ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 грудня 2019 року Справа № 911/1080/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників сторін:
позивача: Кучевська Г.В.
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл" на рішення Господарського суду Хмельницької області, ухваленого 13.09.19р. суддею Гладюком Ю. В., повний текст складено 23.09.19р. у справі № 911/1080/19
за позовом Хмельницької міської ради
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл"
про стягнення 275 894,47 грн.
Хмельницька міська рада (надалі - позивач) звернулась в Господарський суд Хмельницької області з позовом до ПАТ «Сільпо Рітейл» (надалі - відповідач) про стягнення 275894,47 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.
Рішенням Господарського суду області від 13.09.19 року позов задоволено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактичне використання відповідачем земельної ділянки документально підтверджено.
Врахувавши відсутність укладеного договору оренди між сторонами, станом на час вирішення справи, свідчить про позадоговірний характер спірних правовідносин (по факту), а відтак наявність ознак, що відносять такі правовідносини до кондикційних.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що користування землею, яке в даному випадку можливе лише на умовах оренди, без договору є порушенням чинного законодавства та свідчить про незаконне (небажання вчиняти правочин, укладення якого є обов'язком) збереження потенційної орендної плати відповідачем за собою.
Зазначаючи про потребу врахування строку позовної давності при проведенні розрахунку, відповідач, в той же час, заяви про його застосування не подав.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.09.19 року.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що предметом позову є вимога про стягнення несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням ст. 22 ЦК є збитками у вигляді упущеної вигоди.
Відповідач вважає, що судом та позивачем не вірно застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 1212-1214 ЦК України, у даному випадку підлягають застосування приписи ст.ст. 22, 1166 ЦК.
Скаржник наголошує на тому, що орендна плата у розмірі 3% за період з 24.04.16 р. по 01.07.18 р. складає 503634,76 грн. Різниця між нарахованою позивачем орендною платою та фактично сплаченим земельним податком складає 253320,82 грн., що на 22573,65 грн. менше заявлених до стягнення позивачем.
Стверджує, що відповідачем у відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні зроблено заяву в порядку ст. 267 ЦК України, однак, суд першої інстанції вказує, що відповідачем заява про застосування строку позовної давності не подана.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Зокрема, зазначив, що позивачем правильно вибрано спосіб захисту, нараховано розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати, а не збитки за користування земельною ділянкою та подано позов до суду для захисту своїх законних прав та інтересів.
Позивач вказує на те, що відповідачем до суду не подано заяву про застосування строків позовної давності, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно не застосував до позовних вимог строк позовної давності.
В судове засідання представник відповідача не з'явився.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника сторін, оскільки останні не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності б/н від 15.12.12р., ПАТ «Сільпо Рітейл» належав на праві приватної власності торгівельний центр з продажу продовольчих і непродовольчих товарів, загальною площею 6804, 4 м. кв., що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, 34, що підтверджується інформацією з держреєстру речових прав на нерухоме майно № 162694005 від 08.04.19 р.
Право приватної власності, згідно даної довідка № 162694005 на вищевказаний об'єкт за відповідачем припинено - 25.07.18р.
З витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ - 0002934092019 від 28.03.19 р. вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 6810100000:03:002:0112, площею 0,3477 га, по вул. Зарічанська, 34 в м. Хмельницький перебуває у власності територіальної громади м. Хмельницького в особі міської ради.
З матеріалів справи вбачається, що вказаний торгівельний центр розміщений на земельній ділянці, яка на праві власності належить Хмельницькій міській раді.
Згідно витягу з рішення 35 сесії Хмельницької міської ради від 05.03.14 № 67 міською радою прийнято рішення «Про припинення права користування земельними ділянками та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки юридичним особам, громадянам у постійне користування, оренду».
Даним рішенням міська рада надала ПАТ „Сільпо Рітейл" дозвіл на розроблення проекту щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 3 477 м. кв., розміщеної за адресою: м. Хмельницький, вул. Зарічанська, 34 з метою обслуговування торгівельного центру з продажу продовольчих і непродовольчих товарів.
