Справа № 685/606/19
Провадження № 2/685/165/19
13 грудня 2019 року смт Теофіполь
Теофіпольський районний суд Хмельницької області
в складі головуючого Бурлак Г.І.
з участю секретаря Бабійчука В.М.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Теофіполь
справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теофіпольське виробниче управління житлово-комунального господарства Теофіпольської селищної ради» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
встановив:
позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи його тим, що з 03.08.2010 року він працював на посаді сторожа в КП «Теофіпольське ВУЖКГ Теофіпольської селищної ради», наказом від 07.03.2019 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України його було звільнено у зв'язку із скороченням штату. Підставою для звільнення стали обставини передбачені наказом від 04.01.2019 року про проведення на підприємстві скорочення посад «сторож» в кількості дві одиниці. Звільнення вважає незаконним, оскільки під час звільнення йому підприємством не запропоновано іншої роботи, хоча вільні вакансії були, крім того під час його звільненні не надано згоди на розірвання трудового договору від первинної профспілкової організації. Просить поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.03.2019 року по день поновлення на роботі. Також, звернувся із клопотанням про поновлення строку звернення до суду, мотивуючи його тим, що 12.03.2019 року він звернувся із заявою до управління Держпраці у Хмельницькій області щодо дотримання норм законодавства при проведенні вивільнення його з посади сторожа КП «Теофіпольське ВУЖКГ Теофіпольської селищної ради». 03.04.2019 року будучи особою із інвалідністю ІІІ групи, він звернувся до Теофіпольського бюро правової допомоги Старокостянтинівського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги. 09.04.2019 року центром прийнято рішення про надання йому безоплатної вторинної правової допомоги. На підставі викладеного, вважає, що строк звернення до суду ним пропущено з поважних причин, оскільки він бажав скористатися своїм правом на безоплатну вторинну правничу допомогу. Просив визнати причини пропуску ним строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити строк.
Позивачта його представник в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити.
Представник відповідача позов не визнав, пояснив, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог чинного законодавства України про працю, при звільненні йому була запропонована посада столяра, однак він від неї відмовився. Просив у задоволенні позову відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 12.03.2010 року прийнятий на роботу сторожем у Теофіпольсь ВУЖКГ, 07.03.2019 року - звільнений з роботи в зв'язку з скороченням чисельності працівників п.1 ч.1 ст.40 КЗпП, що підтверджується записами №12, 13 в трудовій книжці НОМЕР_1 , наказом №2 від 04.01.2019 року про скорочення штату працівників, наказом №12 від 07.03.2019 року про звільнення. Позивач із вказаними наказами був ознайомлений, що підтверджується його підписами у зазначених наказах. Відповідно до акту інспекційного відвідування інспектора праці управління держпраці у Хмельницькій області від 04.04.2019 року №ХМ/223519/АВ управлінням було проведено інспекційне відвідування у КП «Теофіпольське ВУЖКГ Теофіпольської селищної ради» та встановлено, що згідно наказу №12 від 07.03.2019 р. на підприємстві проведено вивільнення з роботи з підстав передбачених пунктом першим частини 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням штату, підставою для вивільнення стали обставини передбачені наказом №2 від 04.01. 2019 р. згідно якого на підприємстві проведено скорочення посад «сторож» в кількості дві одиниці з 06.03.2019 року, проведено зміни в організації праці за посадами «сторож», а саме скорочення штату. Тобто, вивільнення згідно наказу від 07 березня 2019 р. № 12 проведено виходячи з обставин, з якими роботодавець пов'язував звільнення. Також, встановлено, що підтвердження про те, що обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з позивачем направлялось до виборного органу первинної профспілкової організації, і що орган первинної профспілкової організації розглядав таке подання в період вивільнення 07 березня 2019 р., згідно наказу від 07 березня 2019 р. № 12, не надано, тобто, розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця проведено без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, що є порушенням вимог ст.43 КЗпП. Також, під час проведення інспекційного відвідування не надано будь - якого документу, складеного у письмовій формі (доповідна записка, повідомлення, акт, наказ тощо), що б підтверджувало те, що позивачу пропонувалась інша робота, але позивач від пропозиції переведення на іншу посаду відмовився, або що роботодавець не мав можливість перевести позивача на іншу роботу, або відсутність посад за якою б міг позивач виконувати роботу. Одночасно зі змісту наказів встановлено, що на підприємстві в період з 04 січня по 07 березня 2019 здійснювалось прийняття працівників на роботу за вакантними посадами. Таким чином, на підприємстві не забезпечено належного виконання законодавче встановленого обов'язку відповідно до положень ч.3 49-2 КЗпП України, щодо пропонування усіх вакантних посад (іншої роботи), які з'являлись на підприємстві протягом періоду попередження працівника про наступне вивільнення з роботи за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Суд критично оцінює наданий відповідачем акт від 04.01.2019 року, в якому зазначено, що при ознайомлені з наказом про скорочення штату працівників від 04.01.2019 №2 позивачу запропонована посада столяра і він від неї відмовився, оскільки допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 показали, що вказаний акт складався не 04.01.2019 року, а в інший день, який саме, вони не пам?