Справа № 442/484/19 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С.
Провадження № 22-ц/811/2244/19 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Категорія:12
09 грудня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів: Крайник Н.П. та Шеремети Н.О.,
за участю: секретаря Цапа П.М.;
прокурора Панькевича Р.В.,
адвоката Лучківа А.В. - представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Львівської області на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 березня 2019 року,
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дрогобицької міської ради Львівської області, у якому просив визнати за ним право власності на нежитлову будівлю з цільовим призначенням - будівля транспорту та засобів - диспетчерську на АДРЕСА_1 площею 32,5 кв.м., позначену в технічному паспорті літ. «Н-1».
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач на підставі Договору від 20.05.2013 року, додаткової угоди від 22.09.2015 року та Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24.09.2015 року № 44471285 є землекористувачем земельної ділянки площею 234 кв.м. несільськогосподарського призначення - землі транспорту, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На цій земельні ділянці ним самочинно було зведено нежитлову будівлю з цільовим призначенням - будівля транспорту та засобів зв'язку - диспетчерську площею 32,50 кв.м., позначену в технічному паспорті літ. «Н-1». Однак, вважає, що таке будівництво жодним чином не порушує прав інших осіб, експертом було проведено технічне обстеження нежитлової будівлі, складено звіт та встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації (а.с. 2-3).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю з цільовим призначенням - будівлю транспорту та засобів зв'язку - диспетчерську по АДРЕСА_1 , площею 32,5 кв.м., позначену в технічному паспорті літ. «Н-1» (а.с. 45-46).
Дане рішення оскаржив заступник прокурора Львівської області.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.
Звертає увагу на те, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей про надання Дрогобицькою міською радою, як власником земельної ділянки, згоди на будівництво на цій ділянці нерухомості, а також відомостей про звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єкта до експлуатації.
Вважає, що судом визнано право власності позивача не на об'єкт нерухомості, а на самочинно збудовану тимчасову споруду.
Стверджує, що земельна ділянка площею 234 кв.м. на АДРЕСА_1 надавалася в оренду для влаштування додаткового виїзду з автостанції та платформи висадки пасажирів фізичній особі-підприємцю (ФОП) ОСОБА_1 , а не громадянину ОСОБА_1 , а відтак вважає що, як позивач, так і суд порушили предметну юрисдикцію спору (а.с. 49-55).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника позивача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 1 статті 82 ЦПК України - що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається учасниками справи (в тому числі - і позивачем в поданій ним позовній заяві), що здійснене останнім на АДРЕСА_1 будівництво нежитлової будівлі загальною площею 32,5 кв.м., позначеної в технічному паспорті літ. «Н-1», є самочинним будівництвом на земельній ділянці, що належить до комунальної власності міста Дрогобича і не була відведеною для цієї мети, а також з порушенням умов Договору оренди землі, укладеного 20 травня 2013 року між Дрогобицькою міською радою та підприємцем ОСОБА_1 , згідно якого за цій орендованій земельній ділянці проведення будівництва дозволяється лише «за письмовою згодою орендодавця» (пункт 10.1 «д»; а.с. 4-5), яка (згадана письмова згода) є відсутньою.
Статус самочинного будівництва регламентується статтею 376 ЦК України.
Однак, ЦК України регулює відносини суто приватно-правового характеру, а тому ст. 376 згаданого кодексу не можна вважати такою, що регламентує самочинне будівництво вичерпно та всебічно: зазначена стаття регулює лише один з аспектів самочинного будівництва, що пов'язаний з правом власності.
Згідно з пп.6 п. „б” ч.1 ст.31 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Таким чином, загальною процедурою вирішення справ щодо самочинного будівництва є адміністративна процедура, передбачена відповідними нормативно-правовими актами, а компетентними органами для її здійснення є органи місцевого самоврядування.
Як визнається самим позивачем у поданому ним позові та як вбачається з мотивувальної частини самого оскаржуваного рішення, адміністративна процедура, передбачена чинними нормативно-правовими актами, позивачем дотриманою не була.
Як вбачається зі змісту ч.5 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинне будівництво може бути визнане за особою, що вимагає такого визнання, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або про право користування земельною ділянкою, що визначають цільове призначення такої земельної ділянки.
Такими документами є державні акти на право власності на землю або (відповідно) на право постійного користування землею, видачі яких передує відповідна процедура, яка передбачена чинним земельним законодавством, однак згаданих документів позивачами до суду подано не було (про що вже зазначалося вище), що само по собі виключає застосування до спірних правовідносин ч.5 ст. 376 ЦК України.
Більше того. Як вбачається з наявного у матеріалах справи листа виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 04.03.2019 року (тобто - коли дана справа вже була в провадженні суду першої інстанції), виконавчий комітет Дрогобицької міської ради прямо заперечує можливість задоволення заяви ОСОБА_1 про прийняття в експлуатацію спірної нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 (а.с. 32).
За вище наведених обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на самочинне будівництво на АДРЕСА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 березня 2019 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво на АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 ) на користь прокуратури Львівської області (79005, місто Львів, проспект Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031)1 747 грн. 50 коп. сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 10 грудня 2019 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Крайник Н.П.
Шеремета Н.О.