Листом № 147/02-12 від 16.01.19 р. з метою здійснення контролю за використанням земельних ділянок на території м. Хмельницького з порушенням земельного законодавства, Департамент архітектури, містобудування та земельних ресурсів управління земельних ресурсів та земельної реформи звернувся до ГУ ДФС у Хмельницькій області з вимогою надати інформацію щодо сплачених сум орендної плати/земельного податку, зокрема, ПАТ „Сільпо - Рітейл" за земельну ділянку по вул. Зарічанська, 34, кадастровий номер 6810100000:03:002:0112.
Листом Головне управлінням ДФС у Хмельницькій області надало відповідь, де вказало, що ПАТ „Сільпо - Рітейл" сплатило: у 2016 році - 133 340, 14 грн.; у 2017 році - 105 289, 53 грн.; у 2018 році - 50 561, 21 грн.
Листом № 148/02-13 від 16.01.19 департамент архітектури, містобудування та земельних ресурсів управління земельних ресурсів та земельної реформи звернувся до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, в якому просив надати витяг з техдокументації про нормативну грошову оцінку земель, в тому числі земельної ділянки по вул. Зарічанська, 34, площею 0, 3477 га.
22.01.19 відділом у Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області надано витяг з техдокументації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Зарічанська, 34 в м. Хмельницький, площею 3477 кв.м., де зазначено, що нормативна грошова оцінка цієї ділянки дорівнює: в 2016 році - 7 366 671 грн.; у 2017 - 18 роках - 8 808 671 грн.
Крім того, в матеріалах справи містяться платіжні доручення про оплату відповідачем податку за землю (призначення платежу - „налог за землю г. Хмельницкий, ул. Заречанская, 34", платник - ПАТ „Сільпо - Рітейл"): № 3332473 від 27.04.16 на суму 11 398, 70 грн.; № 3371865 від 25.05.16 на суму 11 398, 70 грн.; № 3414014 від 24.06.16 на суму 11 398, 70 грн.; № 3457189 від 27.07.16 на суму 11 398, 70 грн.; № 3492932 від 23.08.16 на суму 11 398, 70 грн.; № 3539434 від 28.09.16 на суму 11398, 70 грн.; № 3577919 від 25.10.16 на суму 11 398, 70 грн.; № 3623519 від 24.11.16 на суму 11 398, грн.; № 3674673 від 27.12.16 на суму 11 398, 70 грн.; № 3716230 від 26.01.17 на суму 11 398, 64 грн.; № 3758532 від 24.02.17 на суму 12 082, 62 грн.; № 3808149 від 28.03.17 на суму 12 082, 62 грн.; № 3852575 від 25.04.17 на суму 12 082, 62 грн.; № 3900973 від 26.05.17 на суму 12 082, 62 грн.; № 3950098 від 27.06.17 на суму 6 508, 63 грн.; № 3991542 від 26.07.17 на суму 6 508, 63 грн.; № 4035287 від 22.08.17 на суму 6 508, 63 грн.; № 4090886 від 26.09.17 на суму 6 508, 63 грн.; № 4137036 від 24.10.17 на суму 6 508, 63 грн.; № 4192170 від 28.11.17 на суму 6 508, 63 грн.; № 4237537 від 22.12.17 на суму 6 508, 63 грн.; № 4279918 від 19.01.18 на суму 6 508, 63 грн.; № 4344693 від 27.02.18 на суму 6 503, 00 грн.; № 4390967 від 27.03.18 на суму 6 503, 00 грн.; № 4443933 від 24.04.18 на суму 6 503, 00 грн. № 4496318 від 22.05.18 на суму 6 503, 00 грн.; № 4557048 від 21.06.18 на суму 6 503, 00 грн.; № 4615573 від 24.07.18 на суму 6 503, 00 грн.; № 4577507 від 27.08.18 на суму 5 034, 58 грн.
З розрахунку розміру орендної плати ПАТ „Сільпо - Рітейл" по вул. Зарічанська, 34 за період з 01.02.16 по 31.07.18, проведеного відділом оренди та продажу землі управління земельних ресурсів та земельної реформи департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів, вбачається, що загальна сума неодержаного доходу від орендної плати за землю за період з 01.02.16 по 01.07.18 р. становить 275 894, 47 грн.
