Справа № 753/5437/18 Головуючий у суді І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3460/2019 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія ч. 2 ст. 307 КК України
іменем України
10 грудня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря: ОСОБА_5 ,
за участю прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в режимі відеоконференцзв'язку апеляційну скаргу обвинуваченого на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 30.10.2019 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на 2 місяці, тобто до 28.12.2019 року включно,
На розгляді Дарницького районного суду міста Києва перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1201700020010044 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 30.10.2019 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 28.12.2019 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ризиками, які свідчать про доцільність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та створюють наявність конкретного суспільного інтересу, є можливість обвинуваченого ОСОБА_7 впливати на свідків, переховуватись від суду та продовжувати злочинну діяльність у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, оскільки у нього відсутні інші джерела доходів.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на будь-який інший, не пов'язаний з ізоляцією від суспільства. Вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, постановленою з грубим порушенням норм КПК України та ключового принципу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що під час розгляду клопотання прокурора про продовження йому запобіжного заходу було порушено вимоги ч. 2 ст. 331 КПК України, зокрема, щодо його порядку. Обвинувачений зазначає, що ним не було отримано копії вказаного клопотання. На думку апелянта, ігнорування стороною обвинувачення вимог КПК України ставить під сумнів законність таких процесуальних дій, зокрема, щодо піддання його необґрунтованому процесуальному примусу та порушуючи його право на захист, оскільки він не мав змоги підготуватися до участі у розгляді вказаного клопотання. Обвинувачений вважає, що процесуальна поведінка прокурора свідчить про свідоме ігнорування та порушення принципу рівності перед законом та судом. Апелянт вказує, що продовжуючи йому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції знехтував тією обставиною, що обвинувачення, яке йому пред'явлено, є невмотивованим, а ризики, наявність яких передбачено для застосування такого запобіжного заходу, фактично відсутні.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Рішенням Конституційного суду України № 4-р/2019 року від 13.06.2019 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Таким чином, ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в судді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Частиною 3 статті 199 КПК України передбачено, що в клопотанні про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно зазначатися про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Так, при обранні та подальшому продовженні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою було враховано ризики того, що обвинувачений може впливати на свідків, переховуватись від суду та продовжувати злочинну діяльність у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, оскільки в нього відсутні інші джерела доходів.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом першої інстанції було враховано, що заявлені ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, не зменшилися і не зникли, та встановлені фактичні дані об'єктивно вказують на те, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Що стосується наявності обґрунтованої підозри та вагомих доказів про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, то слід зазначити наступне.
Оскільки КПК України не містить визначення обґрунтованої підозри, за роз'ясненням вказаного поняття слід звернутися до практики ЄСПЛ. За загальною практикою Європейського суду з прав людини, що склалась з рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30.08.1990 року, п. 32, Series А, № 182, термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У справі «Ердагоз проти Туреччини» висловлено позицію, що факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тим, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи.
Окрім того, на підтвердження обґрунтованості підозри, наявні фактичні обставини кримінального провадження дають можливість об'єктивно пов'язати ОСОБА_7 із вчиненням кримінального правопорушення (Рішення ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України та забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого, тому у колегії суддів відсутні підстави для задоволення його апеляційної скарги.
Перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо порушення його права на захист, то колегія суддів приходить до висновку, що під час розгляду клопотання про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу був присутній його захисник в судовому засіданні та міг надати йому належну правову допомогу.
Керуючись ст.ст.404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 30.10.2019 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на 2 місяці, тобто до 28.12.2019 року включно - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_9 ОСОБА_4