вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"04" грудня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1968/19
За позовом Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп"
про стягнення 504 164,39 грн.
За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп"
до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області
про визнання недійсним договору
Представники сторін:
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Черкас А.В.;
від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): не з'явився;
Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп" про стягнення 504 164,39 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором № 97 від 21.07.2016 про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь в частині своєчасної сплати пайового внеску відповідно до визначеного договором графіку. У зв'язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 500 000,00 грн. основного боргу, 3 835,62 грн. пені та 328,77 грн. 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1968/19 від 12.08.2019 року позовну заяву Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області залишено без руху.
23.08.2019 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 12.08.2019.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.08.2019 відкрито провадження у справі № 911/1968/19 та призначено підготовче засідання на 02.10.2019.
11.09.2019 до Господарського суду Київської області надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп" до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про визнання недійсним договору № 97 від 21.07.2016.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп" посилається на недотримання сторонами спірного договору вимог ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" в частині визначення істотної умови договору, а саме: вартості об'єкта будівництва. Зазначені обставини, на думку позивача за зустрічним позовом, є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1968/19 від 17.09.2019 року зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп" залишено без руху.
23.09.2019 року від позивача за зустрічним позовом надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 17.09.2019.
Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В. з 09.09.2019 по 29.09.2019 включно перебувала у відпустці, тому матеріали зустрічної позовної заяви по справі № 911/1968/19 були розглянуті суддею після виходу судді з відпустки.
Ухвалою суду від 30.09.2019 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп" до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про визнання недійсним договору № 97 від 21.07.2016 до спільного розгляду з первісним позовом.
30.09.2019 від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) до суду надійшли письмові пояснення в яких останній заявляє про застосування позовної давності до зустрічної позовної заяви.
02.10.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 16.10.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.
04.10.2019 відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) подано до канцелярії суду відповідь на відзив на зустрічний позов.
16.10.2019 позивачем за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) подано до канцелярії суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом 1 000 000,00 грн. внесок коштів на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь, 5 671,23 грн. 3 % річних, 64 520,55 грн. нарахованої пені та 70 000,00 грн. штрафу.
16.10.2019 в судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом(позивача за зустрічним позовом) надав усні пояснення стосовно поданої заяви, відповідно до яких не заперечував проти її прийняття судом до розгляду.
В судовому засіданні судом розглянуто та прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, так як її подано уповноваженим представником, з дотриманням норм чинного законодавства України.
16.10.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 06.11.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.
06.11.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 911/1968/19 на 27.11.2019 до судового розгляду по суті, яка занесена до протоколу судового засідання.
11.11.2019 представником відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) подано до суду клопотання про відкладення судового засідання.
27.11.2019 представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в судове засідання не з'явився, про судове засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 27.11.2019 судом оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 04.12.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про дату судового засідання, секретарем судового засідання здійснено телефонограму, яку отримано адвокатом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп" - Яценко В.В.
04.12.2019 представником позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) подано до суду додаткові матеріали по справи.
В судовому засіданні 04.12.2019 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надав усні пояснення по суті первісних позовних вимог, відповідно до яких первісний позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити посилаючись на наступне.
За твердженнями позивача за первісним позовом, відповідачем за первісним позовом не виконані зобов'язання за договором № 97 від 21.07.2016 про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь в частині своєчасної сплати пайового внеску відповідно до визначеного договором графіку. У зв'язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 1 000 000,00 грн. основного боргу, 5 671,23 грн. 3 % річних, 64 520,55 грн. нарахованої пені та 70 000,00 грн. штрафу.
В свою чергу, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в дане судове засідання не з'явився, усні заперечення по суті первісних позовних вимог не надав. Крім того, у зв'язку із відсутністю представника, усних обґрунтувань зустрічного позову представником відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) також не надано. Проте, судом враховано та досліджено зустрічну позовну заяву, а також викладені письмові пояснення у відповіді на відзив на зустрічний позов, в яких відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) просить суд визнати недійсним договір № 97 від 21.07.2016.
