вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" грудня 2019 р. Справа№ 910/5690/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Ткаченка Б.О.
при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: Добраниця В.М. довіреність № ордер серія КВ №397959 від 25.10.2019 року, Лугова Л.М. довіреність № голова правління,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2019 року (повний текст складено 16.07.2019 року)
у справі № 910/5690/19 (суддя: Ягічева Н.І.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А"
про стягнення 58 204,04 грн
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 58 204,04 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №2331/15-ТЕ-41 від 24.12.2014 року та договором про переведення боргу №15/2372/17-ТЕ від 10.11.2017 року, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 58 204,04 грн.
Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" своїм рішенням від 11.07.2019 року (повний текст складено 16.07.2019 року) та присудив до стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму основного боргу у розмірі 18 813,22 грн, стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" витрати, пов'язані з наданням професійної правової допомоги в розмірі 1874,70 грн в іншій частині позову - відмовив.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2019 року у даній справі в частині відмови у стягненні на користь позивача 12 011,55 грн - пені за неналежне виконання зобов'язань, 11 180,99 грн - інфляційних, 2 634,24 грн - 3 % річних та в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат, пов'язаних з наданням професійної правової допомоги в розмірі - 1874, 70 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, скаржник вказав, що первісним боржником (покупцем), зобов'язання за договором купівлі-продажу виконувались неналежним чином, що призвело до нарахування позивачем пені у розмірі 12011,55 грн, 3 % річних у розмірі 2634,24 грн, інфляційних втрат у розмірі 11180,99 грн і виникнення відповідальності у первісного боржника (покупця) у вигляді обов'язку сплатити на користь позивача штрафні санкції, 3 % річних та інфляційні втрати.
Таким чином, скаржник зазначив, що розмір нарахованої пені за неналежне виконання покупцем умов договору купівлі-продажу по кожному акту приймання-передачі природного газу наведено в розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви.
Разом з цим скаржник зазначив, що розмір нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу по кожному акту приймання-передачі природного газу також наведено в розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2019 року справу № 910/5690/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2019 року у справі № 910/5690/19 залишив без руху своєю ухвалою від 22.08.2019 року.
Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому розмірі згідно з чинним законодавством.
Відтак, скаржником було усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2019 року у справі № 910/5690/19 та призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників своєю ухвалою від 18.09.2019 року.
03.10.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшли пояснення по справі.
10.10.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.
11.10.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких останній зазначив що відповідач жодним чином не обґрунтовує свою позицію щодо розрахунку заборгованості позивача, контррозрахунок заборгованості, який на думку відповідача є вірним, ані до місцевого, ані до апеляційного суду відповідач не надав.
Північний апеляційний господарський суд призначив розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2019 року у справі № 910/5690/19 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін своєю ухвалою від 07.11.2019 року.
Представники відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 05.12.2019 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що позивачем не було надано чіткого розрахунку інфляційних втрат, пені та 3% річних, в якому було б відображено кількість прострочених днів, нарахування за кожен місячний платіж пені, інфляційних втрат та 3% річних. Більше того, позивачем не зазначається, яким чином здійснюється погашення заборгованості у разі наявності боргу по сплаті за попередні місяці, що також впливає на розмір нарахованих штрафних санкцій та сплат відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Представник позивача у судове засідання 05.12.2019 року не з'явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 року.
Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 24.12.2014 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецжитлокомфорт" (покупець), був укладений договір №2331/15-ТЕ-41 купівлі-продажу природного газу (далі - договір), відповідно до умов якого продавець передав у власність покупця природний газ на загальну суму 133 986,40 грн, що підтверджено належним чином завіреними копіями актами приймання-передачі природного газу (наявні в матеріалах справи).
Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п. 9.3 договору, строк, у межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю 5 (п'ять) років.
10.11.2017 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецжитлокомфорт" (первісний боржник), та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Автозаводська 29А" (новий боржник), був укладений договір №15/2372/17-ТЕ про переведення боргу (далі - договір про переведення боргу), відповідно до умов якого, за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором купівлі-продажу природного газу від 24.12.2014 року №2331/15-ТЕ-41.
Відповідно до п. 2.1 договору про переведення боргу, сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладання даного договору дорівнює 35 283,84 грн та сторони погодили, що вказана в пункті 2.1 договору сума боргу може бути зменшена на підставі відповідної угоди за взаємною згодою сторін.
Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору про переведення боргу, до нового боржника переходять обов'язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у п. 2.1 ст. 2 цього договору, а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором постачання природного газу від 24.12.2014 року №2331/15-ТЕ-41. Новий боржник зобов'язується перерахувати грошові кошти у сумі, зазначеній у п. 2.1 ст. 2 цього договору, в порядку та на умовах, визначених договором купівлі-продажу природного газу від 24.12.2014 року №2331/15-ТЕ-41.
Відповідно до п. 4.1 договору про переведення боргу, новий боржник несе відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у розмірах, передбачених договором купівлі-продажу природного газу від 24.12.2014 року №2331/15-ТЕ-41.
Згідно п. 6.1 договору про переведення боргу, останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін, договір діє до повного виконання сторонам своїх зобов'язань за договором.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року №226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перейменовано в АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Дата набрання чинності постанови - 20.03.2019 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 520 Цивільного кодексу України передбачена заміна боржника у зобов'язанні, де боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що до нового боржника переходять обов'язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у п. 2.1 ст. 2 цього договору, а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором постачання природного газу від 24.12.2014 року №2331/15-ТЕ-41. Новий боржник зобов'язується перерахувати грошові кошти у сумі, зазначеній у п. 2.1 ст. 2 цього договору, в порядку та на умовах, визначених договором купівлі-продажу природного газу від 24.12.2014 року №2331/15-ТЕ-41.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем належним чином виконано свої зобов'язання з поставки Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецжитлокомфорт" природного газу за договором №2331/15-ТЕ-41 від 24.12.2014 року, а відповідач по справі прийняв на себе зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецжитлокомфорт" (первинного боржника) щодо сплати суми боргу за договором, а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором постачання природного газу.
Відповідно до ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).
Як вбачається з акту звірки розрахунків від 30.04.2019 року "За результатами звірення рахунків і документів, сальдо на користь НАК "Нафтогаз України" станом на 30.04.2019 року за договором №15/2372/17-ТЕ складає 18 813,22 грн. Акт підписаний обома сторонами без заперечень, скріплений печатками сторін. Крім того, у зазначеному акті є примітка, з якої вбачається, що: "Якщо на протязі 10-ти днів після отримання акту звірення розрахунків, інформація в ньому споживачем не заперечується, то вона вважається узгодженою" (а.с. 213 ).
На день винесення оскаржуваного рішення, заперечень, щодо змісту акту надані не були, а тому вважаються погодженими сторонами.
З огляду на викладене та враховуючи, що заборгованість відповідача перед позивачем по договору про переведення боргу №15/2372/17-ТЕ від 10.11.2017 року складає 18813,22 грн суми основного боргу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині, що не заперечується відповідачем.
Таким чином, колегія судів приймає як належне твердження скаржника, що зобов'язання за договором купівлі-продажу виконувались неналежним чином
Водночас щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 12011,55 грн суми пені за неналежне виконання зобов'язань, 11 180,99 грн інфляційних витрат та 2 634,24 грн суми 3% річних, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наведених норм вбачається обов'язок винної сторони за порушення зобов'язання по договору зі сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Чинне господарське процесуальне законодавство ґрунтується на принципі змагальності сторін, а у ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, в даному випадку, матеріали справи не містять, скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції розрахунків за який саме період та по яких саме актах приймання-передачі природного газу і у якому розмірі у відповідача виникла заборгованість перед позивачем зі сплати суми пені, інфляційних витрат та 3% річних та не відображають нарахування за кожен прострочений, на думку позивача платіж.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що в актах приймання-передачі природного газу, підписаних скаржником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецжитлокомфорт» відсутні будь-які відомості щодо наявної заборгованості по сплаті пені, 3% річних та інфляційних втрат.
З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів, на підставі яких можна встановити дійсні обставини, на підставі яких нараховані штрафні санкції, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 12 011,55 грн суми пені за неналежне виконання зобов'язань, 11 180,99 грн інфляційних витрат та 2 634,24 грн суми 3 % річних є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Таким чином, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що правомірний розмір нарахованої пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання покупцем умов договору купівлі-продажу по кожному акту приймання-передачі природного газу наведено в розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви.
Щодо розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу, яку відповідач просить стягнути з позивача у розмірі 5 800,00 грн, колегія суддів відзначає наступне.
Положеннями ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як зазначалось вище, частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, на переконання колегії суддів, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Наведена правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 року у справі №910/2170/18.
В якості доказу надання юридичних послуг та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5800,00 грн, до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 15.05.2019 року, укладений з Адвокатським об'єднанням "Kate's Law Group", відповідно до умов якого Адвокатське об'єднання зобов'язалось надати правову допомого, зокрема по справі 910/5690/19; рахунок-фактуру №15-05 від 15.05.2019 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 27.05.2019 року відповідно до договору про надання правової допомоги від 15.05.2019 року; детальний опис наданих послуг; платіжне доручення №531 від 16.05.2019 року про оплату послуг за надання правової допомоги в розмірі 5800,00 грн; ордер адвоката на надання правової допомоги серія КВ №438196; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №000023 від 06.07.2016 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 27.05.2019 року та детальний розрахунок до нього, які підписані сторонами без зауважень та заперечень, платіжне дорученням №531 від 16.05.2019 року.
Отже, відповідачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання Адвокатського об'єднання "Kate's Law Group" (адвокатом Тарасовою К.І.) професійної правової допомоги в межах даної справи в сумі 5800,00 грн, проте враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому як правильно встановлено судом першої інстанції витрати, пов'язані з правничою допомогою в розмірі 5 800,00 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, суду першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2019 року у справі №910/5690/19 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/5690/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
Б.О. Ткаченко
Дата складення повного тексту 16.12.2019 року.