ятають, письмового повідомлення про наявність іншої посади позивачу не надавалося, йому усно було запропоновано посаду столяра.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , який у витягу з протоколу №1 від 05.04.2019 засідання профкому Теофіпольського ВУЖКГ зазначений головою профкому, показав, що засідання профкому ні в квітні, ні в інші місяці 2019 року не проводилося, його викликали до директора та сказали підписати якийсь протокол, що він і зробив, не читаючи. Таким чином, суд оцінює критично та визнає такою, що не має юридичного значення надану на ухвалу Теофіпольського райсуду від 8 липня 2019 року згоду профспілкового комітету від 5 квітня 2019 року на звільнення ОСОБА_1 з посади.
Оцінюючи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що суду не надано належних та допустимих доказів того, що позивачу , при наявності на підприємстві посади столяра, письмово була запропонована така посада і він від неї відмовився, а також того, що звільнення було проведена за згодою профспілкового комітету, тому суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 звільнено за п.1 ч.1 ст 40 КЗпП України з порушенням вимог ст 40 та ст 43 КЗпП.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного суду, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, ч. 1 цієї статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Законодавство чітко встановлює строк для звернення до суду з такими вимогами. Стаття 233 КЗпП зазначає, що працівник може звернутися до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Це правило неодноразово підкреслював Верховний Суд, наприклад у постанові від 05.07.2017 р. у справі № 6-1033цс17, де зазначено, що спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Встановлені ст. 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. А в разі їх пропуску з поважних причин суд може відновити ці строки (ст 234 КЗпП України)
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 звільнено наказом від 07.03.2019 року. 12.03.2019 він звернувся до управління держпраці у Хмельницькій області, а 03.04.2019 - до Старокостянтинівського місцевого центру з надання правової допомоги, 09.04.2019 йому надано безоплатну правову допомогу, що підтверджується наказом від 09.04.2019 року, 17.04.2019 позивач звернувся з позовом до суду. Виходячи з наведеного, суд вважає , що позивач пропустив строк звернення до суду з поважних причин, тому він підлягає відновленню.
Згідно з ч. 1, 2, 3, 5 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Оскільки в судовому засіданні встановлено, що звільнення ОСОБА_1 проведене з порушенням вимог ст.40,43 КЗпП України, суд вважає необхідним поновити його на роботі, при цьому суд критично оцінює твердження відповідача про те, що поновити позивача неможливо у зв?язку із скороченням посади сторожа, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства, поновлення на роботі неможливе лише у випадку ліквідації підприємства, установи, організації.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно довідки Теофіпольського ВУЖКГ від 22 квітня 2019, розмір середньомісячної зарплати ОСОБА_1 становить 5237,55 грн. Таким чином, оскільки позивача звільнено 7 березня 2019 року, йому необхідно виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.03.2019 по 13.12.2019 рік: 5237,55 грн на 9 місяців = 47137,95 грн з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.40, 43, 235, 233 КЗпП України, ст. 12, 81, 89, 265 ЦПК України, районний суд
ухвалив :
позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теофіпольське виробниче управління житлово-комунального господарства Теофіпольської селищної ради» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді сторожа Комунального підприємства «Теофіпольське виробниче управління житлово-комунального господарства Теофіпольської селищної ради» .
Стягнути з Комунального підприємства «Теофіпольське виробниче управління житлово-комунального господарства Теофіпольської селищної ради» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 47137,95 грн з врахуванням податків та інших обов'язкових платежів, в тому числі за один місяць негайно.
Стягнути з Комунального підприємства «Теофіпольське виробниче управління житлово-комунального господарства Теофіпольської селищної ради» в дохід держави 1921 грн судового збору.
Рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Хмельницького апеляційного суду через районний суд.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 статті 358 цього Кодексу.
Головуючий