16 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 917/40/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М. і Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Полтавської області від 04.04.2019 (головуючий суддя Кльопов І.Г.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 (головуючий Стойка О.В., судді: Барбашова С.В. і Пушай В.І.)
у справі № 917/40/19
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)
до комунального підприємства "Теплоенерго" (далі - Підприємства)
про стягнення 863 732,40 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Компанія звернулася до господарського суду Полтавської області з позовом до Підприємства про стягнення 231 043,74 грн. пені, 59 706,83грн. 3% річних та 572 981,83 грн. інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу від 31.01.2014 № 2158/14-КП-24 (далі - Договір).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємством було порушено умови Договору, а саме несвоєчасно та не в повному обсязі здійснено оплату за поставлений Компанією природний газ.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.04.2019 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Компанії пеню у розмірі 115 521,87 грн., 59 706,83 грн. 3% річних та 572 981,83 грн. інфляційних втрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими. Водночас, враховуючи клопотання Підприємства про зменшення розміру пені, суд на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зменшив розмір пені на 50%.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 рішення господарського суду Полтавської області від 04.04.2019 змінено, а саме викладено абзаци другий, третій резолютивної частини рішення у такій редакції:
"Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" (39600, Полтавська область, Пирятинський район, м. Кременчук, вул. Софіївська, 68, код ЄДРПОУ 31700972) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 88 290,56 грн. - пені, 49 196,79 грн. - 3% річних, 471 129,14 грн.- інфляційних нарахувань та 10 453,61 грн. судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити."
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що, перевіривши наданий Компанією розрахунок штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції встановив помилки при його здійсненні, тому, здійснивши перерахунок, дійшов висновку, що стягненню підлягають пеня у розмірі 176 581,11 грн., 3% річних у розмірі 49 196,79грн., інфляційні втрати у розмірі 471 129,14 грн. При цьому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені на 50%.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та у скасованій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги у цій частині задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди, приймаючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, порушили приписи статей 549-552, 599, 625 ЦК України, Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон України № 1730) та статті 233 ГК України.
Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 31.01.2014 Компанією (продавець) та Підприємством (покупець) укладено Договір, за умовами якого Компанія зобов'язалась передати у власність Підприємству у 2014 році природний газ, а Підприємство - прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.
На виконання умов Договору Компанією було передано у власність Підприємства природний газ на загальну суму 1 456 800,44 грн., на підтвердження чого надано копії актів приймання-передачі.
На порушення умов укладеного Договору Підприємство оплату за переданий газ здійснювало несвоєчасно та не у повному обсязі.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 231 043,74 грн. пені, 59 706,83грн. 3% річних та 572 981,83 грн. інфляційних втрат за Договором.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими. Водночас, враховуючи клопотання Підприємства про зменшення розміру пені; причини неналежного виконання умов укладеного сторонами Договору в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ; ступінь загального виконання зобов'язання та необхідність стимулювання неухильного виконання зобов'язань, суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України зменшив розмір пені на 50% до 115 521,87 грн.
Однак суд апеляційної інстанції частково не погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України № 1730, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до статті 1 Закону України № 1730 заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно із статтею 2 Закону України № 1730 дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною першою статті 3 Закону України № 1730 передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України № 1730 врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Тобто частина третя статті 7 Закону України № 1730 є нормою прямої дії, і застосування цієї норми не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання.
При цьому витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що основним видом діяльності Підприємства є, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Також Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України листом від 18.07.2017 № 8/10-1317-17 повідомило Підприємство, що його було віднесено до теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що положення Закону України № 1730 поширюються на спірні правовідносини сторін.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Підприємство остаточно погасило заборгованість перед Компанією за природний газ у період з 28.05.2014 по 03.03.2017, що підтверджується випискою по банківських операціях Підприємства та наданим Компанією розрахунком заборгованості, у зв'язку з чим Компанією нараховано та заявлено до стягнення: суму пені у розмірі 231 043,74 грн. за період прострочення з 15.02.2014 по 14.07.2015, 3% річних у розмірі 59 706,83 грн. за період прострочення з 15.02. 2014 по 02.03.2017р. та інфляційні втрати у розмірі 572 981,83 грн. за період прострочення з березня 2014 року по березень 2017 року.
Досліджуючи наданий Компанією розрахунок розміру штрафних санкцій, апеляційний суд визнав його таким, що частково не відповідає приписам Закону України № 1730, оскільки Компанією здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за актами приймання-передачі природного газу за лютий 2014 року на суму заборгованості, яка була остаточно погашена 03.07.2014 та 16.12.2014. Заборгованість за березень 2014 року була погашена частково у сумі 179 466,55 грн. і її залишок за актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2014 (березень 2014 року) станом на день набрання чинності Законом України № 1730 становила 12 568,40 грн. Тобто правильним є здійснювати нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за березень 2014 року саме на суму 12 568,40 грн., яка не була погашена до набрання чинності Законом України № 1730, а нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за актами січня-лютого 2014 року є неправомірним та суперечить приписам діючого законодавства, оскільки заборгованість за ними була погашена до набрання чинності вказаним Законом.
Здійснивши перерахунок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягають пеня у розмірі 176 581,11 грн., 3% річних у розмірі 49 196,79 грн., інфляційні втрати у розмірі 471 129,14грн.
При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості клопотання Підприємства про зменшення розміру пені та наявності підстав для застосування частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України для зменшення розміру пені на 50%.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення 88 290,56 грн. - пені, 49 196,79 грн. - 3% річних, 471 129,14 грн.- інфляційних нарахувань, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 04.04.2019 підлягає зміні шляхом викладення резолютивної частини рішення в іншій редакції.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди приймаючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог порушили приписи статей 549-552, 599, 625 ЦК України, Закону України № 1730 та статті 233 ГК України, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, вимогами якої є скасування рішення і постанови в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та враховує, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 змінено резолютивну частину рішення господарського суду Полтавської області від 04.04.2019, яка (постанова) прийнята судом апеляційної інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави для залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 у справі № 917/40/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова
Суддя В. Селіваненко