10 грудня 2019 року Справа № 915/2059/19
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.
за участю представників позивача - Бурим В.В. - дов.№б/н від 26.09.2019
Желобатий А.А. - директор
за участю представника відповідача - Жильцов В.В. - дов.№11/19 від 11.11.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Премьера-Ойл", 54030, м.Миколаїв, вул.Фалєєвська, буд17, кв.34
до відповідача: Комунального підприємства "Дорога", 54056, м.Миколаїв, вул.Новозаводська, буд.7
про: стягнення 94 530,46 грн.
01.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Премьера-Ойл" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н від 30.09.2019 в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Дорога" заборгованості за поставлений та несплачений товар у розмірі 94 344,36 грн. та 3% річних у розмірі 186,10 грн. та судові витрати у розмірі 6 007,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між позивачем та відповідачем було укладено чотири договори поставки шляхом виконання наступних дій: - ТОВ "Премьера-Ойл" передало КП "Дорога" нафтопродукти на суму 128 477,16 грн. згідно видаткової накладної №РН-0000121 від 28.02.2019 на суму 61 132,80 грн.; видаткової накладної №РН-0000184 від 22.03.2019 на суму 40 962,36 грн.; видаткової накладної №РН-0000217 від 29.03.2019 на суму 21 470,28 грн.; видаткової накладної №РН-0000303 від 30.04.2019 на суму 4 911,72 грн.; - КП "Дорога" уповноважило своїх працівників від імені підприємства отримати у позивача нафтопродукти, видавши їм довіреності №2 від 01.02.2019, №7 від 01.03.2019, №9 від 23.03.2019, №21 від 01.04.2019.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.10.2019 позовну заяву №б/н від 30.09.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "Премьера-Ойл" залишено без руху. Вказаною ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків в строк який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
15.10.2019 позивач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Позивач у наданій позовній заяві просить суд розглядати справу у спрощеному позовному провадженні.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання. Судове засідання призначено на 18 листопада 2019 року.
15.11.2019 відповідач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав відзив на позовну заяву в якому проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї документами відповідач не погоджується з вимогами позивача, видаткові накладні не можуть бути прийняті судом в якості доказів, у зв'язку з тим, що зазначені накладні є похідними від договору, як зазначено у накладній № 142 від 01.02.2019 р., який ніколи не укладався між КП "ДОРОГА" та ТОВ "Премьера-Ойл". Посилання позивача на те, що довіреності видані працівникам відповідача на отримання паливно-мастильних матеріалів свідчать про укладення договорів поставки також не відповідають дійсності, оскільки зазначені довіреності підтверджують лише факт на право отримання паливно-мастильних матеріалів, а не про укладення будь-якого виду договору. Вказує, що у 2016-2017 роках між сторонами існував договір поставки нафтопродуктів, який втратив чинність 01 січня 2018 року.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2019 відкладено судове засідання на 10 грудня 2019 року.
27.11.2019 позивач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав відповідь на відзив в якій зазначає, що зазначення у видаткових накладних номеру та дати договору, які не є обов'язковими реквізитами видаткової накладної відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не спричиняє таких правових наслідків, як позбавлення цих видаткових накладних статусу належних доказів у справі. Зазначає, що видача керівництвом КП «Дорога» чотирьох довіреностей, які уповноважили працівників підприємства на отримання товару від позивача, є фактом вираження волі відповідача до укладення чотирьох договорів поставки, предмет яких, за визначенням ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, передбачає передачу цінностей та їх оплату. Наступним кроком, що підтверджує волю відповідача до укладення договору поставки є безпосередньо отримання товару, яке підтверджується видатковими накладними. Вказує, що вираження волі відповідача до настання правових наслідків передбачених ч.1 ст.265 Господарського кодексу України є часткова оплата товару в сумі 34 132,80 грн. з посиланням на рахунки, виставлені позивачем.
Представник позивача в судовому засіданні 10.12.2019 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 10.12.2019 проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості щодо поставки позивачем на користь відповідача товару, а саме: нафтопродуктів.
28 лютого 2019 року на підставі видаткової накладної №РН-0000121 від 28.02.2019 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 61 132,80 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем на підставі довіреності №2 від 01.02.2019, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій (а.с.16, 17).
22 березня 2019 року на підставі видаткової накладної №РН-0000184 від 22.03.2019 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 40 962,36 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем на підставі довіреності №7 від 01.03.2019, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій (а.с.18,19).