За твердженнями позивача за зустрічним позовом, умова договору щодо обрахунку величини пайової участі, закріплена у п. 2.1 договору, суперечить змісту абз. 2 ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; пп. пп. 3.2, 2.6 п. 3 Положення про визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затв. Наказом Держбуду від 27.09.2005 р. № 174; ст. 19 Конституції України, а тому спірний договір, має бути визнано судом недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Приймаючи до уваги, що сторони скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 04.12.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
21.07.2016 між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області (далі - позивач за первісним, відповідач за зустрічним позовом) та ТОВ "Орлан-Інвест Груп" (далі - відповідач за зустрічним позовом, позивач за зустрічним позовом; замовник) укладено договір про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь №97 (далі - договір). Пунктами 1.1-1.3 якого сторонами узгоджено, що предметом договору є участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Ірпінь. Місце розташування об'єкта: м. Ірпінь, вул. Чехова, 27. Цільове призначення об'єкта: багатоквартирні житлові будинки загальною площею 6 800,0 м2, квартирною площею 5 000,0 м2.
Відповідно до п. 2.1. договору, загальна вартість будівництва житлового будинку в м. Ірпінь, вул. Чехова, 27, розрахована відповідно до заяви замовника, виходячи з опосередкованої вартості (згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.04.2016 №103) складає: 5 000,0*7 897= 39 485 000,0 грн, (в т.ч. ПДВ - 6 580 833,33 грн).
Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ірпеня розраховується відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Положення про порядок залучення коштів будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь, затвердженого рішенням сесії Ірпінської міської ради від 06.11.2014 №4146-60-VI.
Для даної забудови величина пайового внеску складає: 39 485 000,0 х 4%=1 579 400,0 грн.
Згідно з п. 2.2 договору, сплата коштів замовником на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста здійснюється шляхом безготівкового перерахування в сумі 1 579 400,0 грн. згідно графіка (додаток 1), але не пізніше, ніж до введення об'єкта в експлуатацію.
Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до виконання сторонами всіх своїх обов'язків за цим договором(п. 6.1 договору).
Додатком № 1 до договору - «Графік сплати пайового внеску замовника будівництва об'єкту архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь», сторонами визначено помісячний графік оплат, який підписано сторонами.
Також, судом встановлено, що сторонами досягнуто домовленості щодо внесення до договору ряду змін, які закріплені у додатковій угоді № 20 від 09.04.2019. Зокрема, у п. 1 додаткової угоди визначено, що додаток 1 до договору від 21.07.2016 № 97 «Графік сплати пайового внеску замовника будівництва об'єкту архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь» викласти у новій редакції (додається).
Судом досліджено нову редакцію додатку № 1 до договору, з якого вбачається, що відповідач зобов'язаний здійснити сплату внеску в три етапи, а саме: 1 платіж має бути здійснений в червні 2019 року у сумі 500 000,00 грн; другий - у серпні 2019 року у сумі 500 000,00 грн. та третій платіж має бути перерахований у грудні 2019 року у сумі 579 400,00 грн.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь №97 від 21.07.2016 та додаткову угоду № 20 до нього, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Разом із тим, оскільки предметом зустрічної позовної заяви є саме визнання договору про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь № 97 від 21.07.2016 недійсним, тому господарським судом досліджено та встановлено наступне.
За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Враховуючи, що позивач за зустрічним позовм звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору № 97 від 21.07.2016, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, скріплено договір підписами посадових осіб та печатками сторін, а отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч. 1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України господарський, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем за зустрічним позовом, при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним, повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом посилався на те, що умова договору щодо обрахунку величини пайової участі, закріплена у п. 2.1 договору, суперечить змісту абз. 2 ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; пп. пп. 3.2, 2.6 п. 3 Положення про визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затв. Наказом Держбуду від 27.09.2005 р. № 174; ст. 19 Конституції України, а тому спірний договір, має бути визнано судом недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
При вирішенні спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до положень ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, в силу припису зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, суд вважає за необхідне зазначити, що суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судом обставинах справи про порушення певним правочином імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з частинами 5, 6, 8, 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Таким чином, із правового контексту вищенаведеної норми закону слідує, що положеннями Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено обов'язок замовника будівництва взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному Законом та актом органу місцевого самоврядування, зокрема, Порядком.
Частиною першою статті 648 ЦК України встановлено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.
Рішенням Ірпінської міської ради № 4146-60-VI від 06.11.2014 затверджено Положення про порядок залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь (далі - Положення), яким визначається порядок і умови залучення коштів для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ірпінь.
