Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області
Справа № 483/705/18
Провадження № 2/483/35/2019
Іменем України
09 грудня 2019 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Казанлі Л.І.,
за участю секретаря Гречки С.Є.,
прокурора Чехліної В.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідачки ОСОБА_3 ,
представника третьої особи Бєломитцева Є.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області до Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_4 , третя особа - державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки, -
26 квітня 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Савицька М. звернулася до суду із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Очаківської районної державної адміністрації до Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_4 .. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що прокуратурою було встановлено порушення Покровською сільською радою вимог законодавства при передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_4 , якій рішенням від 27 серпня 2010 року № 10 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 06 жовтня 2011 року отримано державний акт серії ЯЛ № 619448 на право власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 4825183203:02:006:0058. Частина наданої ОСОБА_4 земельної ділянки належить до земель державної власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ» та відноситься до земель лісогосподарського призначення, а тому повноваження щодо вилучення та передачі її у власність належали Очаківській РДА. Крім того, зазначила, що спірну земельну ділянку було передано відповідачці у власність без погодження з Миколаївським управлінням лісового та мисливського господарства проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та всупереч встановленому мораторію на вилучення земель лісогосподарського призначення. Також, зазначена земельна ділянка знаходиться у межах двохкілометрової прибережної захисної смуги Чорного моря на відстані близько 631,7 метрів від урізу Дніпровського лиману, а тому не може передаватися у приватну власність взагалі, та, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Посилаючись на викладене, просила визнати незаконним та скасувати рішення Покровської сільської ради щодо затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, визнати недійсним виданий останній державний акт на вказану земельну ділянку, а також витребувати її на користь держави в особі Очаківської районної державної адміністрації.
Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник позивача - Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області в судовому засіданні позов підтримала, пояснивши, що розпорядження про вилучення земель лісогосподарського призначення Очаківською РДА не приймались, хоча саме остання має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, в тому числі й в межах населених пунктів. Самостійно виявити вказане порушення Очаківська РДА не мала можливості, оскільки не наділена повноваженнями перевіряти рішення сільської ради та матеріали щодо передачі земельної ділянки у приватну власність до Очаківської РДА не направлялись.
Представник відповідача - Покровської сільської ради в судовому засіданні позов не визнав, зазначивши, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_4 проведена Покровською сільською радою у межах своїх повноважень та у встановлений законодавством спосіб. Вказана земельна ділянка відведена з земель житлової та громадської забудови, знаходиться в межах населеного пункту - с. Покровське та не перетинається з землями Державного лісового фонду України. Крім того, вважав безпідставними доводи прокурора про те, що земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, оскільки згідно з містобудівною документацією с. Покровське така прибережна смуга не встановлена, проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не розроблено та не затверджено, цільове призначення земель населеного пункту в межах двох кілометрів від урізу води не змінено, та вони за рішенням компетентного органу не віднесені до земель водного фонду.
Представник відповідачки ОСОБА_5 також не визнав позов прокурора, пославшись на наявність рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2013 року, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської прокуратури щодо визнання незаконним та скасування спірного рішення Покровської сільської ради № 10 від 27 серпня 2010 року. Крім того, зазначив, що витребування земельної ділянки у відповідачки ,яка є в данному випадку добросовісним набувачем, є суттєвим порушенням гарантованого Конституцією України права кожної особи вільно володіти своїм майном.
Також представники обох відповідачів просили застосувати строки позовної давності у цій справі, наголошуючи на тому, що прокурором було пропущено ці строки, адже порушення вимог земельного законодавства, на яке вказує прокурор, сталося майже 10 років тому, а відтак, як і прокурор, так і інші контролюючі органи мали достатньо можливостей для виявлення порушення та звернення до суду в межах позовної давності.
Представник третьої особи в судовому засіданні позов прокурора підтримав у повному обсязі, зазначивши, що ДП «Очаківське ЛМГ» не було відомо про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, оскільки до теперішнього часу вказана земельна ділянка жодним чином на місцевості не визначена та на ній відсутні будь-які будівлі та споруди. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 з відповідними органами лісового та мисливського господарства не погоджувався.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.