Господарським судом установлено, що відповідач користується земельною ділянкою по вул. Зарічанська, 34 в м. Хмельницький, площею 3477 кв.м без виникнення права власності, користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного Кодексу України.
Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.
Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому, не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна - торгівельного центру безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей центр розміщено.
Колегією суддів встановлено, що з 2012 по 2018 р. відповідач був власником нерухомого майна - торгівельного центру, що підтверджується інформаційною витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Хмельницькою міською радою та державної реєстрації такого права.
Як вбачається з рішення міської ради № 67 відповідачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення землі саме в оренду. Таким чином, користування відповідачем земельною ділянкою по вул. Зарічанська, 34 в м. Хмельницький мала відбуватися виключно на підставі оренди. Користування в інший спосіб є порушенням вищевказаного рішення ради. Це є і порушенням законодавства, оскільки за змістом вищевказаних законодавчих норм право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Тому користування землею, яке в даному випадку можливе лише на умовах оренди, без договору є порушенням чинного законодавства та свідчить про незаконне (небажання вчиняти правочин, укладення якого є обов'язком) збереження потенційної орендної плати відповідачем за собою.
Колегія суддів зазначає, що зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки вказані відносини мають ознаки кондикційних та відхиляє доводи апеляційної скарги в частині стягнення збитків.
Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна (коштів) за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Апеляційний суд зазначає, що підставою позову у даній справі є обставини безпідставного збереження відповідачем майна (коштів) за рахунок позивача, а саме використання земельної ділянки без укладання договору оренди, а не обставини заподіяння відповідачем шкоди власнику землі (позивачу).
З розрахунку відповідача, останній здійснив його, як і позивач за три періоди: 2016, 2017 та 2018 роки. При цьому, суми за 2017 та 2018 роки - 128 970, 60 грн. та 66 568, 87 грн. у розрахунках обох сторін співпадають. Різниться лише сума за 2016 рік (у позивача 80355 грн., у відповідача 57 781, 35 грн.). Вказана різниця виникла тому, що відповідач вважає періодом розрахунку за 2016 рік - з 24.04.16 по 31.12.16 (на відмінну від позивача в якого період з 01.02.16 по 31.12.16) в силу врахування строку позовної давності.
Суд зазначає, що за ч. 3 ст. 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, відповідна заява має бути викладена в порядку ст. 169 ГПК в письмовій або усній формі (окрема процесуальна дія).
Однак, відповідач, заяви про застосування строку позовної давності не подав.
Крім того, апеляційний суд оцінює критично доводи відповідача, що заяву про застосування строку позовної давності ним було заявлено у відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні від 13.09.19 р., виходячи з наступного.
Заява - це документ, у якому особа звертається з проханням або пропозицією, на адресу установи чи посадової особи.Офіційне повідомлення в усній формі, в якому викладається певне прохання, теж називається заявою.
Дослідивши відзив на апеляційну скаргу та заслухавши аудіозапис судового засідання, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач лише стверджує, що позивач у порушення вимог ст. 256 та 257 ЦК України, стягує збитки за період з 01.02.16 по 01.07.18 р. Позовна заява до суду подана - 24.04.19 р., а тому, на думку відповідача згідно ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності на стягнення встановлюється не з 01.02.16 р., а з 24.04.16 р.
При цьому, відзив не містить заяви про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення з відповідача заборгованості за період з 01.02.16 р. по 24.04.16 р., що могло б бути підставою для відмови у позові в цій частині.
В судовому засіданні від 13.09.19 р. відповідач лише зазначив, що розрахунок позивачем здійснено з пропуском строків позовної давності, не заявляючи при цьому відповідного клопотання про його застосування до визначеного періоду, що підтверджується аудіозаписом судового засідання від 13.09.19.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та вказано про можливість застосування до правовідносин сторін положень статті 1212 Цивільного кодексу України, при цьому відсутні підстави для застосування строку позовної давності без відповідної заяви відповідача.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати слід залишити за відповідачем.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.09.19р. у справі № 911/1080/19 без задоволення.
Рішення Господарського суду Хмельницької області від 13 вересня 2019 року у справі №911/1080/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №911/1080/19 повернути господарському суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений "13" грудня 2019 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.