79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.12.2019 справа № 914/1723/19
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до відповідача Військової частини НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1
про стягнення 61758,94 грн.
за участю представників:
від позивача не з'явився
від відповідача ОСОБА_2
від третьої особи не з'явився
Суть спору: Позовні вимоги заявлені Моторним (транспортним) страховим бюро України до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 61758,94 грн. за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Представник позивача в судове засідання 05.12.2019р. не з'явився, однак надіслав на адресу суду клопотання (вх.№ 50129/19 від 20.11.2019р.) про розгляд справи без його участі, в якому зазначив також про підтримання позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 05.12.2019р. щодо заявлених вимог заперечив.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.
09.01.2017 року о 15 год. 30 хв. трапилася дорожньо-транспортна пригода, а саме ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «ГАЗ - 66», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » по вул. Цвіточній у місті Золоте Попаснянського району Луганської області, на закритій території автогаражу рухався заднім ходом та не переконався, що це буде безпечно, не звернувся до інших осіб за допомогою, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Субару Форестер» державний номерний знак « НОМЕР_3 », що стояв позаду.
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу було завдано механічних пошкоджень.
Постановою Попаснянського районного суду Луганської області від 26.01.2017р. у справі № 423/96/17 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу 340,00 грн.
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, її винуватець, ОСОБА_1 , був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 і автомобіль «ГАЗ - 66», з державним реєстраційним номером « НОМЕР_2 », належав відповідачу, що підтверджується довідкою поліції № 3017010443736364 (копія міститься в матеріалах справи).
Як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, відповідач на день скоєння дорожно-транспортної пригоди не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Цивільно-правова відповідальність потерпілої особи була застрахована в ПрАТ «СК «Еталон» згідно полісу № АЕ/6875044.
Відповідно до висновку №53 від 04.05.2017 року експертного автотоварознавчого дослідження по оцінці шкоди, завданої власнику транспортного засобу, виконаного оцінювачем ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Subaru Forester» державний номерний знак « НОМЕР_3 » становить 71330,53 коп. з ПДВ.
Позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 61758,94 грн. на користь власника пошкодженого транспортного засобу «Subaru Forester» державний номерний знак « НОМЕР_3 », що підтверджується платіжним дорученням №1236617 від 31.08.2017р.
Як зазначає позивач, у зв'язку з тим, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 , який був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, то після виплати суми страхового відшкодування на користь потерпілої особи, у позивача виникло право вимоги до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування завданої шкоди.
Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача на його користь позивача 61758,94 грн. завданої шкоди в порядку регресу.
Відповідач щодо заявлених вимог заперечив, подавши відзив на позовну заяву, в якому зазначається про те, що оскільки винною у дорожньо-транспортній пригоді особою є ОСОБА_1 , який безпосередньо керував закріпленим за ним автомобілем «ГАЗ - 66», державний номер « НОМЕР_2 », тому, відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001р., відповідати за позовом повинен винуватець дорожньо-транспортної пригоди громадянин ОСОБА_1 .
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 подав пояснення, в яких визнав факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди та зазначив, що керований ним 09.01.2017 автомобіль «ГАЗ-66» належить військовій частині НОМЕР_1 , де станом на 09.01.2017 працював за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу від 15.09.2016р. на посаді водій-електрик (згідно Наказу №110-РС від 17.11.2016р.), і дорожньо-транспортна пригода сталась під час безпосереднього виконання ним своїх службових обов'язків.
Третя особа вважає, що військова частина НОМЕР_1 , як володілець джерела підвищеної небезпеки, відповідно до статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України повинна відшкодувати шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Положеннями статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами 2, 3 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз'яснено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
Згідно пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р. № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до пункту 6 вищезазначеної постанови особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.
На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК України).
У пункті 9 вказаної постанови роз'яснено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.
Факт належності транспортного засобу військовій частині НОМЕР_1 підтверджується Довідкою №3017010443736364 про дорожньо-транспортну пригоду від 09.01.2017р. та не заперечується відповідачем та третьою особою.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 був військовослужбовце6м у військовій частині НОМЕР_1 за контрактом і дорожньо-транспортна пригода сталась під час безпосереднього виконання ним своїх службових обов'язків. Такі обставини, зокрема, підтверджені представником відповідача та третьою особою.
З огляду на викладене, а також враховуючи приписи статей 1172, 1187 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку про те, що в даному випадку, особою, відповідальною за завданий збиток, є саме відповідач.
Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Відповідно до частин 1, 4 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Проте, як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність відповідача станом на момент вчинення ДТП застрахована не була.
Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно підпункту а) пункту 41.1. Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Пунктом 36.2. Закону передбачено, що страховик (Моторне (транспортне) страхове бюро України) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Приписами пункту 38.2.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
З огляду на викладене, враховуючи доведеність вини військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, оскільки станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, підтверджуючих здійснення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати у сумі 61758,94 грн., суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми сплаченого відшкодування у розмірі 61758,94 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1921,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1880 від 27.03.2019р.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн. покласти на відповідача, оскільки позов у даній справі слід задовольнити повністю.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 8, ідентифікаційний код 21647131) 61758,94 грн. завданої шкоди в порядку регресу та 1921,00 грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 ГПК України.
Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, що визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 16.12.2019р.
Суддя Петрашко М.М.