свідчить про обов'язок відповідача оплатити товар, а у випадку прострочення в оплаті товару у позивача виникає право на нарахування штрафних санкцій та інфляційних втрат тощо.
11.12.2019 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній зазначає, що до спірних правовідносин положення Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю П-7 застосуванню не підлягають, оскільки сторони за умовами договору не погодили її застосування. Окрім того, за твердженням відповідача, вказана Інструкцію не доведена до відома громадян та не має офіційного перекладу на українську мову, а отже є нечинною. Стосовно строків виявлення недоліків товару, то його приховані недоліки були виявлені лише після під'єднання до загальної системи газопостачання та проведення пробного пуску всього обладнання в межах розумних строків, що не перевищують строків, передбачених ч. 2 ст. 680 ЦК України. Відтак, відповідач оформив акт про виявлені недоліки від 20.09.2019 року в порядку, передбаченому чинним законодавством, вказаний акт є належним та допустимим доказом. Щодо притримання грошових коштів, то, на думку відповідача, він є кредитором в частині права вимагати передачі товару належної якості, а тому наділений правом на притримання грошових коштів, що підлягають сплаті за такий товар. Також відповідач стверджує, що позивачем не доведений факт виставлення ним рахунку на суму 39 270,00 грн, а отже ця обставина є недоведеною. Невиконання позивачем обов'язку виставити рахунок призвело до невиконання відповідачем обов'язку зі сплати грошових коштів.
Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.
Ухвалою суду від 29.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 11.11.2019 року.
08.11.2019 року та 11.11.2019 року від відповідача та позивача відповідно надійшли клопотання про відкладення судового засідання.
Ухвалою суду від 11.11.2019 року розгляд справи відкладено на 27.11.2019 року.
27.11.2019 року від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
Ухвалою суду від 27.11.2019 року в судовому засіданні оголошено перерву на 16.12.2019 року.
16.12.2019 року від позивача надійшла заява про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.
Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
07.09.2018 року між відповідачем (покупець) та позивачем (продавець) укладено договір поставки № 9 (договір).
Договір набуває чинності з дати підписання його повноважними представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 18.07.2019 року, а в частині невиконаних зобов'язань за договором - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 8.1. договору).
За умовами п.п. 1.1., 1.2. договору постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення (товар), найменування, асортимент, номенклатура, кількість, ціна, умови і терміни постачання товару вказуються в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до цього договору, що є невід'ємною його часткою. По взаємній домовленості сторін в процесі виконання цього договору можуть бути змінені конкретні дані (найменування, асортимент, номенклатура, кількість, ціна, умови і терміни постачання товару), внесені до положень цього договору і додатка до нього.
Розділом 3 договору передбачено умови та строки поставки товару, а саме: товар за цим договором поставляється на умовах, вказаних у специфікаціях до цього договору, згідно з Інкотермс 2000. Товар поставляється партіями в терміни, узгоджені сторонами в специфікаціях. Постачальник сповіщає покупця про готовність товару до відвантаження по телефону, факсу або телеграфу. Разом з товаром постачальник передає покупцю такі документи: рахунок - фактуру, видаткову накладну, сертифікат якості виробника або інші документи при необхідності: паспорт, інструкцію по експлуатації та інші, додаткові документи, які визначені відповідною специфікацією до договору. Постачальник також надає покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої постачальником особи та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою постачання товару і датою переходу права власності є дата підписання сторонами видаткової накладної або дата, зазначена покупцем на видатковій накладній при прийманні товару. Сторони у відповідній специфікації можуть обумовити інші умови визначення дати постачання і дати переходу права власності на товар.
07.09.2018 року між позивачем та відповідачем підписана специфікація № 1 до договору поставки, у якій сторони погодили найменування продукції - регулятор тиску РДГ - 200Н, її вартість - 79 270,01 грн.
Також у специфікації визначено, що датою поставки та переходу права власності вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної. Поставка товару покупцю здійснюється постачальником на умовах FCA - Франко перевізник, склад покупця. Строк поставки - 7 календарних днів з моменту переплати за відливки (допускається дострокова поставка) (п.п. 1, 2, 4 специфікації).
10.09.2018 року відповідачем на адресу позивача направлено гарантійний лист, в якому відповідач просив відтермінувати платіж за регулятор тиску ГДГ-200 і зобов'язався здійснити оплату до 28.09.2018 року.
Судом установлено, що 27.12.2018 року позивач поставив відповідачу товар - регулятор тиску РДГ - 200Н вартістю 79 270,00 грн, згідно зі специфікацією № 1 від 07.09.2018 року, що підтверджується видатковою накладною № 45.
Зазначена накладна підписана та скріплена печатками сторін. У матеріалах справи відсутні докази складання актів у зв'язку з наявністю претензій відповідача по кількості чи якості товару станом на дату приймання товару.
Згідно з п.п. 2.1., 2.2., 2.4. договору ціна товару, що поставляється за цим договором, визначається у гривнях і вказана у специфікаціях до цього договору. Ціна товару не включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України. Ціна товару визначається з урахуванням умов постачання (згідно з Інкотермс), передбачених відповідною специфікацією. Сума договору складається з сум специфікацій, що є невід'ємною частиною договору.
Розділом 4 договору врегульовано порядок розрахунків. Так, розрахунки за цим договором проводяться покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок постачальника на умовах 100% передоплати товару, вказаного в специфікаціях до договору. При проведенні розрахунків сторони зобов'язалися при заповнені платіжних документів вказувати скорочено номер та дату договору, номер специфікації, по яких здійснювався платіж. Розрахунки за цим договором за умовою попередньої оплати проводиться при наданні постачальником рахунку.
Відповідно до п. 3 специфікації оплата згідно з договором та специфікацією проводиться таким чином: 50% від вартості товару перераховується у формі передоплати протягом 10 днів від дати підписання цієї специфікації та отримання покупцем рахунку; 50% від вартості (залишок коштів з урахуванням перерахунку остаточної суми) перераховується по факту готовності товару до відвантаження. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Факт прийняття відповідачем товару засвідчує готовність його до відвантаження.
Доказів перерахування відповідачем 50% передоплати товару немає, так само як і немає доказів виставлення позивачем рахунку на проведення попередньої оплати.
27.12.2018 року позивач виставив відповідачу рахунок № 58 на суму 79 270,00 грн.
Заразом, як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково розрахувався за поставлений товар, сплативши 40 000,00 грн, що стверджується проміжною випискою банку за період з 01.09.2018 року по 17.10.2019 року, де призначення платежу - за регулятор згідно з рахунком № 58 від 27.12.2018 року.
Отже, за відповідачем рахується заборгованість в сумі 39 270,00 грн (79 270,00 грн - 40 000,00 грн).
За п. 6.5. договору у випадку порушення строків оплати товару на умовах відстрочення платежу, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення оплати. При простроченні оплати понад три дні покупець додатково, крім пені, сплачує штраф у розмірі 20% від суми простроченої заборгованості.
За несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати поставленого товару позивач нараховував та заявив до стягнення 11 113,95 грн пені, 955,00 грн 3% річних, 1 066,20 грн інфляційних втрат та штраф в сумі 7 854,00 грн.
16.04.2019 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію про сплату боргу у розмірі 39 720,00 грн, на підтвердження чого свідчить рекомендований лист з описом вкладення та службовий чек, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.
20.09.2019 року відповідачем (у складі директора, електрозварювальника та механіка) складено акт про виявлені дефекти, в якому зазначено, що при проведенні робіт по контрольній опресовці обладнання ГРП виявлено з допомогою мийного розчину нещільність з'єднувальних елементів регулятора тиску РДГ200Н, що вказує на невідповідність вимогам.
06.11.2019 року та 12.11.2019 року відповідачем направлено позивачу претензії-вимоги щодо усунення недоліків регулятора тиску, а в разу невчинення дій щодо усунення недоліків - вимогу про зменшення ціни товару на суму 39 635,00 грн. До моменту задоволення вимоги вказані грошові кошти є притриманням в розумінні ст. 594 ЦК України.
З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із несвоєчасною оплатою товару за договором поставки, та відповідальністю за порушення строків оплати за поставлений товар, регулювання яких здійснюється ГК України та ЦК України.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Судом із фактичних обставин справи встановлено, що зобов'язання сторін ґрунтуються на договорі поставки, про що свідчить, зокрема, тотожність товару та його вартість, вказані у видатковій накладній, з товаром, обумовленим у специфікації до договору. Крім того, відповідач визнав факт поставки на підставі договору, а відтак вказана обставина в силу вимог ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
За ст. 655 ЦК України договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що поставка товару відбулася без перерахування погодженої попередньої оплати від покупця, відповідач, отримавши від позивача товар, своєчасно розрахунків за нього провів, а відтак позовна вимога в частині стягнення основного боргу в розмірі 39 270,00 грн підлягає задоволенню.
Щодо невиставлення позивачем рахунку на проведення попередньої оплати, то відповідно до усталеної судової практики, підстав для відступу від якої суд не вбачає, рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 цього Кодексу; тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити платежі згідно з умовами та у порядку виконання зобов'язань, визначених договором.
Зважаючи на викладене, договір (у сукупності з документами, які засвідчують факт його виконання) є первинним документом, на підставі якого між сторонами виникли взаємні зобов'язання щодо поставки товару та його оплати, самостійною та достатньою підставою для проведення розрахунків.
Окрім того, як установлено судом, відповідач здійснив перерахування 40 000,00 грн, вказавши призначення платежу: за регулятор згідно з рахунком № 58 від 27.12.2018 року (рахунок на суму 79 270,00 грн). Відтак, твердження відповідача про невиставлення позивачем рахунку на оплату є необґрунтованим та безпідставним.
Стосовно посилання відповідача на поставку товару неналежної якості, то суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ст. 673 ЦК України).
Статтею 675 ЦК України передбачено, що товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.
За змістом ст. 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.
Разом із тим відповідно до ч. 6 ст. 269 ГК України постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.
Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 затверджено Інструкцію про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю П-7, яка застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю і комплектністю, а також тари під продукцією чи товарами.
За п. п. 9, 19 Інструкції П-7 акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад одержувача, що знайшов приховані недоліки, якщо інші терміни не встановлені обов'язковими для сторін правилами. Якщо для участі у складанні акту викликається представник виробника (відправника), до встановлено п'ятиденного строку додається час, який необхідний для його прибуття. Представник виробника (відправника) з іншого міста зобов'язаний з'явитися не пізніше ніж триденний строк після отримання виклику, не враховуючи час, який необхідний для його прибуття на місце.
Відповідно до п. 14 Інструкції П-7 приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється у точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки або іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, які підтверджують якість і комплектність продукції, що постачається (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація).
Згідно з п. 16 Інструкції П-7 у разі виявлення невідповідності якості продукції, що постачається, вимогам стандартів, технічним умовам, кресленням, зразкам, договору тощо, отримувач складає акт, у якому зазначається кількість оглянутої продукції і характер виявлених під час приймання недоліків.
У свою чергу, відповідно до абз. 6 п. 9 Інструкції П-7 прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені тільки в процесі переробки, підготування до монтажу, в процесі монтажу, випробовування, використання і зберігання продукції.
Пунктом 33 Інструкції П-7 передбачено, що акт про приховані недоліки, виявлені в продукції, складається в порядку, передбаченому цією Інструкцією, якщо інше не передбачено основними та особливими умовами поставки, іншими обов'язковими правилами чи договором. Абз. 3 п. 9 Інструкції П-7 визначено п'ятиденний строк для складання акта про приховані недоліки, виявлені у продукції з гарантійним строком служби, з моменту їх виявлення (втім, у межах встановленого гарантійного строку).
За змістом п. 18 Інструкції П-7 повідомлення про виклик представника виробника (відправника) повинно бути направлено (передано) йому телеграфом (телефоном) не пізніше 24 годин, якщо інші строки не встановлено основними та особливими умовами поставки або іншими обов'язковими для сторін правилами чи договором. При цьому у виклику згідно з п. 17 Інструкції П-7 зазначається час, на який призначено приймання продукції (у межах встановленого для приймання строку).
Запропонований одержувачем товару час для приймання продукції повинен бути достатнім для забезпечення явки іногородніх представників (становити не менше трьох днів). У разі неотримання від іногороднього одержувача упродовж наступного дня від виклику інформації щодо того, чи буде направлений його представник для участі у прийманні продукції в одержувача товару виникає право здійснити приймання продукції до завершення встановленого строку явки представника відправника (п. 19 Інструкції П-7).
Відповідно до п. 20 Інструкції П-7 у разі неявки представника виробника (постачальника) на виклик покупця у встановлений строк та у випадках, коли виклик іногороднього представника виробника (відправника) не є обов'язковим, перевірка якості продукції здійснюється представником відповідної галузевої інспекції по якості продукції, а перевірка якості товарів - експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції по якості. При цьому якщо бюро товарних експертиз або відповідна інспекція по якості відсутні у місці знаходження покупця, або у разі відмови таких у залученні, перевірка проводиться за участю компетентного представника іншого підприємства або компетентного представника громадськості.
За результатами приймання продукції по якості та комплектності за участі представників, зазначених у п.п. 19, 20 цієї Інструкції, складається акт про фактичну якість і комплектність отриманого товару.
Заразом, як вбачається з матеріалів справи, станом на дату прийняття товару (27.12.2018 року) відповідачем жодних претензій позивачу щодо якості товару не пред'являлося, акт про виявлені дефекти складений 20.09.2019 року (майже через 10 місяців від дати прийняття товару) в односторонньому порядку (за участі лише представників відповідача), відповідачем не було дотримано строків і порядку повідомлення позивача про час, місце та дату складання акта, що позбавило останнього можливості направити свого представника для участі у перевірці якості продукції і складання акта за результатами такої перевірки, претензії-вимоги скеровані позивачу 06.11.2019 року та 15.11.2019 року (майже через 11 місяців після прийняття товару та після звернення позивачу до суду з позовом). Крім того, в порушення вимог п. 20 Інструкції П-7 до участі у прийомці не було залучено експерта бюро товарних експертиз, представника інспекції по якості.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).
У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76 -79 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Окрім того, ч. 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Усупереч наведеному відповідач, посилаючись на те, що товар є неякісним, свого обов'язку по доведенню вказаної обставини, зокрема шляхом подання належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів або шляхом подання висновку експерта чи заявлення клопотання про призначення судової експертизи, не виконав, відтак заперечення в цій частині судом не приймаються як необґрунтовані.
Стосовно заяви свідка (керівника відповідача), то за вимогами ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Частиною 9 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються. У випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності, суд не бере до уваги показання свідка.
Щодо застосування відповідачем притримання на підставі ст. 594 ЦК України, то суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 вказаної статті кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
Інститут притримання, за певних обставин, наділяє особу, що володіє річчю, яка їй не належить (ретентора), правом не повертати річ її власнику, якщо особа, яка утримує річ, понесла певні збитки, не отримала оплати або має інші вимоги до боржника, які виникли через невиконання або неналежне виконання іншою стороною свого зобов'язання. Сторона ж, яка належним чином виконала свої зобов'язання за договором, може задовольнити свої потреби за рахунок вартості притримуваної речі. Законодавець наділив кредитора двома головними правами: а) правом притримувати річ, здійснювати усі не заборонені законом дії щодо володіння нею, а також запобігання переходу речі до боржника; б) правом на отримання задоволення своїх вимог за рахунок притриманої речі. Отже, притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а в тому випадку, коли притримання не справилося із своєю стимулюючою роллю, на задоволення грошових вимог кредитора за рахунок вартості притримуваної речі. Притримання відноситься до речово-правових способів забезпечення виконання зобов'язань і має речовий характер. Кредитор здійснює притримання речі, що належить на праві власності боржникові. При цьому ретентор здійснює володіння річчю, але не має права користування нею, а власнику належать лише право розпорядження. Таким чином, право притримання за своєю правовою суттю є правом володіння чужою річчю. Суб'єктами права притримання є кредитор (ретентор) та боржник, якими можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права. До виникнення права на притримання між зазначеними особами уже повинні існувати певні правові зв'язки, на підставі яких кредитор володіє річчю боржника, тобто є законним (титульним) володільцем. Притримання - це право, а не обов'язок кредитора, а тому скористатися ним чи ні - цілком залежить від одностороннього волевиявлення кредитора. Водночас, як вбачається з визначення поняття притримання та основних його положень, реалізація цього права кредитора здійснюється за