11 грудня 2019 року м. Київ
Справа №759/7815/19
Резолютивна частина постанови оголошена 11 грудня 2019 року
Повний текст постанови складено 12 грудня 2019 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Махлай Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Довгополої А.В.
учасники справи позивач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргоюПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо», поданою адвокатом Філіппенко Оленою Юріївною на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухваленого суддею Скрипник О.Г. 12 червня 2019 року, повний текст рішення складено 25 червня 2019 року в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,-
Справа №759/7815/19
№ апеляційного провадження:22-ц-824/12265/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Скрипник О.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
Представник ПАТ «Страхова компанія «Вусо'за довіреністю Алендар Ю.І. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди мотивуючи вимоги тим, що 19.10.2016 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №3332823-02-10-01, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією ТЗ, автомобіля Богдан 211040 д.н.з. НОМЕР_1 . Страхова сума за договором становить 108500 грн.
03.04.2017 року в місті Києві на вул. С. Сосніних водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем AUDI р.н. НОМЕР_2 здійснив зіткнення з автомобілем Богдан НОМЕР_3 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_4 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 20.04.2017 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 ст. КУпАП України.
Відповідно до рахунку СТО ТОВ «Богдан-Авто-Київ» вартість відновлювального ремонту авто Богдан 211040 д.н.з. НОМЕР_1 складає 66 123, 54 грн.
ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «Страхова компанія «Вусо» з заявою про виплату страхового відшкодування.
Виплата страхового відшкодування за вказаною ДТП склала 43 954,76 грн., що підтверджується відповідними рахунками-фактурами.
До позивача перейшло право регресної вимоги до відповідача по відшкодуванню суми страхової виплати.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 12 червня 2019 року позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником ПрАТ «СК «Вусо» адвокат Філіппенко О.Ю. подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що судом першої інстанції було вибірково застосовано положення чинного законодавства.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Філіппенко О.Ю. підтримала доводи апеляційної скарги.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за його відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19.10.2016 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №3332823-02-10-01, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією ТЗ, автомобіля Богдан 211040 д.н.з. НОМЕР_1 . Страхова сума за договором становить 108500 грн.
03.04.2017 року в місті Києві на вул. С. Сосніних водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем AUDI р.н. НОМЕР_2 здійснив зіткнення з автомобілем Богдан 211040 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_4 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 20.04.2017 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 ст. 073-X від 07.12.1984 КУпАП України.
Відповідно до рахунку СТО ТОВ «Богдан-Авто-Київ» вартість відновлювального ремонту авто Богдан 211040 д.н.з. НОМЕР_1 складає 66 123, 54 грн.
ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «СК «Вусо» з заявою про виплату страхового відшкодування.
До виплати страхового відшкодування за вказаною ДТП підлягає 43 954 гривні 76 копійок.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні положення містяться в частині першій ст. 990 ЦК України.
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Така ж позиція викладена у ст. 27 Закону України «Про страхування».
Відповідно до наведених положень до страховика, в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Перехід права вимоги від страхувальника до страховика за договором добровільного страхування є суброгацією.
Відповідно до ст. 980 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Таким чином, ЦК України та Закон України «Про страхування» передбачає три види страхування, а саме: особисте, майнове та страхування відповідальності. Виходячи із вищезазначеного, можливість застосування механізму суброгації обмежена рамками майнового страхування з урахуванням наведених приписів
Суброгація істотно відрізняється від регресу. Основна відмінність суброгації від регресу полягає в тому, що при суброгації переходить існуюче право з усіма його забезпеченнями, а регрес породжує нове право. Суброгація - це перехід прав до третьої особи на основі закону. Регрес - це право, що виникає у особи внаслідок платежу. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло (з моменту заподіяння шкоди) у страхувальника. Право регресу - це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов'язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу.
Отже, регрес це нове право що виникає у особи внаслідок здійснення платежу. Право регресу це право зворотної вимоги страховика до регресату, через те що страховик виконав обов'язок за страховим зобов'язанням. А, отже, у страхуванні відповідальності, навіть після виконання зобов'язання страховиком суброгація не припустима, оскільки виникають правовідносини із відшкодування витрат у порядку регресу.
Відповідно п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також відповідальності власників наземних транспортних засобів; нормативно-правовий акт № 1961-IV від 01.07.2004, статтею 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування.
Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК України суброгація застосовується лише до майнового страхування.
Із правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення з особи, винної у настанні страхового випадку, сум виплаченого страховою компанією страхового відшкодування, викладеного в постанові від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 вбачається, що при розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив наступний правовий висновок: у разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу у потерпілої особи виникає право або вимагати відшкодування шкоди від особи, винуватої в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою нею укладено договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, винуватої у заподіянні шкоди (ст. 993 ЦК України). При цьому, перебіг позовної давності не змінюється і він обчислюється від дня настання страхового випадку (ч. 1 ст. 261, ст. 262 ЦК України).
Страхувальник, який отримав майнову шкоду, набув право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача.
З огляду на викладене, убачається, що позивачем неправильно визначено характер спірних правовідносин в частині регресних вимог до відповідача, оскільки в даному випадку наявний перехід існуючого права вимоги від страхувальника до страховика, який здійснив виплату страхового відшкодування, до відповідача - заподіювача шкоди.
Таким чином, до ПАТ «СК «Вусо» перейшло право вимоги до відповідача на підставі ст. 993 ЦК України - в порядку суброгації.
При цьому, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виплати ПАТ «СК «Вусо» страхового відшкодування за вказаною ДТП у розмірі 43 954,76 грн.
Зокрема, в матеріалах справи наявне платіжнє доручення № 21403 від 25.09.2017 року, підтверджується факт перерахування коштів у розмірі 32 772,70 грн. платником ПАТ «СК «Вусо», код ЄДРПОУ 31650052, на рахунок отримувача ФЛП ОСОБА_5 , за договором № 3889086-02-00-00 від 20.04.2017 року. Будь яких доказів, які б вказували на наявність взаємних зобов'язань в цій частині між ФЛП ОСОБА_5 та ОСОБА_2 суду не надано.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
За правилами ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Нормою ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Надані позивачем до апеляційної скарги платіжні доручення, не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України , суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, позивачем самостійно обрано підстави, на яких ґрунтуються позовні вимоги та докази, якими позивач ці вимоги обґрунтовує.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наданим матеріалам справи.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо», поданою адвокатом Філіппенко Оленою Юріївною- залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Махлай
О.І. Шкоріна