29 березня 2019 року на підставі видаткової накладної №РН-0000217 від 29.03.2019 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 21 470,28 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем на підставі довіреності №9 від 23.03.2019, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій (а.с.20, 21).
30 квітня 2019 року на підставі видаткової накладної №РН-0000303 від 30.04.2019 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4 911,72 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем на підставі довіреності №21 від 01.04.2019, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій (а.с.22,23).
Таким чином, позивачем на підставі вказаних видаткових накладних було поставлено відповідачу товар на загальну суму 128 477,16 грн. (61 132,80 грн. + 40 962,36 грн. + 21 470,28 грн. + 4 911,72 грн.), що не спростовано відповідачем.
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач за отриманий товар розрахувався часткову в розмірі 34 132,80 грн. що підтверджується копією банківської виписки.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено відповідачу вимогу про виконання зобов'язання, яка була отримана відповідачем 30.08.2019, про що свідчить підпис уповноваженої особи на вказаній вимозі (а.с.25-28).
Відповідач в повному обсязі кошти за отриманий від позивача товар не сплатив, на день розгляду справи в суді заборгованість відповідача складає 94 344,36 грн. (128 477,16 грн. - 34 132,80 грн.).
Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо отримання товару та його часткової оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Статтями 202 та 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, а сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю на настання відповідних наслідків.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. (ч.1 ст. 206 ЦК України).
Частиною 1 ст. 626 Цивільного Кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.ч. 1-2 ст. 180 ГПК України).
Викладене кореспондується з приписами цивільного законодавства, згідно яких договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ст. 638, ч. 1 ст. 639, ч.ч. 1-2 ст. 640, ч. 1 ст. 641, ч.ч. 1-2 ст. 642 ЦК України).
Господарським законодавством України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 ГК України).
У відповідності до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В якості доказу виникнення між сторонами правовідносин з поставки товару позивач посилається на видаткову накладну №РН-0000121 від 28.02.2019, видаткову накладну №РН-0000184 від 22.03.2019, видаткову накладну №РН-0000217 від 29.03.2019 та видаткову накладну №РН-0000303 від 30.04.2019.
Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до п.п.2.1 ч.2 Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт поставки відповідачу товару, можуть бути належним чином оформлені видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти приймання товарів і послуг та інші документи.
Відтак, наведене свідчить, що видаткова накладна в розумінні положень чинного законодавства може виступати доказом здійснення господарської операції, оскільки є первинним документом, який є підставою для оприбуткування товару.
Представник відповідача в судовому засіданні факт отримання від позивача товару та часткову сплату підтвердив, при цьому вказав, що видаткові накладні не є належними доказами, оскільки зазначений товар був отриманий відповідачем не на підставі Договору №142 від 01.02.2019 на який міститься посилання у видаткових накладних, так як вказаний договір між сторонами не укладався.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно абз. 1 п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У відповідності до абз. 1 п. 2.5. Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні).
Отже, обов'язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.
Таким чином, підписання відповідачем видаткової накладної №РН-0000121 від 28.02.2019, видаткової накладної №РН-0000184 від 22.03.2019, видаткової накладної №РН-0000217 від 29.03.2019 та видаткової накладної №РН-0000303 від 30.04.2019, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і, які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
Згідно ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Враховуючи, що сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, з урахуванням ст.692 Цивільного кодексу України, відповідач як покупець був зобов'язаний оплатити вартість товару негайно після прийняття від позивача.
За таких обставин, факт отримання товару відповідачем згідно видаткових накладних, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, є підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимог про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 94 344,36 грн. є обґрунтованими відповідно до вимог Закону і підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 Цивільного Кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов'язання перед кредитором.
Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 186,10 грн. нараховані за період з 07.09.2018 по 30.09.2018.
Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 186,10 грн. нараховані за період з 07.09.2018 по 30.09.2018 задоволенню не підлягають, оскільки поставка товару позивачем була здійснена у березні - квітні 2019 року, а тому періодом прострочки виконання грошового зобов'язання є 2019 рік.
Враховуючи положення ч. 1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Дорога" (54056, м.Миколаїв, вул.Новозаводська, буд.7, код ЄДРПОУ 32333053) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Премьера-Ойл" (54030, м.Миколаїв, вул.Фалєєвська, буд17, кв.34, код ЄДРПОУ 32612133) заборгованості у розмірі 94 344,36 грн. та судовий збір у розмірі 1917,16 грн.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Вступна і резолютивна частина рішення проголошені в судовому засіданні 10.12.2019, повний текст рішення складено та підписано суддею 16.12.2019
Суддя Н.О. Семенчук