наявності юридичного складу, який охоплюється сукупністю наступних юридичних фактів: а) існування цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, на підставі яких річ знаходиться у законному володінні кредитора (основне зобов'язання, яке забезпечується); б) законність володіння річчю. Кредитор може здійснювати притримання лише тієї речі, яка на момент порушення боржником зобов'язання щодо цієї речі знаходиться в нього. Ретентор не має права розпочати притримання речі шляхом вилучення її у боржника. Будь-які неправомірні дії кредитора, направлені на заволодіння річчю без отримання згоди боржника, не можуть бути підставою для здійснення притримання. Отже, річ повинна опинитися у кредитора на законних підставах та з відома боржника, в протилежному випадку у останнього виникає право вимагати повернення такого майна з чужого незаконного володіння; в) факт порушення боржником основного зобов'язання. Згідно із ч. 1 ст. 594 ЦК України таке порушення полягає у невиконанні боржником у визначений строк зобов'язання щодо оплати притримуваної речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків. Відповідно, із аналізу вказаного положення випливає, що притриманням може забезпечуватися виконання лише грошового зобов'язання боржника. Поряд із цим, опираючись на положення ч. 2 ст. 594 ЦК України, варто зазначити, що притриманням можуть забезпечуватися також і інші вимоги кредитора, які не є грошовими, і, відповідно, порушення боржника можуть мати інший характер. Право ретентора притримати річ нерозривно пов'язане з його обов'язком, передбаченим ч. 1 ст. 595 ЦК України, негайно повідомити про застосовуване притримання боржника. Вказане повідомлення слід розцінювати як дію кредитора, яка свідчить про його волевиявлення (намір) притримати річ у себе. Вбачається, що до моменту направлення повідомлення ретентора, який не передає річ, відповідно до ст. 612 ЦК України слід вважати таким, що прострочив виконання свого обов'язку за основним договором з усіма наслідками, що із цього випливають (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо). Виходячи із ст. 547 ЦК України, таке повідомлення підлягає письмовому оформленню.
З наведеної норми вбачається, що остання не підпадає під регулювання спірних правовідносин, оскільки, по-перше, відповідач є боржником, а не кредитором, у якого існують грошові зобов'язання з оплати поставленого товару перед позивачем, а не навпаки, по-друге, відповідач є власником речі - товару, отриманого за договором поставки, і, нарешті, немає практичної необхідності у застосуванні права притримання грошей, оскільки останні є загальним еквівалентом та здатні покрити будь-які витрати, відшкодувати будь-який збиток. Тому в залежності від обставин кредитор має право скористатися ст. 538 ЦК України та зупинити виконання свого обов'язку при зустрічному виконанні або у разі отримання від боржника вимоги про сплату коштів - здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 ЦК України.
Окрім того, правові наслідки передання товару неналежної якості врегульовані, зокрема ст. 678 ЦК України, згідно з якою покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.
За таких обставин аргументи відповідача щодо притримання грошових коштів судом відхиляються як безпідставні.
Крім того, позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України, за прострочення грошового зобов'язання здійснив нарахування 955,00 грн 3 % річних та 1 066,20 грн інфляційних.
У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ч. 1 ст. 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Зі змісту наведених норм вбачається, що останні стосуються строку виконання основного зобов'язання. Щодо застосування відповідальності та неустойки, то право на нарахування останніх виникає з наступного дня після невиконання основного зобов'язання, тобто таке нарахування може здійснюватися у будь-який час за вибором позивача (у тому числі вихідний, святковий або інший неробочий день).
За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
З наведеної норми матеріального права, яка регулює відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування 3% річних та інфляційних.
Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних (з урахуванням початкового періоду, обраного позивачем), установив, що 3% річних становлять 958,62 грн (при заявленому - 955,00 грн), а інфляційні втрати - 1 066,20 грн (при заявленому - 1 066,20 грн) (розрахунок додається), отже, 3% річних та інфляційні підлягають стягненню з відповідача у заявленому розмірі.
Стосовно нарахування позивачем пені та штрафу, то слід зазначити таке.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.
За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч. 1 ст. 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Пеня, як вид забезпечення виконання зобов'язання, та її розмір визначена ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 ГК України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.