Так, згідно п. 2.1 Положення, величина пайової участі у розвитку інфраструктури визначається у договорі, укладеному Ірпінською міською радою із замовником будівництва об'єктів архітектури, з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
Відповідно до п. 2.2 Положення, у разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається виходячи із затверджених Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України:
- показників опосередкованої вартості спорудження житла, розрахованої на дату укладання договору про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури - для багатоповерхових житлових будинків;
- опосередкованої вартості адміністративних будинків, які споруджуються на території України, на дату укладання договору про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури - для нежитлових будівель та споруд;
- опосередкованої вартості будинків садибного типу, які споруджуються на території України, на дату укладання договору про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури - для індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових та дачних будинків.
Пунктом 2.5 Положення передбачено, що розмір пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ірпінь складає, зокрема, для житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями, розмір коштів пайової участі визначається диференційовано, з урахуванням загальної вартості об'єкта будівництва: для нежитлових приміщень - у розмірі 10%, для житлового фонду - 4%; для нежитлових будівель та споруд - 10 % загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Відповідно до п. 2.10 Положення, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури м. Ірпінь сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Наведеними вище нормами встановлено обов'язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору у визначеному Законом та деталізованому актом органу місцевого самоврядування порядку.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури визначається у договорі з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами.
Крім того, у разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена, вона визначається для багатоповерхових житлових будинків виходячи із затверджених Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України показників опосередкованої вартості спорудження житла, розрахованої на дату укладення договору.
Зі змісту п. 2.1 договору вбачається, що величина пайової участі відповідача за первісним позовом у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ірпіня розраховувалася, відповідно до заяви відповідача, виходячи з опосередкованої вартості (згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №103 від 27.04.2016) будівництва житлового будинку, що відповідає ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Тобто, у відповідності до прийнятого органом місцевого самоврядування рішення, а саме п. п. 2.1, 2.2 Положення. Доказів того, що вказане Положення у встановленому законом порядку було визнано таким, що суперечить чинному законодавству, зокрема, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до матеріалів справи не представлено, а відтак судова колегія вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що вказане рішення органу місцевого самоврядування не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. До того ж, встановлення відповідності актів органів місцевого самоврядування положенням чинного законодавства не є дискреційними повноваженнями суду господарської юрисдикції.
Одночасно, суд звертає увагу учасників справи, що у п. 4.1 спірного договору № 54 від 30.06.2017, сторонами визнано, що цей договір укладено добровільно та при укладенні цього договору сторони майнових претензій не мають. Тобто, умови, викладені у спірному договору, визначені на розсуд сторін та погоджені ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.10.2019 у справі № 911/103/19.
Серед іншого, суд наголошує, що підстава, на яку посилається позивач за зустрічним позовом, як на доказ недійсності договору, а саме: невірність визначення органом місцевого самоврядування загальної вартості будівництва та, відповідно, і розміру пайової участі, не може бути підставою для визнання недійсним договору про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь, який в силу імперативних приписів закону є обов'язковим для його укладення.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 у справі 911/1420/19.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи все вищенаведене у сукупності та керуючись нормами чинного законодавства України, господарський суд прийшов до висновку, що спірний договір в частині визначення розрахунку пайової участі, відповідає вимогам ч. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пп. пп. 3.2, 2.6 п. 3 Положення про визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затв. Наказом Держбуду від 27.09.2005 р. № 174 та ст. 19 Конституції України.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача за зустрічним позовом, що із твердження останнього щодо того, що вартість будівництва у спірному договорі обраховувалася виходячі із показника 10 365 грн. м2, в той час як продажна вартість житла у лданому об'єкті на етапі будівництва була меншою - 7,5-8 тис. грн., вбачається, що між сторонами фактично виник спор стосовно розміру пайової участі.
Щодо наведеного, господарський суд наголошує, що всі спори, які можуть виникнути з даного договору, вирішуються шляхом переговорів між сторонами, або у судовому порядку згідно з діючого законодавства України (Розділ 4 договору).
Також, сторони спірного договору не позбавлені можливості внести зміни до договору, визначивши інший розмір пайової участі, у відповідності до ч.5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", для вирішення даного спору.
За таких обставин, виходячи з наведеного вище у сукупності, враховуючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп" не було доведено наявності достатніх підстав для визнання недійсним договору про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 21.07.2016 № 97, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп" про визнання договору недійсним.
Твердження відповідача за зустрічним позовом про сплив строків позовної давності судом до уваги не беруться з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в позові та враховуючи, що у відповідності п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
З огляду на те, що судом відмовлено відповідачу за первісним позовом у визнанні недійсним спірного договору, тому судом розглядається вимога первісного позову.
