ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2019Справа № 910/14270/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до фізичної особи-підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни про стягнення 25 735,22 грн.,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
У жовтні 2019 року приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05914/5-08, укладеного 31 серпня 2005 року між відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступником якого є Компанія) та фізичною особою-підприємцем Кокаревою Тетяною Олександрівною (далі - Підприємець), позивач протягом 1 серпня 2016 року - 31 травня 2019 року надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 24 328,30 грн. Оскільки Підприємець взяте на себе за вказаною угодою зобов'язання по оплаті вартості наданих йому послуг виконав лише частково, сплативши Компанії 3 350,00 грн. та заборгувавши таким чином останній 20 978,30 грн., позивач, посилаючись на статті 526, 527, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтю 22 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" (далі - Закон), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу, а також 1 265,82 грн. пені, 1 048,92 грн. штрафу, 516,74 грн. трьох процентів річних та 1 925,44 грн. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року вищенаведену позовну заяву Компанії прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14270/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Проте Підприємець у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду від 16 жовтня 2019 року про відкриття провадження у справі № 910/14270/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03162 , місто Київ, проспект Леся Курбаса, будинок 18-А, квартира 60.
Проте поштовий конверт із копією зазначеної ухвали було повернуто підприємством поштового зв'язку на адресу суду без вручення відповідачу.
Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 статті 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 цього Закону).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду від 16 жовтня 2019 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
31 серпня 2005 року між відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є Компанія, та Підприємцем було укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05914/5-08.
Вказаний договір підписаний уповноваженим представником правопопередника позивача та відповідачем, а також скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
За змістом пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації міста Києва, приймати від нього стічні води у систему каналізації міста Києва, а абонент, у свою чергу, - здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 1 липня 1994 року № 65 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19 лютого 2002 року за № 37 (у подальшому - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
Згідно з пунктом 2.1.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показами лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності в абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.
Зняття показів лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента в строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента зі стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показів з лічильника може здійснюватися постачальником щоквартально. При цьому, останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи з його середньодобового споживання води. Покази лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальника від абонента в письмовому вигляді. У разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показів, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг (пункт 2.1.2 цієї угоди).
Пунктом 2.1.4 наведеного правочину встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показами лічильників стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показами лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування.
Відповідно до пункту 2.1.6 договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця, та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. У разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.
Згідно з пунктом 2.2.1 зазначеної угоди постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення, або у паперовому вигляді - вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно до чинного законодавства та не підлягають узгодженню сторонами.
Відповідно до пунктів 2.2.2, 2.2.3 договору оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. У разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.
Пунктом 2.2.4 даного правочину передбачено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.
Згідно з пунктом 7.1 договору останній укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи актів про зняття показань з приладу обліку, позивач на виконання умов вищенаведеного правочину в період з 1 серпня 2016 року по 31 травня 2019 року надав відповідачу послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі, зокрема на загальну суму 24 328,30 грн.
Вказані послуги в силу положень пунктів 2.1.4, 2.1.6 та 2.2.4 договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 31 серпня 2005 року № 05914/5-08 були прийнятті Підприємцем без жодних зауважень (незгоди) щодо їх кількості та вартості.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним правочином також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.
Проте всупереч положенням вищенаведеного договору Підприємець взятий на себе обов'язок по оплаті вартості наданих йому послуг виконав лише частково, сплативши позивачу 3 350,00 грн. та заборгувавши таким чином останньому 20 978,30 грн. Наявність наведеної суми боргу на час розгляду справи додатково підтверджується відповідною довідкою позивача від 15 листопада 2019 року № 12196/8/8/02-19.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Приписами частини 2 цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Судом встановлено, що у спірний період правовідносини між сторонами також регулювалися Законом.
Статтею 1 Закону встановлено, що централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.
Відповідно до статті 19 Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно зі статтею 22 Закону споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 31 серпня 2005 року № 05914/5-08, яка складає 20 978,30 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Підприємець на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Компанії до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач також просив суд стягнути з Підприємця 516,74 грн. трьох процентів річних та 1 925,44 грн. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми боргу згідно наданого Компанією розрахунку.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлені Компанією до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум компенсаційних виплат підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 31 серпня 2005 року № 05914/5-08 позивач просив суд стягнути з Підприємця 1 265,82 грн. пені, нарахованої на відповідні суми основного боргу в період з 6 липня 2018 року по 31 травня 2019 року згідно наданого позивачем розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті наданих послуг, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Крім того, у вказаному пункті договору сторони в порядку частини 6 статті 232 ГК України погодили збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання та встановили, що нарахування пені припиняється через рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки заявлений Компанією до стягнення розмір пені є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню.
Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором у частині своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг, останній просив суд стягнути з Підприємця штраф у розмірі 1 048,92 грн.
За частиною 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 230 ГК України згідно з якою під штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У пункті 4.6 договору сторони передбачили, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 % від суми, яку відмовився оплатити.
Оскільки заявлений Компанією до стягнення розмір штрафу є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаного штрафу в розмірі 1 048,92 грн. підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності, остання до даних позовних вимог судом не застосовується.
За таких обставин позов Компанії підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-А; ідентифікаційний номер 03327664) 20 978 (двадцять тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 30 коп. основного боргу, 1 265 (одну тисячу двісті шістдесят п'ять) грн. 82 коп. пені, 1 048 (одну тисячу сорок вісім) грн. 92 коп. штрафу, 516 (п'ятсот шістнадцять) грн. 74 коп. трьох процентів річних, 1 925 (одну тисячу дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 44 коп. інфляційних втрат, а також 1 921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 16 грудня 2019 року
Суддя Є.В. Павленко