При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи договору, встановленим ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а в силу ст.ст. 217, 230 ГК України штраф та пеня визначені як види штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Відтак, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Така правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 року у справі № 20/246-08 та від 27.04.2012 року у справі №06/5026/1052/2011 та у Постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 911/2813/17 та від 22.03.2018 року у справі № 911/1351/17 у подібних (господарських) правовідносинах. Суд не вбачає підстав для відступу від зазначеної усталеної судової практики при розгляді цієї справи.
Крім того, із системного аналізу наведених норм права вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Як зазначалося, у п. 6.5. договору сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення його умов у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.
У той же час сторони погодили, що обов'язок зі сплати пені у покупця виникає у випадку порушення строків оплати товару на умовах відстрочення платежу.
У свою чергу, продаж товару в кредит врегульований ст. 694 ЦК України, за ч. 1 якої договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Отже, договором купівлі-продажу може встановлюватися обов'язок продавця передати товар покупцеві до моменту його оплати останнім. У такому випадку має місце продаж товарів у кредит. Законодавець розрізняє продаж товару у кредит з відстроченням або розстроченням платежу. Відстрочення платежу означає здійснення повної оплати товару у строки, встановлені договором, через деякий час після одержання товару.
Заразом сторони у договорів не погодили продажу товару з відстроченням платежу, навпаки, у специфікації міститься умова щодо 50% попередньої оплати товару, а решта - по факту готовності товару до відвантаження. Доказів внесення змін до договору, у тому числі у спрощеній формі (шляхом обміну листами тощо), щодо строків оплати товару на умовах відстрочки платежу суду не надано.
Зважаючи на викладене, беручи до уваги свободу договору, суд не вбачає підстав для стягнення пені з огляду на те, що поставка товару відбувалася не на умовах відстрочення платежу, як про це домовилися сторони договору, а отже суд позбавлений можливості визначити початковий момент, з якого у позивача вникло право на нарахування пені (наступний день після закінчення відстрочки платежу).
Стосовно штрафу, то останній підлягає сплаті при простроченні платежу понад три дні у розмірі 20% від суми простроченої заборгованості. Інших застережень щодо підстав нарахування штрафу сторони в договорі не обумовили.
Перерахувавши розмір штрафу, суд установив, що його розмір складає 7 854,00 грн (39 270,00 грн х 20%) (при заявленому - 7 854,00 грн), відтак штраф підлягає задоволенню у заявленому розмірі.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 39 270,00 грн основного боргу, 955,00 грн 3% річних, 1 066,20 грн інфляційних та 7 854,00 грн штрафу.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 1 921,00 грн. Щодо судового збору, який може бути сплачений за апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, то, по-перше, вказані витрати не є фактично понесеними та реальними, а по-друге, вирішення вказаного питання здійснюватиметься відповідним судом за результатами апеляційного та/або касаційного оскарження. Відтак, зазначені витрати місцевим господарським судом розподілу не підлягають.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 1 566,77 грн покладається на відповідача, а решта - на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газприлад" до Приватного підприємства "Теплогазбуд" про стягнення в сумі 60 259,15 грн задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Теплогазбуд" (вул. М. Чурая, 9 м. Рівне, 33025, ідентифікаційний код 32300672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газприлад" (вул. Урлівська, буд. № 11А, м. Київ, 01000, ідентифікаційний код 42071524) 49 145,20 грн, з яких: 39 270,00 грн основного боргу, 955,00 грн 3 % річних, 1 066,20 грн інфляційних втрат, 7 854,00 грн штрафу.
У задоволенні позовних вимог про стягнення 11 113,95 грн пені відмовити.
Стягнути з Приватного підприємства "Теплогазбуд" (вул. М. Чурая, 9 м. Рівне, 33025, ідентифікаційний код 32300672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газприлад" (вул. Урлівська, буд. № 11А, м. Київ, 01000, ідентифікаційний код 42071524) 1 566,77 грн судового збору.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Газприлад" (вул. Урлівська, буд. № 11А, м. Київ, 01000, ідентифікаційний код 42071524).
Відповідач: Приватне підприємство "Теплогазбуд" (вул. М. Чурая, 9 м. Рівне, 33025, ідентифікаційний код 32300672).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне судове рішення складене та підписане 16.12.2019 року.
Суддя О.Андрійчук