Як було встановлено судом та зазначено вище, 21.07.2016 між сторонами укладено договір про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь №97.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Згідно з п. 2.2 договору, сплата коштів замовником на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста здійснюється шляхом безготівкового перерахування в сумі 1 579 400,0 грн. згідно графіка (додаток 1), але не пізніше, ніж до введення об'єкта в експлуатацію.
Відповідно до додатку № 1 до договору, відповідач зобов'язаний здійснити сплату внеску в три етапи, а саме: 1 платіж має бути здійснений в червні 2019 року у сумі 500 000,00 грн; другий - у серпні 2019 року у сумі 500 000,00 грн. та третій платіж має бути перерахований у грудні 2019 року у сумі 579 400,00 грн.
З огляду на вищенаведене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп" повинно було сплатити перший внесок у сумі 500 000,00 грн. до 01.07.2019 включно (так як 31.06.2019 - це вихідний день) та другий внесок у сумі 500 000,00 грн. до 02.09.2019 включно(31.08.2019 та 01.09.2019 - це вихідні дні).
В свою чергу, відповідачем за первісним позовом жодного платежу здійснено не було, внаслідок чого, станом на момент прийняття даного рішення, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп" з внесення пайового внеску становить 1 000 000,00 грн. Протилежного суду не доведено, доказів сплати до суду не подано.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач за первісним позовом в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем за первісним позовом, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем за первісним позовом не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1 000 000,00 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 2.3 договору, за порушення строків сплати пайового внеску стягується пеня у розмірі 0,1 % від нарахованої суми за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної суми.
Позивач за прострочення строків сплати коштів за договором, керуючись пунктом 2.3 договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 46 821,92 грн. за період з 01.07.2019 та у сумі 17 698,63 грн. за період з 01.09.2019 по 08.10.2019, а також штраф 7 % у сумі 70 000,00 грн.
Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Щодо зазначеної вимоги в частині нарахованої пені, господарський суд зазначає наступне.
При дослідженні розрахунку позивача суд встановив, що останнім визначено період нарахування пені починаючи з 01.07.2019 за внесок у червні 2019 року та з 01.09.2019 року за внесок у серпні 2019 року. Проте, враховуючи те, що останні дні оплати, а саме 31.06.2019 та 31.08.2019, припадають на вихідні дні, то прострочення почалось з 02.07.2019 та з 03.09.2019 відповідно.
Здійснивши власний перерахунок пені, в межах розрахунку позивача, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 62 205,48 грн.
Також, здійснивши перерахунок штрафу, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення нарахованого штрафу підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 5 671,23 грн.
Здійснивши власний перерахунок 3 % річних з урахуванням умов договору, дат прострочення, встановлених судом, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю в сумі 5 547,94 грн.
Щодо заперечень відповідача за первісним позовом, стосовно відсутності права у позивача за первісним позовом здійснювати нарахування будь-яких штрафних санкцій, оскільки сторонами підписано додаткову угоду № 20, в якій в п. 3 передбачено звільнити замовника будівництва ТОВ «Орлан Інвест Груп» від сплати нарахованих за попередній період штрафних санкцій (в тому числі і пені) за порушення строків сплати пайового внеску за цим договором, судом відхиляються як необґрунтовані, з огляду на наступне. Дослідивши зазначену умову, господарський суд встановив, що сторони дійшли домовленості щодо звільнення ТОВ «Орлан Інвест Груп» від сплати нарахованих штрафних санкцій саме за попередній період, а не звільнення відповідача за первісним позовом від всіх майбутніх нарахувань.
Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку, що сума невідшкодованої заборгованості у розмірі 553 072,77 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення первісних позовних вимог, з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню судовий збір в сумі 17 066,30 грн.
З огляду на відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, з урахуванням ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем за зустрічним позовом.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Первісні позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Інвест Груп" (місцезнаходження: 08200, м. Ірпінь, вул. Виговського, 5-В; код ЄДРПОУ 38733894) на користь Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області (місцезнаходження: 08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, 2-а; код ЄДРПОУ 05408846 ) 1 000 000,00 грн. основного боргу, 62 205,48 грн. нарахованої пені, 5 547,94 грн. 3 % річних, 70 000,00 грн. штрафу та 17 066,30 грн. судового збору.
3. В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.
4. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 16.12.2019.
Суддя Л.В. Сокуренко