На підставі рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області від 29 грудня 2009 року № 14 відповідачці ОСОБА_4 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1 га в межах території с. Покровське Очаківського району Миколаївської області із земель житлової та громадської забудови ( а.с. 13).
27 серпня 2010 року Покровською сільською радою прийнято рішення № 10, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с.Покровське Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, в тому числі ОСОБА_4 - площею 0,1 га по АДРЕСА_1 (а. с. 14).
На підставі вказаного рішення відповідачці ОСОБА_4 06 жовтня 2011 року видано державний акт серії ЯЛ № 619448 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га за цільовим призначенням - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 4825183203:02:006:0058, що розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 33).
Нерухоме майно на спірній земельній ділянці відсутнє, що вбачається з повідомленя Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та відповідного акту обстеження земельної ділянки (а.с. 30-31).
Як на одну з підстав свого позову прокурор послався на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах двохкілометрової прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому не могла бути передана у приватну власність ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Так, відповідно до витягу з публічної кадастрової карти України, спірна земельна ділянка, надана у власність ОСОБА_4 , знаходиться на відстані близько 631,7 метрів від урізу Дніпровського лиману (а. с. 17).
Згідно з абз. 38 ч. 1 ст. 1 Водного кодексу України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
За положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України (у редакціях, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Відповідно до ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, ст.ст.59, 84 Земельного кодексу України землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.
Згідно з ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Статтею 87 Водного кодексу України визначено, що зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.
Відповідно до п. 5 порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 року розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України (п. 4 Порядку).
Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду. Законодавством України передбачений відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.
У той же час, згідно з містобудівною документацією с. Покровське така прибережна смуга не встановлена. Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не розроблено та не затверджено.
Вказані обставини також встановлені рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2013 року, яке набрало законної сили відповідно до ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2013 року. Вказаним рішенням відмовлено у задоволенні позову Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної ради, Головного управління Держземагентства у Миколаївській області, регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса», державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області до Покровської сільської ради, ОСОБА_4 , управління Держземагентства в Очаківському районі Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення Покровської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельних ділянок (а. с. 78-81).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З врахуванням викладеного, твердження прокурора про віднесення спірної ділянки до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без надання відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, суд вважає безпідставними.
Разом з тим, суд вважає доведеним той факт, що частина земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_4 , входить до складу земель державного лісового фонду Кінбурнського лісництва ДП «Очаківське ЛМГ» в межах Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває у державній власності та у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ» (до перейменування - Очаківське державне лісомисливське господарство, Очаківський держлісгосп), що підтверджується копією виданого у 1994 році державного акта про надання Очаківському державному лісомисливському господарству земельної ділянки у складі єдиного земельного масиву площею 9355 га у постійне користування, фрагментами накладки земельних ділянок та картографічної бази даних ДП «Очаківське ЛМГ» на публічну кадастрову карту України станом на 01 січня 2004 року та станом на 01 січня 2014 року (а. с. 24, 25, 132-136).
Зазначені обставини підтверджуються також повідомленнями ВО «Укрдержліспроект» від 23 жовтня 2017 року № 609 (а.с. 22) та ДП «Очаківське ЛМГ» від 17 жовтня 2017 року № 250 (а. с. 21).
Заперечуючи проти позову, представник Покровської сільської ради зазначав про те, що земельна ділянка ОСОБА_4 не перетинається з землями Державного лісового фонду України, однак будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів та на спростування тверджень прокурора суду не надав та не скористався своїм правом заявити клопотання про проведення у справі судової земле-технічної експертизи на предмет визначення місця розташування спірної земельної ділянки.
Показання свідка ОСОБА_6 , що він їх надав у судовому засіданні про те, що висновок про погодження відділом архітектури проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 надавався на підставі генерального плану с. Покровське, як і показання свідка ОСОБА_7 про те, що землі ДП «Очаківське ЛМГ» знаходяться поза межами населеного пункту, суд не бере до уваги, оскільки показання свідків не є належними доказами для підтвердження розташування земельної ділянки та її належності.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог ст. ст. 77-81 ЦПК України про їх належність, допустимість, достовірність та достатність. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Частиною 7 ст. 81 ЦПК України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, вищевказаних підстав для самостійного збирання доказів судом не встановлено, тому розгляд справи проводився за наданими сторонами доказами.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 116 ЗК України (в редакції, що була чинною на момент прийняття спірного рішення) передбачено, що надання земельної ділянки, яка перебуває у власності чи користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 12 ЗК України визначено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 32 Лісового кодексу України (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, зокрема передачу у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припинення права користування ними.
Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті (ч. 3 ст. 122 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Вилучення спірної земельної ділянки в порядку ст. 149 ЗК України Очаківською РДА протягом 2008-2012 років не здійснювалося, що вбачається з повідомлення Першого заступники голови Очаківської РДА Стовманенка С.П. та підтверджено представником позивача в судовому засіданні (а. с. 28).
Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», що діяло на час прийняття оскаржуваного рішення, з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок Міністерству екології та природних ресурсів, Міністерству аграрної політики та продовольства, Міністерству оборони, Державному агентству лісових ресурсів та Державному агентству земельних ресурсів до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері було заборонено приймати рішення про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.
Отже, вилучення земель лісогосподарського призначення з передачею їх у власність громадян було заборонено.
Таким чином, розпорядження спірною земельною ділянкою не відносилось до повноважень Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, а тому земельну ділянку надано у власність відповідачці ОСОБА_4 з перевищенням власних повноважень та поза волею належного розпорядника Очаківської РДА, без вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ», всупереч існування заборони на вилучення та передачу лісових ділянок у приватну власність громадян.
Разом з тим, посилання прокурора про необхідність погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, суд вважає безпідставним, оскільки вказані положення ЗК України набули чинності після прийняття оскаржуваного рішення.
Доводи представника відповідачки ОСОБА_4 про те, що остання є добросовісним набувачем, а тому відсутні підстави для витребування земельної ділянки не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_4 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Конституція України, зокрема ст.ст. 13, 14, визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
З огляду на наведене, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідачки відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.
Відповідачка ОСОБА_4 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна були знати про те, що ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц.
Також, на думку суду, не заслуговують на увагу посилання представника відповідачки на наявність рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2013 року, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог прокурора до ОСОБА_4 про витребування вказаної земельної ділянки, адже справа, на яку посилається представник відповідачки, стосувалася позову Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської прокуратури в інтересах іншої сторони та з інших підстав, ніж у цій справі.
Вирішуючи питання про застосування позовної давності у цій справі, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб'єктів порівняно з іншими суб'єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов'язку додержувати установлених строків давності, які б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
І в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Суд приходить до переконання, що прокурором не пропущено строків давності звернення до суду, оскільки факт порушення вимог законодавства щодо відчуження земельної ділянки виявлений Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 у 2017 році ,а позов подано до суду 26 квітня 2018 року.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Покровської сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд суперечить нормам ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), а тому є незаконним та у відповідності до ст. 21ЗК України підлягає скасуванню.
У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, за правилами ст. 152 ЗК України недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки, а тому також слід визнати недійсним виданий відповідачці ОСОБА_4 на підставі вказаного рішення державний акт серії ЯЛ № 619448 від 06 жовтня 2011 року.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Оскільки земельна ділянка вибула з володіння держави поза волею власника, повноваження якого здійснює Очаківська РДА, суд вважає, що вимоги прокурора про витребування земельної ділянки також підлягають задоволенню.
Крім цього, у порядку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідачів - Покровської сільської ради та ОСОБА_4 на користь прокуратури Миколаївської області по 3 083 грн. 50 коп. з кожного, в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, -
Цивільний позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області до Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_4 , третя особа - державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки - задовольнити повністю.
Визнати незаконним та скасувати рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області від 27 серпня 2010 року № 10 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1 га по АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №619448 від 06 жовтня 2011 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482510001000325 на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4825183203:02:006:0058, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 .
Витребувати у ОСОБА_4 на користь держави в особі Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4825183203:02:006:0058, що розташована по АДРЕСА_1 .
Стягнути з Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та з ОСОБА_4 на користь прокуратури Миколаївської області по 3 083 (три тисячі вісімдесят три) гривні 50 копійок з кожного в рахунок сплати судового збору.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13 грудня 2019 року.
Головуючий: