вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" грудня 2019 р. Справа№ 911/413/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Дикунської С.Я.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський автоцентр МАЗ»
на рішення Господарського суду Київської області від 26.06.2019
у справі № 911/413/19 (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський автоцентр МАЗ»
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕНД-СТРІМ»;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «САБІРА»
про визнання недійсним договору
за відсутності представників учасників справи,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» (далі - ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ», позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕНД-СТРІМ» (далі - ТОВ «ГРЕНД-СТРІМ», відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «САБІРА» (далі - ТОВ «САБІРА», відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № 56 ВВ від 06.04.2018, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, як такого, що укладений без додержання сторонами в момент його вчинення вимог, встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № 911/413/19 в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір в повному обсязі, в той час, як спірний вексель стосується лише частини відповідного договору на суму 450 000,00 грн, а щодо решти умов оспорюваного договору позивачем не наведено жодних заперечень; посилання позивача на відсутність волевиявлення відповідача-1 на укладення спірного правочину стосується прав останнього, а порушення правил торгівлі цінними паперами та порушення відповідачем-2 власної компетенції може стосуватись лише прав та інтересів сторін правочину; позивачем не наведено обставин, якими може бути обґрунтовано саме його інтерес у визнанні недійсним договору; посилання позивача на недійсність самого векселя не підтверджені належними доказами та, з огляду на ст. 204 ЦК України, питання про недійсність векселя є самостійним способом захисту права і підлягає дослідженню по суті в спорі щодо дійсності векселя; судом не встановлено факту порушення суб'єктивного цивільного права (інтересу) безпосередньо позивача, яке підлягає захисту в обраний у позові спосіб, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вказував на те, що суд не дослідив підписаний сторонами договір та наявні в матеріалах справи документи, неправильно визначився із характером спірних правовідносин, не застосував закон, який підлягає застосуванню, зокрема ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), у зв'язку з чим прийняв помилкове рішення; подання даного позову не суперечить чинному законодавству та є належним способом захисту (поновлення) прав позивача.
При цьому, апелянт наголошував на тому, що під час розгляду справи №904/3256/18 з пояснень ТОВ «ГРЕНД-СТРІМ» позивачеві стало відомо, що відповідач-1 на момент укладення оспорюваного договору не мав волевиявлення на його підписання, не був держателем векселів та розрахунків між підприємствами не відбувалось; позивач ставить під сумнів, правомірність діяльності повіреної особи відповідача-1 на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку в момент підписання договору; директор відповідача-2 не мав належних повноважень на укладення оспорюваного договору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» на рішення Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № 911/413/19, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.12.2019, встановлено відповідачам строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.
У визначений ухвалою суду строк відповідачі не скористалися правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), відзивів на апеляційну скаргу не надали.
У судове засідання сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідачів, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без їх участі.
11.12.2019 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.04.2018 між ТОВ «ГРЕНД-СТРІМ» (у тексті договору - продавець) та ТОВ «САБІРА» (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №56 ВВ (далі - договір), предметом якого є купівля-продаж визначених у п.1.1 договору цінних паперів (далі також - ЦП).
Сторони домовились про те, що продавець зобов'язується продати та передати ЦП у власність покупця, а покупець зобов'язується забезпечити прийняття та оплату на підставі договору.
Згідно з п. 1.2 договору загальна договірна вартість ЦП (сума договору) повинна бути не нижче за 2 700 000,00 грн.
Відповідно до п. 3.1 договору покупець до 31.12.2018 включно, здійснює оплату цінних паперів шляхом банківського переказу, на поточний рахунок в банк продавця, зазначений в договорі, грошової суми, визначеної у п. 1.2. договору.
На виконання умов договору, у відповідності до Акта прийому-передачі цінних паперів від 06.04.2018, який є додатком №1 до договору, у присутності повіреного продавця - ТОВ «Спікер-Брок-Інвест», продавець передав у власність покупця цінні папери (ЦП), а покупець прийняв в свою власність ЦП, які є предметом договору, у тому числі, простий вексель серії АА №1387356 від 10.04.2009 на суму 450 000,00 грн, та зобов'язався у строк, вказаний у п. 3.1 договору, сплатити продавцю загальну вартість ЦП по договору, яка склала 2 700 000,00 грн. Вказані ЦП передані покупцеві шляхом вчинення іменного індосаменту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач-2 звернувся до нього з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за простим векселем серії АА №1387356 від 10.04.2009, які є предметом розгляду Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3256/18.
Позивач зазначає про безпідставність відповідних вимог відповідача-2, оскільки вказаний простий вексель позивачем не видавався і ТОВ «САБІРА» не пред'являвся до оплати.
За твердженням позивача, з матеріалів наведеної судової справи №904/3256/18 йому стало відомо, що в підтвердження набуття права власності на вказаний простий вексель відповідач-2 посилається на договір купівлі-продажу цінних паперів № 56 БВ від 06.04.2018.
Також під час розгляду справи №904/3256/18 з пояснень ТОВ «ГРЕНД-СТРІМ» позивачеві стало відомо, що на момент підписання договору останнє не було держателем зазначених векселів, договір між ТОВ «ГРЕНД-СТРІМ» та ТОВ «САБІРА» не укладався, розрахунків між підприємствами не відбувалось.
Так, позивач стверджує, що оспорюваний договір укладено з порушенням закону, що згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки ТОВ «ГРЕНД-СТРІМ» не мало волевиявлення щодо його підписання.
Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач стверджує про порушення порядку продажу вказаного векселя, оскільки згідно з оспорюваним договором відповідач-1 здійснив продаж простих векселів відповідачеві-2 через особу ТОВ «Спікер-Брок-Інвест» (повіреного продавця), що здійснювало професійну діяльність на ринку цінних паперів. Однак, відповідно до реєстру Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку до ТОВ «Спікер-Брок-Інвест» було пред'явлено безліч актів за правопорушення діяльності на ринку цінних паперів, а постановою НІКЦПФР №545-ДП-Т накладено санкцію у вигляді анулювання ліцензії серії АД №075789 від 22.08.2012 на провадження професійної діяльності на фондовому ринку.
За наведених обставин позивач ставить під сумнів правомірність діяльності повіреної особи продавця на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами в момент підписання оспорюваного договору.
Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу цінних паперів №56 БВ від 06.04.2018, укладений між відповідачами з порушенням діючого законодавства, що призвело до порушення прав та інтересів ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ», позивач звернувся з даним позовом до суду.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною першою ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, колегія суддів зазначає, що укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, за яким, відповідно до ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 4 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Отже, укладення ТОВ «ГРЕНД-СТРІМ» та ТОВ «САБІРА» вказаного договору було спрямоване на отримання останнім цінних паперів та обов'язку у встановлений строк здійснити оплату їх вартості.
При цьому, згідно з вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
При цьому, за приписами ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач у даній справі просить суд визнати недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу цінних паперів № 56 БВ від 06.04.2018 в повному обсязі, в той час, як спірний вексель стосується лише частини відповідного договору на суму 450 000,00 грн, а щодо інших умов оспорюваного договору позивачем не наведено жодних заперечень.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.
При цьому, законодавство не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним, а відтак, необхідно враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.
Разом з тим, як правильно зауважив суд першої інстанції, посилання на інші порушення, які стосуються прав та інтересів інших осіб, не обґрунтовують наявності у позивача права на відповідний позов.
У ситуації, коли особа звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, не зазначивши, які ж його господарські або цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), то визнання правочину недійсним, як способу захисту, відповідними судами не може бути застосовано.
Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 05.04.2018 у справі № 405/20/15-ц від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Водночас, необхідно враховувати приписи ч. 1 ст. 15 ЦК України, якою визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням вказаних норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
На переконання суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд правомірно відхилив посилання позивача на відсутність волевиявлення відповідача-1 на укладення спірного правочину, оскільки дане порушення стосується прав відповідача-1, а порушення правил торгівлі цінними паперами та порушення відповідачем-2 власної компетенції може стосуватись лише прав та інтересів сторін правочину.
Інтерес позивача щодо оспорюваного договору може полягати лише в порушенні таким договором обмежень чи застережень, здійснених за участю позивача в момент видачі векселя або його продажу, який позивачем, як векселедавцем, не видавався.
Крім того, посилання позивача на недійсність самого векселя не підтверджені належними доказами та, з огляду на ст. 204 ЦК України, питання про недійсність векселя є самостійним способом захисту права, що підлягає дослідженню по суті в спорі щодо дійсності векселя.
Згідно зі ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Посилання позивача на відсутність волевиявлення відповідача-1 на продаж векселя, не свідчить про недійсність векселя та не стосується прав позивача. Як правильно зауважив суд першої інстанції, відповідні обставини мають встановлюватись за позовом ТОВ «ГРЕНД-СТРІМ» і не можуть покладатись в обґрунтування позовних вимог позивача, оскільки не пов'язані з його правами та інтересами.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, якими може бути обґрунтовано саме його інтерес у визнанні недійсним оспорюваного договору.
При цьому, як правильно зауважив місцевий господарський суд, обставини щодо неналежного пред'явлення векселя до виконання можуть бути підставою для заперечень проти оплати векселя, однак, не свідчать про його недійсність. Обставини щодо невидачі векселя мають досліджуватись в спорі про його недійсність. Однак, позивачем в установленому порядку не оспорено дійсність векселя та не спростовано факт його видачі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.
Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17.
Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Однак, позивачем ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного провадження у справі не було доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також того, що безпосередньо його права (інтереси), за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачами.
З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № 56 ВВ від 06.04.2018, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, а відтак, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» до ТОВ «ГРЕНД-СТРІМ» та ТОВ «САБІРА» необхідно відмовити.
Враховуючи викладене, доводи апелянта щодо неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду, а також стосовно невідповідності висновків суду обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також вважає за необхідне зауважити, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Київської області від 26.06.2019 у справі №911/413/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» на рішення Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № 911/413/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № 911/413/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 911/413/19 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.12.2019.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Є.Ю. Пономаренко
С.Я. Дикунська