ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2019Справа № 910/14067/19
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантранс Київ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВР Констракшн»
про стягнення 8 494,15 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сантранс Київ» (надалі - ТОВ «Сантранс Київ») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВР Констракшн» (надалі - ТОВ «ВР Констракшн») про стягнення 8 494,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за надані на підставі договору транспортного експедирування №1555 від 04.09.2018 транспортно-експедиційні послуги, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 6 797,10 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 835,99 грн., 3% річних у розмірі 72,61 грн., інфляційних у розмірі 108,74 грн., 10% штрафу у розмірі 679,71 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.
Зазначена ухвала направлена на адресу місцезнаходження ТОВ «ВР Констракшн» поштовим відправлення за №0103050901495, проте відправлення повернулось до суду із зазначенням причини повернення «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення».
Вказаний лист було направлено за офіційною адресою місцезнаходження відповідача, яка міститься у ЄДР, та надавалась у ЄДР самим відповідачем, а відтак, неотримання відповідачем поштового відправлення за вказаною ним самим адресою є свідомим діянням (бездіяльністю) самого відповідача, тому всі несприятливі наслідки такого неотримання покладаються на нього самого.
В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою відповідача, вважається днем вручення йому відповідної ухвали суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 15.10.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Натомість, відзив на позовну заяву відповідачем не подано.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
За твердженням позивача, 04.09.2018 між ТОВ «ВР Констракшн» (замовник) та ТОВ «Сантранс Київ» (експедитор) було досягнуто згоду на укладення договору транспортного експедирування №1555 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання від свого імені та за рахунок замовника забезпечити експедирування та/або здійснити перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом в межах території України.
В той же час, підпис та печатка від імені ТОВ «ВР Констракшн» в Договорі відсутні, проте позивач вказує на те, що його примірник був направлений відповідачу як на електронну так і на поштову адресу, при цьому з вересня 2018 року по лютий 2019 року на виконання умов такого договору ТОВ «Сантранс Київ» надавались транспортно-експедиційні послуги.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих на підставі Договору транспортно-експедиторських послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 6 797,10 грн.
Виходячи із обґрунтувань заявлених позовних вимог, правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору транспортного експедирування, а тому права та обов'язки сторін визначаються, в тому числі, положеннями глави 65 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Матеріалами справи підтверджується, що договір у формі єдиного документу між сторонами не укладався, а примірник позивача відповідачем не підписано.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Тобто, норми чинного законодавства передбачають право сторін на укладення договору у спрощеній формі шляхом акцепту відповідачем оферти позивача.
Натомість, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження замовлення відповідачем будь-яких послуг з транспортного експедирування.
За твердженням позивача, на виконання умов Договору позивачем починаючи з вересня 2018 року до лютого 2019 року надавались транспортно-експедиційні послуги, на підтвердження чого позивачем надано акти надання послуг №18800 від 15.02.2019 на суму 2 513,60 грн., №16542 від 17.01.2019 на суму 2 618,00 грн. та №18592 від 14.02.2019 на суму 2 953,10 грн., в яких відсутні підписи уповноваженого представника та печатка підприємства замовника.
Разом з тим, ТОВ «Сантранс Київ» виставлені ТОВ «ВР Констракшн» рахунки на оплату №2463 від 14.02.2019 на суму 2 953,10 грн., №2605 від 15.02.2019 на суму 2 513,60 грн. та №682 від 17.01.2019 на суму 2 618,00 грн.
Частинами 1 та 2 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Таким чином, приписи вказаної норми, а також ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України встановлюють обов'язок замовника оплатити послуги за умови їх надання експедитором.
В той же час, факт надання послуг має бути підтверджений належними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази надання позивачем послуг на заявлену до стягнення суму у спірний період.
По перше, в наданих позивачем актах надання послуг №18800 від 15.02.2019, №16542 від 17.01.2019 та №18592 від 14.02.2019, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, відсутні підписи замовника.
По друге, відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
За приписами ч. 3 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» істотними умовами договору транспортного експедирування є, зокрема, розмір плати експедитору.
Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження надання послуг саме відповідачу (CMR, ТТН тощо).
Тобто, позивачем не доведено факту як укладення з відповідачем договору, так і надання послуг.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.
Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.
В той же час, всупереч вказаним нормам позивач не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження як замовлення відповідачем, так і надання позивачем послуг з транспортного експедирування.
Відповідно до приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Тобто, важливою умовою застосування судом обраного позивачем способу захисту права або інтересу є його доведення останнім факту порушення такого права чи інтересу.
В той же час, судом встановлено, що ТОВ «Сантранс Київ» не доведено факту як укладення відповідного договору, так і надання послуг ТОВ «ВР Констракшн», а відтак підстав вважати наявним порушене право позивача, на захист якого спрямованим даний позов, відсутні.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Сантранс Київ» про стягнення з ТОВ «ВР Констракшн» заборгованості у розмірі 6 797,10 грн. є неправомірними та необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу, підстави для задоволення позову в частині стягнення пені у розмірі 835,99 грн., 3% річних у розмірі 72,61 грн., інфляційних у розмірі 108,74 грн., 10% штрафу у розмірі 679,71 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у суду відсутні.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Враховуючи викладене, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантранс Київ» відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий